Карта

Координати: 49°24′54″ пн. ш. 24°28′04″ сх. д.

Моя стаття про Приозерне і Ко.

Це місце варто побачити якомога швидше - якщо ви тут ще не були, то вже можете й не побувати. Палац в Приозерному (колишніх Псарах) - ганебний приклад того, як охороняються в Україні пам'ятки архітектури державного значення. На початку червня 2008 р. одна з найгарніших садиб Галичини пішла з молотка.

УПЦ КП, в руках якої комплекс був з 2005 р., просила за нього спочатку півмільйона доларів, в результаті продала за 350 тисяч гривень (це за паперами). Покупці – фізичні особи, більше про них наразі невідомо. А місцеві журналісти вже називають владику Іоасафа успішним рейдером. Хоча пам’ятку архітектури національного значення продавати банально заборонено законом.

Влада її владиці й не продавала – вона садибу попу… подарувала. Разом з парком площею в 30 га. А вже владика цим щедрим даром розпорядився за власними бажаннями.

Те, що нові власники понівеченого монахами палацу будуть навряд чи раді туристам - зрозуміло. Україна втратила цікавий об'єкт для відвідування. Якась приватна особа набула цікавий об'єкт для проживання. 

Аксакал палацового комплексу - в'їздна брама (1822). Десь тоді ж в парку посаджено платан. Його гігантська крона дарує палацу затінок й дотепер. Коли ж зведено сам палац, якому так личить його бароково-ренесансний стиль, мені невідомо. Правдоподібно, це сталося в другій половині ХІХ століття.

В путівнику-карті "Рогатин" (Тернопіль, "Наш світ") розповідається про те, що в'їздний проїзд в палаці колись був наскрізним, але в 1970 році його замурували - тут було вибрано місце для встановлення пам'ятника Леніну, століття якого якраз відзначалося того року.

Це не єдина жертва, яку палац змушений був офірувати на вівтар нової системи. Вересень 1939-го став переломним в житті Західної України, Рогатинщини, Псарів і самого господаря садиби - Рея. Теплі залишки літа заколихували гостей в їх затишних спальнях другого поверху. Знали б вони, що попереду війна...

Як не дивно, "несвідомі" селяни врятували життя свого "поневолювача": Рею вдалося емігрувати до Франції. Певно, він до самої смерті згадував свій покутський рай, бо, каже путівник, не так давно в приозерне приїхав спадкоємець магната, правнук.

Шкода, що не виникло в онука бажання зайнятися реставрацією маєтку. Бо чого-чого, а капітального ремонту палац потребує. За радянської влади з замкоподібної споруди знущались як могли: тут навіть влаштували колгоспний свинарник (!!!). Бідні пацятка дряпали ратичками паркетну підлогу, гасаючи по вестибюлях і палацовій капличці та спускаючись парадними сходами у парк.

Певно, тварин пожаліли, виселили - а на місце свинок в'їхали божевільні. А у 1955р. в палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу.

Нові часи теж не відзначаються ласкою до палацу. Садибу ще в 1996 р. передали в користування УПЦ Київського патріархату. Таким чином намагалися врівноважити сили: тоді ще гадалося, що Манявськиц скит заберуть собі православні Московського патріархату, тому Київський задобрювали старовинним палацом. Та Манява теж дісталася КП. В 2005 р. обласна рада віддала маєток вже не у користування, а у власність УПЦ КП.

  І справді, в маєтку до серпня 2004 року діяв жіночий монастир. Пізніше в будинку поволі йшла "реконструкція". Була встановлена брама з хрестом при вході до парку (у 2018 р. вона була вже облізлою і майже-антикварною зовні).

Я ще встигла побачити в травні 2005 року ліфт, яким з цокольного приміщення подавали нагору гарячі блюда, розкішну дерев'яну раму дверей, старі сходи незвичної форми. Більше в палаці не лишилося ні-чо-го. Все розікрали та спаплюжили. Вночі підніматися на другий поверх в повній темряві було особливо лячно: під ногами раз у раз виникали провалля: підлога обвалилася, легко собі зламати карк.

UPD: в 2018 році всередині вже повна, тотальна руїна. Важкі дерев'яні фронтони дверей обвалилися, подекуди все ще є старі віконні рами, тримаються ще сходи. Але провалля в підлозі лякають. 

І що буде далі? А нічого. Прегарний витвір позаминулого століття cпочатку перетворився на мало кому потрібні чернечі келії. Приклади "турботи" кліру про унікальні палаци вже маємо: погляньте на нео-готичне диво в Червоному на Житомирщині. Але й монастиря в Приозерному так і не відбулося: напевно, порахували, що вкласти треба забагато коштів. Планувалося ще розмістити тут єпархіальне училище, яке б випускало регентів та псаломщиків. І ці плани не збулися. Православ'я турбує на естетика, а власна мошна. Саме тому невдовзі церква спекалася занадто коштовної власності.

Спочатку в садиби навіть з'явився шанс на життя. З новин відомо, що 31 січня 2008 р. на засіданні постійної комісії Івано-Франківської облради з питань культури, національного і духовного відродження було підтримано клопотання Міністерства культурної та національної спадщини Республіки Польща щодо створення на базі палацово-паркового комплексу “Садиба графа Рея” в Приозерному Українсько-європейського центру діалогу та співпраці. Комісія вирішила звернутися з цього питання до Державної служби з питань Національної культурної спадщини України при Міністерстві культури і туризму України - ну і вирішити питання права власності на садибу.

Маєтком також цікавився україно-польський фонд "Псари" під керівництвом Мартина Рея, онука останнього власника палацу. Була проведене інвентарізація споруд, з'явився тематичний сайт (давно вже неживий, за хостинг треба платити). Тільки всі ці ініціативи далі не зсунулися з місця і на крок.

Влітку 2008 року садибу незаконно продали приватним особам.

Кому палац належить зараз - і чи належить - невідомо.

Він поволі заростає кущами і наближається до точки, після яколї вже не буде вороття в життя. Тільки смерть чекає попереду.

Що подивитись неподалік: Чесники, Рогатин, Бережани, Чортова скеля, П'ятничани.