English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Новосілки

Храми Новосілок. 13 травня 2006р.

 Про те, як до нас блуд причепився - та про інші сюрпризи Новосілок.

Брат золочівських каменів.

Брат золочівських каменів. На своєму місці.

Карта

 

Пам'ятаєте таємничі камені з незрозумілими написами, які експонуються у Золочівському замку? Так-так, ті самі, в яких треба пальцем крутити і бажання задумувати?

А знаєте, звідки вони в Золочеві взялися? Правильно: з Новосілок, села Золочівського району. Процитую знову Галину Миць:

"З трьома каменями, які «живуть» у Золочівському замку, пов’язана давня прекрасна легенда. При вході на територію Золочівського замку стоять три великі камені. На сірому тілі цих велетнів відвідувачі охоче розглядають “вирізані” невідомою мовою літери - цілий рядок, які дійшли до нас з глибини століть. Ще невідомий художник зобразив на кам’яному полотні якісь давні символи - терновий і живий вінки, які переплелися, мов дві обручки. І просвердлив в одному з каменів дуже акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно здійснилося, потрібно покласти до тієї дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі. Усі три камені працівники замку привезли із села Новосілки Золочівського району - так вони й лежали при купі в колишньому оборонному яру.

В Новосілках є не лише каменюки...

В Новосілках є не лише каменюки...

Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки за третьої спроби - люди, які були присутні при перевезенні, розповідають, що у підйомного крана не один раз рвалися троси. За переказами, ці три камені - усе, що залишилося від безповоротно зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, який побудували вихідці з Угорщини, нащадки багатого лицарського ордену тамплієрів. У надписах на каменях начебто було зашифровано, де тамплієри заховали свої скарби. Донедавна вважалося, що напис на камені зроблений невідомою мовою

Легенда, яку розповідають жителі села, така. Начебто у давнину в’язнем Новосілківського замку був польський національний герой Янусик. У ніч перед стратою йому приснився сон: якщо вдасться йому знайти у своїй камері камінь з діркою, його найпалкіше бажання збудеться. Для цього потрібно покласти у цю дірку палець і повернути довкола осі. Янусик відшукав потрібний камінь і вчинив саме так, як йому приснилося у віщому сні. На ранок молодому вродливому в’язневі в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Ще один варіант легенди оповідає, що Янусикові передали хустинки молоді дівчата, також через дірку в камені. ...Сьогодні відвідувачі, які приїжджають до Золочівського замку, знають: якщо маєш матеріальне бажання, палець потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж твоє бажання романтичне - в бік вінка квітучого".


 Все це був вступ. А зараз власне розповідь.


Я більше ніж сумніваюся, що жителі села розповідали кореспонденту щось про Яносика. Про те, як народжуються дурнуваті легенди і забобони, ми поговоримо в іншому місці. Найцікавіше навіть не те, що каменів у Золочеві ДВА, а не три, а те, що в Новосілці залишилося ще кілька братів золочівських "зірок". Та про все по порядку.

 

Новосілки лежать майже при трасі Львів-Золочів. Село малесеньке (за останнім переписом населення там проживало всього 411 чоловік), але старовинне (відоме в документах з 1397 року). Патріотам та пошановувачам української літератури село може бути відомим ось з якої причини: саме тут було поховано засновника "Руської Трійці" Маркіяна Шашкевича (зараз не шукайте його надгробок на сільському цвинтарі: у 1893 році з ініціативи товариства "Просвіта" прах письменника було перепоховано на Личаківському цвинтарі).

Та для мене вистачить і того факту, що тут був замок. Угорський, тамплієрський - неважливо. Був. Може, щось лишилося? Треба розвідати.

В цьому допомогли Алекс та Лєна Яворські, їхній автомобіль, а ще Рибка. Такою компанією ми і відправилися назустріч пригодам.


 Храми Новосілок

Богоматір на колоні - робота учня Пінзеля.

Богоматір на колоні - робота учня Пінзеля.

Заїжджаємо в село. Їдемо тісною дорогою повз хатки. Стоп, попереду, здається, якийсь храм. Зупиняємося. Розвідка відправляється до господаря сусідньої садиби, який про замок нічого не чув, але розказує, що поблизу нового костелу в минулому році (2005р.) приїжджі зі Львова вчені проводили розкопки костелу-попередника, а камені - так, вони є, в лісі. Відшукати їх буде трохи важко... Ну добре. Треба зайти до лісу, перший поворот ліворуч проминути, а на другому звертати - і ось вам камені, якщо, звичайно, їх ще видно і не позакидало листям тогорічним.

Зрозуміло. В ліс ще встигнемо, поки слід подивитися на храми села.

 

Їх два, і вони поруч. Старіший належить греко-католицькій громаді Новосілок. Церква Богоявлення виглядає принаймні на середину XVIII століття, підтвердженням цієї дати можна вважати свідка поруч з церквою: на витонченій, гарно прикрашеній колоні підноситься барокова статуя богоматері, що опирається на землю й місяць. З зірок німбу вціліли лише дві. І колона, і скульптура розфарбовані різними кольорами, це відрізняє їх від інших старих фігур - і, як на мене, в кращий бік. Такими, кольоровими, всі фігури і були в свій час.

Внизу, біля підніжжя колони - "Пилява", герб родини Потоцьких. Отже, село колись належало цьому впливовому магнатському роду.

На початку 2006 року в Новосілках побував директор Львівської галереї мистецтв Борис Григорович Возницький. За його експертизою, статуя належить одному з учнів найгеніальнішого скульптора доби бароко Йогана Георга Пінзеля.

Можемо порівняти мадону з Новосілок з схожими фігурами роботи Пінзеля: в Городенці та в Гвіздці. Колона в провінційних Новосілках ненабагато менша за розмірами, але більш вишукана, в ній бароко розквітає з усією силою.

Головний вхід в храм.

Головний вхід в храм.

 

Учнів та послідовників у Пінзеля було майже чотири десятки: серед них відомі скульптори брати Матвій та Петро Полейовські, Іван Обороцький, Франциск Оленьський, Михайло Філевич, інші представники львівської барокової школи другої половини XVIII століття. Хто саме з них виконав чудову скульптуру в Новосілці, мені невідомо. На жаль.

Але це точно НЕ Пінзель: його артритом скручені, різкорухі, експресивні фігури впізнаються відразу. Манірна мадонна з галицького села занадто м'яка і приваблива, щоб бути "дочкою" генія барокової скульптури.

Про народження і храму, і фігури в епоху зрілого бароко нагадують і два різьблені портали Богоявленської церкви (головний на західному фасаді та бічний, на південному. Останній, на жаль, закладено камінням). Чому ці пам'ятки не внесені в жодний реєстр національно-історичної спадщини, не вважаються надбанням історії, які б варто охороняти - питання не до мене. Охоронних табличок тут немає - бо не в реєстрі храм і фігура. Є дві інші таблички: одна з назвою храму праворуч від дверей, інша, над дверима, сповіщає, що ремонт храму проводився в 1991 році (напевно, саме тоді його віддали громаді. І напевно, тоді ж його вдягнули в сіру штукатурену шубу).  

Над головним порталом - кольорова картина-ікона зі сценою хрещення Ісуса. Цікаво, чи вона була тут первісно, чи це вже пізніше "доповнення"?

Костел в Новосілці

Територія церковного подвір'я загороджена, але хоча б одна з хвірток буде відчинена.

 

Трохи вище, на тому ж пагорбі, знаходиться новіший храм: маленький костельчик, в архітектурі якого вгадується історизм кінця ХІХ столітя: асоціації з масивною романською архітектурою в мініатюрній споруді пом'якшені нео-готичною розою над входом. Костел під титулом св. Вікентія де Поля нещодавно повернули католикам села.

На жаль, так само, як і на сайті Української греко-католицької церкви про Богоявленську церкву, так і на сайті римо-католицької церкви про ксстел інформації зовсім мало.  Та дещо дізнатися вдалося:

Ще 1810 року власник Новсілковського замку (відомого, принаймні, з XVIст.) подарував його сестрам милосердя (SS. Charitatis) під монастир і шпиталь. У 1810-1818рр. відбувалось його перебудова (тоді ж і була споруджена каплиця, яка зараз використовується як костел). Втім, у 1878р. каплиця піддавалась відновленню

Що цікаво: костел не виглядає як дуже старий, а от хрести на ньому - старі. Вони відрізняються від будівлі кольором (здається, це теребовлянський гранітний пісковик). Можливо, дісталися у спадок від храму-попередника.

Обабіч костелу - обіцяні місцевими розкопки. Я спитала молоду жінку, що йшла повз них, вона інформацію підтвердила: в минулому році науковці копали, досліджували рештки старого костелу. Начебто тут при ньому ще й монастир був. Замок? Ні, це НЕ замок.


 То що ж це таке?

Археологи працювали тут.

Археологи працювали тут.

З іншого боку, а хто його знає? Бачимо рештки споруди з напівзаваленими пивницями. Скоріше всього, тут було щось культове. Але - місцина така... обороноздатна, підвищена над селом.

Ну але якщо голову підняти - відразу за цим пагорбом починається найвища вершина Вороняків, Вапнярка (460,8 метрів над рівнем моря). Чи не логічніше будувати фортецю на горі, а не під нею? (До речі, пагорби біля сусіднього Митуліна відносять до Гологорів. Гологори і Вороняки - синоніми, чи хтось тут щось наплутав?)

І ще. Якщо тут був замок, та ще й такий давній, мусили б залишитися від нього "сувеніри" у вигляді валів та ровів. Щось їх тут не видно зовсім...

Товщина стін теж якась не замкова. Це - рештки костелу, і якщо ви хочете мене переконати в чомусь іншому, запасіться добрячими аргументами! За залишками замку ми підемо вгору, на Вапнярку.

(До речі, в польському каталозі наших замків від Лєшека Адамчика Новосілкам виділено кілька рядків. Цитую: "За В. Лозінським, в першій половині XVII ст. тут був замочок, який у 1630р. зайняв Якуб Потоцький. А (Natomiast) в "Slowniku geograficznym" є інформація, що місцевий кляшторний будинок, за переказами, був перероблений з замочка Міколая Потоцького".

 Все. Ясності не прибавилося.  


 Про замок, блуд і кінське поховання.

Дорога до замку. Тільки вгору.

Повз старий цвинтар піднімаємося до лісу. Як там казали? Перший поворот пропустити, звернути на другому. Так і робимо... Хоча розібратися, де тут перший, де другий - важко, стежини плутаються як нитки з клубка, яким довго гралося маленьке кошеня.

Лінь - страшна штука. Особливо в спекотній травневий полудень. Вапнярка хай і не Говерла, але все-таки гора. Крім мене і Рибки туди не захотів підніматися ніхто.

Свою назву Вапнярка виправдовує відразу: то тут, то там обабіч виритої водою стежки з'являються нірки-дірки: тут народ собі копає вапно.

Підйом крутий і довгий, та ми все-таки добираємося до вершини. І бачимо те, що я й сподівалася зустріти: високе кільце земляних валів з прогалиною (тут, мабуть, була в'їздна брама). Знайшли?

Сфотографуватися вали відмовляються, що не кадр - то якась нісенітниця. В лісі це частий випадок.

Час повертатися. Йти вирішили тією ж дорогою, як і піднімалися, це ж зрозуміло. І тут... Ох.

Яносики з хустками - фігня. Єдине, що розповідали жителі Новосілки про таємничі каменюки: до них чіпляється блуд!

Свою мобілку Рибка лишила в машині, моя - пенсіонерка і ні на що не годиться. Досить швидко ми зрозуміли, що йдемо НЕ ТУДИ, але продовжували рухатись вниз. Вийшли десь в сусідньому селі Митулін, потім траверсували Вапнярку, довго повертаючись до точки нашого підйому. Там вже хвилювалися: десь поділися, на дзвінки не відповідають...

Ще один брат. Без написів. Того й лишили.

Ще один брат. Без написів. Того й лишили.

Ну добре, знайшлися ми, можна їхати далі, по плану в нас - сусідні Гологори. Ні, не можна: Алекс знайшов в лісі кілька старих залізних штучок, пробує знайти ще щось, десь його нема.

Довго чекаємо на його повернення. Нарешті: теж зайшов з одного боку, а потім якось опинився з іншого.

Сіли в машину. Рибка сказала: "Ой. Зараз буду".

Через хвилину прийшла з величезними очима: "Ви мене, звичайно, вб'єте, але я щось знайшла".  

Отак ми і знайшли місце, звідки в Золочів привезли камені.

Там їх, в цьому яру ВІДРАЗУ ПРИ ПОЧАТКУ ЛІСУ, ще кілька штук. Один обкопаний по периметру, але залишений на попередньому місці: написів не видно, вирішили не таскати його дарма. Інший - на місці розкопаного прямокутника (вгадується робота археологів). Теж без написів, проте з кістяком коня зверху. Ще кілька каменів, значно менших розмірів, тут же, неподалік.

Яр, де лежать каменюки, темний і якийсь похмурий - навіть в сонячний травневий день. Враження він лишає ого-го які. Містика, язичництво, таємниця. Блуд. Який таки причепився до нас 13 травня 2006 року. І не переконаєте мене у зворотньому - я агностик-атеїст, але часом трапляються в житті речі ну зовсім незрозумілі...


 Ще фотографії


Хрест на костелі. Давній
Сільський цвинтра.
Кінь і камінь - ще раз

Костел в профіль
Замкові вали на Вапнярці
Колона з Мадонною
Бічний портал церкви

Рештки чи то костелу, чи то монастиря.


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник