English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Вижняни: ви не повірите!

Неймовірна розкіш розписів

Неймовірна розкіш чудом вцілілих розписів. 28 серпня 2005р.


 Навіщо сюди їхати? І ви ще питаєте???

Храм в Вижнянах.

Храм в Вижнянах.

Зараз вже і не згадаю, хто розказав мені про цей храм перший: Ігор "Лазер" Скальський, Рибка чи Ігор Хома. Та це і не так вже й важливо: інформацію засіяли в щедре на врожай поле для роздумів. Блека захотіла в Вижняни з усієї дурі.

 

 Ще б не захотіти: спочатку розказують (всі троє, не разом, але приблизно одночасно), причому в розповідях розібрати можна лише "Ах!" і "вау!", потім в інеті з'являється сторінка Рибки, присвячена костелу в тих таємничих Вижнянах. Якщо розповіді довели мене до напів-маніячного стану заочного фанатика Вижнян, то після відвідин фотогалереї храму шило в попі вкотре перетворилося на пропеллер, чекати далі сили вже не було. Я взяла Міка і рюкзак і відправилася в дорогу.

І нехай так, як Рибка, я знімати не вмію, все ж не можу втриматися - і показую, заради чого ми пішки від Куровичів добиралися в Вижняни.


 Що? Де? Як? Коли?

Святий на фасаді.

Святий на фасаді.

Карта

 

1.  Поїздку в Вижняни доцільно планувати разом з відвідинами замків Золотої Підкови. До Золочева - якихось кілометрів з сорок, не більше.

 

1.1. Навіть якщо в планах немає ніяких шатань по Олеську та Підгірцях, достатньо їхати до Львова найпопулярнішою дорогою з Тернополя. Коли Куровичі от-от зійдуть з траси, не проминіть поворот праворуч (біля нього стоїть старий та по-дитячому смішний хрест). За 3-4 кілометри будете на місці.

 

2. Якщо немає власного автотранспорту, до Куровичів можна легко дібратися зі Львова чи Тернополя на маршрутці. Зі Львова взагалі дуже просто: кожні 10-15 хвилин з автовокзалу на Личаківській відправляється мікроавтобус на Золочів. Через самі Вижняни ходять ще одні маршрутки - Львів-Глиняни, але їх періодичність навіть порівнювати не можна з Львів-Золочів. Зате привезуть під сам храм.

 

2.2. Ми з Міком йшли і туди, і звідти пішки, весь час обганяючи легкий серпневий дощ. Не жалкую. Хоча дощ таки нагнав нас біля костелу.

 

3. Гіпотетично храм зачинено на великий замок. Ключі - в греко-католицького священика. Живе отець в будинку з ганочком неподалік костелу та старого хреста на роздоріжжі (див. фото нижче), сусідуючи з вижнянським фельдшерським пунктом (здається). Так як священик обслуговує ще кілька навколишніх сіл, дома його може і не бути.

 

Костел в 1927 р.
Костел в 1927 р.

3.1. Ходити бити поклони місцевому панотцю за ключем не обов'язково. І "Лазер", і Рибка розповідали, що здоровецький замок висить на дверях лише "для галочки". Один з його держаків підпиляно, так що без особливих складностей в святиню можна потрапити самим.

 

3.2. Насправді 28 серпня все було трохи не так. Сліди підпилу замка ми помітили - але хтось завбачливо з'єднав розрізане знову. Замок знову став замком. Без ключів потрапити в храм було, здається, неможливо.

 

3.3. Жіночі сльози - страшна сила, що роз'їдає залізо. Після 15-хвилинної зареваної істерики "я-так-сюди-хотіла-а клятий-піп-десь-повіявся-з-ключами-ааааааа!!!" Мік виломав таки замок з м'ясом. А нехай не ховають від туристів єдину цінну споруду на все село!

 


 Демонструю раритети

Довоєнне фото костелу.
Проект Т. Тальовського, 1905 р.
Проект Т. Тальовського, 1905 р.
проект архітектора Б.Віктора, 1925-1926рр.

Довоєнне фото костелу. В 1905 р. проект реконструкції храму виконав видатний архітектор Т. Тальовський. Костел мав бути ось таким. А ось це - проект архітектора Б.Віктора, 1925-1926рр. Його пізніше і втілили в життя.



 Довідка: костел

План храму. Б.Віктор, 1925р.

Хай як привабливо звучить версія про появу цього храму ще в 1400 р., яку подекуди можна знайти в польських джерелах, повірити в неї важко. А от історію перебудов ХХ століття польські книжки знають краще за вижнянських селян. Про це й поговоримо.

До початку ХХ ст. храм був досить невеликою однонавною будівлею зі склепінчастою закристією. Єдиною прикрасою костелу був хіба дах (що мав ступінчастий портал) із сигнатуркою. З готичних часів зберігся також кам'яний профільований портал (зараз це склад пресбітеріуму). Схожих простих костелів на теренах Польщі було в XIV-XVI століттях набудовано чимало. Схожі на нього - наші храми в Скелівці, Нижанковичах або Щирці.

В 1898 р. такий собі Міхал Ковальчук запропонував зруйнувати існуючий старий храм і на його місці звести новий. пропозицію не підтримали - і ура. В 1905 р. проект розбудови храму виконав великий архітектор того часу Теодор Тальовський. Планувалося зруйнувати старий пресбітерій, а на його місці зробити квадратову головну наву, до якої мав прилягати трикутний маленький пресбітерій. Проект мав риси неороманського стилю і неоготики. З невідомих причин проект не було втілено.

Натомість в 1920-х роках почався новий етап реконструкції. Перший з проетків було виконано архітектором Болеславом Віктором за порадами реставратора Юзефа Пьотровського та пастора Яна Пенкальського. Проект зберігається в одному з львівських архівів. Та за рік (1926) з'являється ще один проект (правдоподібно теж авторства Б.Віктора), який було створено на прохання Міністерства релігій і громадської освіти. Цей варіант поєднував і пропозиції Тальовського, і запропоноване Б.Віктором. Та до реалізації взялися аж з ТРЕТІМ проектом авторства Віктора. В результаті костел став втричі більшим, а старий вигляд зберегла лише західна частина храму.


 Довідка: розписи

Фреска над вівтарем.

Фрески, що вкривають майже кожен сантиметр інтетр'єрів, виконані за проектом львів'янина Станіслава Тейсейре (Stanislaw Tejsseyre). Втіленням проекту в життя займалися: сам Тейссейре, Роман Сєльський, Маргіт Рейх Сєльська (Margit Reich-Sielska) та Борисовський. Розписи виконані - УВАГА! - в 1942-1943 рр. Ось тому, напевно, так чудово збереглися. Лише на західній стіні стінопис сильно поруйнований. Хто з художників чим займався, можна визначити за автографами. Скажімо, розписи над хорами на східній стіні (музичні інструменти та янгелики) підписані RS. Р.Сєльський також виконав фрески із зображеннями св. Франциска, і монашки (на західній стіні).

Ініціатором виконання розписів був вже знайомий Броніслав Віктор, автор трьох проектів відбудови вижнянського костелу. Працю розпочали в червні, хоча згоду на розписи отримали лише 4 липня 1942 р. від архієпископа Болеслава Твардовського. При виконанні дослухалися до порад львівського реставратора, доктора Збігнєва Хорнунга. Саме він наполягав на деяких колористичних змінах в роботах. Роботи велися до жовтня, а їх поспішність непокоїла архієпископа. В травні-червні 1943 р. було виконано розписи каплиці. Грошова винагорода за працю художників була більш ніж скромна і переважно складалася з... їжі. Не забуваймо: це час окупації. В цей самий час львівський професор Марьян Внук за допомогою якогось невідомого з села Смоляни за 1200 злотих вирізьбив скульптуру св. Йосипа, яка й тепер прикрашає фасад храму (див. фото вище). Відомо також, що в часи окупації німецькі війська мали знищити костельний орган.

Дивна ірч: вже з 1944 р. польське населення Вижнян починає еміграцію і осідає переважно в трьох місцях на Західній Галичині: село Лонкі біля Ланцюта, Гнєвщизни біля Пшеворська і Волі Гренбошовській поблизу Тарнова. Ксьондз Пенкальський з від'їздом не поспішав, деякий час мешкав у Глинянах та Львові, а потім, прихопивши 11 орнатів, три чаші, 8 хоругвів, балдахін та деяке інше костельне майно, перебрався в Бялогард. А в храмі з 1948 р. був склад зерна та цукру.


 Довідка: Вижняни

Головний вівтар.

Головний вівтар.

Село, розташоване на перехресті торгових шляхів локального значення,  з'явилося давно. Перша згадка про поселення датується 1397 роком. Польські документи називають його Wyżniany, інколи - Wyżlany.

Село могло похвалитися досить вдалим розташування (21 км до Перемишлян на південному заході, в 9 км на північний схід - Глиняни) аж до появи в 1860-х роках в Східній Європі залізниць. Найближча до Вижнян станція - Задвір'я (10 км).

Через Вижняни тече Тимковицький потічок, в який неподалік костелу впадає ще один, без імені.

На початку ХХ століття ця місцевість належала графу Роману Потоцькому (404 морги поля, 49 моргів садів та лук, 99 - під пасовищами, 58 моргів лісу тощо). Село теж мало свою землю: 785 моргів поля, 150 моргів пасовиськ, 199 - під садками. Де там тому графу...

Станом на 1890р. в Вижнянах було 138 будинків і 742 жителя. До поміщицького маєтку належало 6 будинків, де проживало 47 чоловік.

Римо-католиків в селі було 334, греко-католиків - 431, 24 - іудеї. Національний склад: 377 поляків і 412 українців. (Гм. А іудеї де?)

 

Мозаїка над входом.

Мозаїка над входом. Схожа є в Старій Солі.

Виходячи з єдиного знайденого джерела з історії села (Slownik Geograficzny Królestwa Polskiego - Warsaw [1895, vol. 14, pp. 164-165]), можна дізнатися, що на кінець ХІХ ст. в Вижнянах не було власного греко-католицького храму: вірні ходили на служби в сусідню Печенію.

Починаючи з XVI століття історія села прослідковується через біографії його власників. Вижняни та довколишні села (Куровичі, Розваряни тощо) входили в один більший маєток - Клусовщизну (Kłusowszczyzna). Слово походило від імені Клус. Старша дочка Клементія Клуса, Катерина, одружилася з Войцехом Куропатніцким. В посаг вона отримала Клусовщизну, яку потім унаслідував її син Андрій. Розбиратися в заплутаних генеалогічних клубках синів, дружин та дочок можете й самі. Ось тут. Все розписано докладно. А я роблю великий стрибок аж в останню третину XVII століття, в 1690 рік, коли половина Клусовщизни разом з Вижнянами після довгих тестаментних рокіровок дісталася від сімейства куропат...Куропатніцьких, вибачте, Зофії Гєдзінській.

 

Син Зофії, Олександр Домінік Гєдзінський, 26 вересня 1716р. в Галичі продав Вижняни Юзефу Ольшовському. Син Юзефа Габріель в свою чергу продає в 1762р. Вижняни руському воєводі Августу Олександру Чарториському. Після смерті воєводи село успадкувала Ізабела Чарториська Любомирська (містичних чар була жіночка, але це вже зовсім інша історія). А вже від неї Вижняни отримав її онук Альфред Потоцький, батько Романа.

 

Фуххх... Ось і всі господарі Вижнян.

 

Хрест біля плебанії.

Згідно з скарги, написаної якимось Клічнером, одним з співвласників Вижнян, в 1706 році козачі загони під приводом гетьмана Мазепи витоптали поле вівса. Уявити собі поважного гетьмана, що показує джигітовку на чужому обійсті, мені не вдається. Думаю, його війська просто йшли в цьому керунку, якимось чином затоптавши поле.

З "Словника географічного" відомо також, що колись в селі був великий ставок, багатий на рибу. Тому в Вижняни на рибні ярмарки з'їжджалися люди з сусідніх сіл та містечок. Ярмарки приносили Вижнянам чималі прибутки: скажімо, з 26 по 28 вересня 1696 року лише за щук виручили 1258 злотих, за сіг (що це за риба?) - 338 злотих, а за лінів (є така риба - лінь? Я не знаю!) - 24 злотих.

В архіві Потоцьких в польському Ланцюті зберігається цікавий документ. В ньому Юзеф Ольшевський просить про дозвіл змінити стаус Вижнян з села на місто. Як не дивно, король Август ІІ 13 липня 1720 року дав-таки потрібний дозвіл: віднині Вижняни мали керуватися в своєму житті Магдебурзьким правом. Разом з правом село, яке підвищили в статусі, отримало кілька привілеїв. Серед них - можливість проводити 4 щорічні ярмарки.

Хто його знає чому, але королівським дарунком від Августа ІІ Вижняни не скористались. Залишились селом.

 

В польському часописі “Czas” (№ 289 за 1862 рік) згадувались руїни якогось древнього поселення неподалік від Вижнян (A.Kazimierz Henzel, “Historyczne Wspomnienie o Wyżnianach” [“Historical Memories of Wyżniany”])


 Довідка: костел


Римо-католицька парафія в Вижнянах була заснована ще в 1400 році Йоаном і Маргаритою Клус і належала до Глинянського деканату.

В Державному реєстрі національного культурного надбання (Львівська область) вижнянський храм св. Миколи фігурує підь номером 2031. Реєстр вказує надзвичайно смачну дату побудови костелу: 1400. Ця ж дата фігурує в чотиритомнику "Памятники градостроительства и архитектуры УССР". Логічно. З'явилася парафія - має бути храм.

Стаття в чотиритомнику вказує, що святиню перебудовували в 1651 та 1750 роках. Після останньої перебудови костел освятив львівський єпископ-помічник Самуель Гловінський пд титулом св. Миколая.

В ХІХ столітті храм неодноразово ремонтували. В 1929-31 роках його грунтовно перебудували під наглядом архітектора Болеслава Віктора: до старої однонавної споруди зі сходу добудували кілька нових об'ємів, завдяки чому змінилася орієнтація храму (не сексуальна). Попередня нава перекваліфікувалася на хори. Саме вони та притвор, а ще стрільчасті готичні вікна, фронтон з зубцями зараз являють найстаріший кістяк святині. Саме з цього часу походить й чотириярусна дзвіниця з ошатним барочним "капелюшком".

Що цікаво: вже в той час проводилися своєрідні тендери: так звані "розправи конкуренційні" (ах як це кровожерливо звучить!). Саме під час них було усталено кошти перебудови (103 тисячі злотих). Гроші мали збиратися в селах, що належали до вижнянської парафії, що викликало хвилю протестів, та врешті народ мусив терпіти ці костельні побори. Щедра пожертва Станіслава Третера в розмірі 1000 злотих дозволила закупити в Туркотині каміння для розбудови. 10 травня 1927 року каменярі під наглядом Юзефа Веселовського з Берездівець взялися розбирати задню частину пресбітерія. Робота почалася. 29 червня було закладено перший камінь нової частини храму.

В 1930 році завдяки фундації доктора Міхала Дзялука з США в майстерні Войтовича за проектом Б.Віктора було виготовлено головний вівтар костелу. Для вівтаря купили образ Серця Ісуса роботи львів'янина Антона Манастирського.

 

Відомо, що у 1885 році вижнянська парафія налічувала понад дві з половиною тисячі прихожан, на початку ХХ століття ця цифра перевалила за 3000.

Коли у травні 1946 року до Польщі виїхав останній парох Куровичів Андрій Громадзький, з собою він забрав частину костельного майна і з вижнянського костелу.

Зараз храм не діє. За радянських часів тут був склад сільгосппродукції або реманенту, який - формально - все ще є.

Дивовижної краси споруда, де готика сусідує з модерном та бароко, селян не дуже цікавить.

Навіть відносно "молодий вік" вижнянських розписів не перешкодить дивуватися: інтер'єр вижнянського костелу перетворився на біблію в картинках, храм-комікс, храм-фреску.

Такого я більше не бачила на Україні НІДЕ.

 


 Достатньо слів. Дивимось:


Одна з фресок

Одна з фресок храму.


Ще дві фрески.

Над хорами.
Фрески з зображенням музичних інструментів.

Ще дві фрески. Над хорами. Фрески з зображенням музичних інструментів.


Собор Св. Петра в Римі.
Хори - найдавніша частина храму
Сповідальня.
В цій каплиці фрески збереглися найгірше.

Собор Св. Петра в Римі. Хори - найдавніша частина храму. На них - залишки від органу. Сповідальня. В цій каплиці фрески збереглися найгірше.



Храм
і небо.
Храм. Ще раз.

Храм і небо.


Розписи склепінь.
Скелет органу.
Пелікан, що роздирає груди - символ християнства.
Дзвіниця костелу.
Один з бічних вівтарів.

Розписи склепінь. Скелет органу. Пелікан, що роздирає груди - символ християнства. Дзвіниця костелу. Один з бічних вівтарів.





© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник