Пшездецькі (Przezdzieccy, тож правильніше було б їх транскрибувати як Прездзецьких або Пжездецьких. Хоча й цей варіант може насмішити не надто освічених чоловічків) отримали в свої руки поселення в грудні 1744 р., коли Катарина Огінська вийшла заміж за графа Антонія Тадеуша Пшездецького (1718-1772). До розбудови Чорного Острова багато зусиль приклав їх онук, Константи Пшездецький (1782-1856). Він протягом більш як 30 років обіймав посаду маршалка подільської шляхти, мешкав головним чином в Чорному Острові, збільшував заведену ще його батьком Міхалом розкішну галерею європейського живопису (з 1830 р. в маєтку мешкав італійський художник Матео Баккелем, Matteo Baccellem, 1769-1830. Виходячи з дати його смерті, він тут і помер). В Чорному Острові відкрив чотирикласну школу. Досить відомим був і оркестр під керівництвом Луіджі Тоніні, який граф Константи утримував за свої кошти.

А от селян поміщик не жалував: історії відомий факт, коли 1838 р. повітовий суд константував перевищення прав Пшездецького: він заставляв своїх кріпаків працювати навіть у святкові дні.  

Після смерті графа маєток розділили між його трьома синами. Чорний Острів дістався Каролю (батьку кам'янецької Лаури), але палац на пагорбі Вовча Гора поруч старого замку близько 1870 р. вибудував чомусь інший син, Мечислав. Графу така зоологічна назва не подобалась, тож він перейменував місцевість на Віллагура (Willagora). Відразу згадується реклама якоїсь побутової хімії.

Скажемо відразу кілька слів про Вовчу Гору - Віллагуру: після Мечислава її успадкував його молодший брат, меценат Констянтин (1846-1897), а останнім власником резиденції був його син Стефан Пшездецький (1879-1932), директор кабінету міністрів і дипломатичного протоколу, посол Польщі в Італії, мальтійський лицар і одинак. Зараз на місці палацу - райлікарня, але збереглося з півдесятка господарських приміщень як палацу, так і розташованого поруч кінного заводу. Правда, кажуть, десь з десяток років тому один з старих будинків завалився. Ніхто за ним не плакав.

Повернімося до Кароля Пшездецького. Граф, що славився своєю скупістю, мав двох дочок: Марію (заміжну з Вінцентом Валевським) і Лауру. Молодша Лаура, як відомо всім, хто бував у Кам'янці, померла на 21 році життя у італійському курортному містечку Торе дель Греко. Легенда про це не знає - і каже, що юнка у віці 17 років каталася на конях (чи не на тих, які розводив на Вовчій Горі її дядько?), впала та зламала хребет. 4 роки хвороби, лікування, вивезення нещасної до Риму - але нічого не допомогло, дівчина померла у 21 рік. Тіло її привезла в Чорний Острів нещодавно відкрита гілка Південно-Західної залізниці у 1876 р. Батьки замовили у талановитого скульптора Віктора Бродзького, що творив майже виключно у Ватикані, чотиритонний надгробок з карарського мармуру. Та про це ми поговоримо в розділі, присвяченому костелу.

В Кароля Пшездецького нараховувалося понад 5 000 кріпаків.

Після смерті Кароля в 1873 р. маєток успадкувала вдова, Ельжбета Пшездецька. В 1898 р. вона продала Чорний Острів за 736 200 крб графині Ігнатьєвій. Єдиною умовою продажу була можливість доживати віку в рідному палаці. Доживати прийшлось недовго: пані померла в 1900 р.

Ігнатьєва потребувала грошей (чоловік був картярем), тож віддала палац в оренду на сім років донським козакам, і ті успішно перетворили комплекс на напівруїну.

В чорноострівецькому дворянському повітовому училищі (діяло до 1869 р.) з травня 1855 р. по осінь 1858 р. викладав історію і географію відомий український байкар Леонід Глібов. Саме в Чорному Острові він написав пісні "Журба", "Летить голуб понад морем", "Билина", байки "Шпак", "Вівчар", "Щука". "Щука" байкаря і погубила. Принаймні, в цьому впевнений директор музею Олександр Казіміров: написана байка була на основі чорноострівецьких подій, коли жителі містечка жалілися на безчинства Пшездецького.

Вулицю, де мешкав байкар, названо його ім'ям. Музей, що діє в селищі, також присвячений Глібову, хоча жодних особистих речей поета в Чорному Острові не збереглося, проте збереглися будинки, де він мешкав. Теж щось.

В 1847 р. в Чорному Острові перебував геніальний піаніст та композитор, угорець Ференц Ліст. В своєму листі до княгині Кароліни Вітгенштейн (мешкала подруга музиканта в подільському селі Вороновиці) музикант дуже тепло згадував палац Пшездецьких. Саме в Чорному Острові була написана і вперше виконана знаменита Рапсодія № 2 (вона ж Друга угорська рапсодія). Ну, може, не вся цілком, але точно тут він її дописав і дошліфував.

У вересні 2011 р. на стіні екс-палацу, а зараз музичної школи встановили меморіальну дошку на честь геніального угорця. Щоб це стало можливим, постаралася голова Подільського культурно-просвітницького товариства імені Ференца Ліста Євгенія Богдан-Бєлова. Виготовили меморіальну дошку художник Володимир Карвасарний та архітектор Сергій Козак.

Де великопанська польська резиденція - там поруч і костел має бути. Повинен просто! Чорний Острів не виключення.

Будівництво святині поруч з палацом розпочав ще в 1797 р. Міхал Пшездецький. Закінчував будівництво вже його син Константи в 1826 р. (в реєстрі пам'яток місцевого значення датою вказано 1820 р.). Фасад храму прикрашав і прикрашає масивний портик з чотирма парами колон тосканського ордеру та з трикутним фронтоном. Колись фасад святині прикрашали п'ять кам'яних статуй, зараз в нішах встановлено дві сучасні, досить простенької роботи - а перед будівлею маємо ще хрест та мадонну в пластикових квіточках. Місцевий священик брат Джорджо багато робить для підтримання святині в належному стані, сюди водять екскурсії школярів, але от зі смаком в брата, на жаль, не все гаразд. Хоча, хто знає, може, це місцеві католички перетворюють клумби на колумбарії квітів.

Саме в цьому костелі й зберігався шедевр В.Бродського - мармурова Лаура. Коли в Чорний Острів прийшла радянська влада, костелу довелося пережити важкі часи: він був здевастований, пограбований. Мармурова Лаура вижила дивом: її викинули з храму, вона була внизу, поблизу ставу. Місцева єврейська пара, Сара Розенбліц та Мєднік заховали 4 тонни білосніжного мармуру в... навозі, перетягнувши тяжеленну дівчину до своєї господи конями (таку інформацію подає директор музею О.А.Казіміров). Колись, стверджує пан Олександр, скульптуру прикрашав не один скорботний ангел, а чотири, що стояли по кутках скульптурної групи. Де поділося ще три та як вдалося єдиного вцілілого перемістити з кутка в центр - невідомо. (Мені от відомо, що на грудях Лаури був кам'яний хрест. Його відбили чи не першим).

В 1938 р. статую передали в Кам'янець-Подільський музей атеїзму. Там, себто в нашій катедрі, вона й зберігається до цього часу. Чорноострівчани впевнені, що краще б лауру повернули на її рідне місце. Так само, але вже без жодних логічних підстав, вони впевнені, що Лауру, справжню зірку нашого туристького міста, в Кам'янці всіляко ображають, не прочищають і поставили десь в куток. Неправда! Лауру ми любимо. Чесно!