Всі, хто хоч трохи цікавляться історією та культурою України, певно, чули про цей дерев'яний храм. На відміну від жінки, споруди з роками робляться все більш цікавими. Ця - не виняток. Вона стоїть на старому цвинтарі вже п'яте століття - і все так само приваблює відвідувачів з усіх усюд.

Я вже згадувала, що рогатинці - молодці. Вони біля кожної цікавої з історичної точки зору споруди поставили щити з її описом. А щоб подорожній бува не пропустив місцевий шедевр - церкву св. Духа -напрямок до неї докладно розписано біля воріт іншого храму - церкви Різдва.

Всього-то треба - пройти вздовж мурів цієї святині, нікуди не звертаючи проминути ще один одноповерховий, майже сілььский квартал - і перед очима, трохи праворуч, серед темної хвої  і високих крон вигулькне дерев'яне диво.

Вхід на теритторію кладовища, де стоїть церква, охороняють стилізовані дерев'яні ворота. На них - графік роботи музею (а в церкві працює музей, ви не знали?). Я маю особливе щастя на провінційні музеї - що в Кременці, що в Гусятині, що тут я з'являюсь саме в той єдиний день тижня, коли музейні працівники відпочивають. В рогатинському випадку це понеділок.

Причому це ж вже не вперше! Я вже стояла під цим храмом колись і шкодувала, що приїхала невчасно... Нічого, колись ще побачу те, про що читала в улюбленому журналі "КАРПАТИ. Туризм. Відпочинок". А поки поблукаю серед старих надгробків та почитаю, що там на щиті біля храму написано...

(В серпні 2012 року фатум було переможено: я таки потрапила до музею. Безперечно раджу це зробити і вам).