English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Поморяни: стаття про замок (2016)

 Королівські резиденції Львівщини

Sic, як то кажуть, transit gloria mundi - так проходить слава світу. Де стіл був страв, там гріб стоїть. Можна ще довго жонглювати класичними цитатами про занепад і тлін - вони чудово ілюструють ситуацію з Поморянський замком. Тільки соромно від жонглювання: у Поморянах давно не до сміху.

Не один лише Маріїнський палац в центрі Києва був монаршою резиденцією. На Львівщині таких відразу кілька. Замкові комплекси в Жовкві, Золочеві, Підгірцях та Поморянах належали впливовому роду Собєських (Собеських). Коли один з його представників, син русинської магнатки Ян (1629-1696) став 1674 року королем Польщі, свої галицькі маєтки він зміцнив, часто бував тут з дружиною Марією Казимирою. Більшість з українських замків, пов'язаних з Яном ІІІ Собеським, зараз перекваліфіковувалося в музеї: так сталося в Олеську, Жовкві та Золочеві, така ж доля чекає при хороших прогнозах і палац в Підгірцях, де вже кілька десятиліть йде абияк фінансована реставрація.

Залишилося ще дві резиденції самого знаменитого польського короля. Крихітний замочок в Яворові давно втратив будь-яку зовнішню привабливість і стоїть на території військової частини, там не до туристів. І зовсім вже не пощастило Поморянам - замок руйнується на очах, ентузіасти з фейсбук-ком'юніті «Я - Поморянський замок» та "Я так кохаю Помор"яни , шо бракує мені тями" в 2015 році збирали гроші на хоча б якусь консервацію того, що залишилося.


 Серед епічного бездоріжжя

Вітання з Поморян. Листівка 1901 р.

Вітання з Поморян. Листівка 1901 р.


(UPD: з часу написання статті дорогу в селище трохи підрихтували)

 

Селище Поморяни (близько 2000 жителів) розташоване в 27 км на південь від Золочева. Львівщина славиться жахливими дорогами - Поморяни могли б бути живою тому ілюстрацією. Двічі в день сюди, долаючи бездоріжжя, добирається автобус з Бережан, сусіднього райцентру Тернопільській області. Майже кожну годину приїжджають золочівські маршрутки. Здогадаються про те, що в містечку є замок, не всі: туристів сюди не ризикують возити навіть польські фірми, що спеціалізуються на ностальгічних турах на «креси». Хіба ось назва вулиці Підзамче натякне на щось оборонне.

Маневруючи між купами коров'ячих коржів, заходиш на подвір'я колишнього технікуму і вже ну зовсім колишнього замку. Двоє романтично налаштованих місцевих п'яниць і самотня коза біля палацу - ось і весь список відвідувачів споруди на сьогодні.

Здалеку замок не позбавлений певної некрофільськими привабливості: кутова вежа здається білою, поруч двоповерховий палац у формі букви Г з ренесансної аркадою уздовж фасаду. Підійшовши ближче, помічаєш обвал: кут замку впав в червні 2015 р. Земля всіяна фрагментами черепиці, на напівзруйнованому будинку старим скелетом лежать дошки покрівлі. Ось він, улюблений замок знаменитого Яна III Собеського, переможця турків під Віднем, національного героя Речі Посполитої.


 Улюблений замок Яна ІІІ

Так колись виглядала галерея замку в Поморянах. Фото з фб.

Так колись виглядала галерея замку в Поморянах. Фото з фб.


Історія фортеці з княжих часів і до 1845 року на основі замкового архіву докладно описана в «Критиці Поморянський» Броніслава Заморського. Замок тут побудували в першій половині XVI ст. за наказом подільського воєводи Яна з Сієни на місці дерев'яної фортеці, влаштованої в 1340-1350 рр. магнатом Миколаєм Свинкою за наказом короля Казимира Великого. В кінці XV ст. маєток перейшов до Жигмунта Сенінскому - і залишалося в руках цього роду до 1619-1620 рр., коли його купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.

Якоб замок зміцнив і озброїв, побудував нову порохову вежу. Татари пробували 1653 р підступитися до твердині - не вийшло. Команда в замку спустила воду в ставках, що оточували твердиню - ті з ординців, хто не втопився, потрапили в полон. Так що зміцнення форпосту йшло силами полонених бусурман.

Якуб Собеський і місто від браку уваги не обділяв: відновив Магдебурзьке право, заснував 1633 р притулок для убогих і жебраків, який дествовал до початку ХХ століття. Він же заклав костел і церква, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці на казковому скелеті обростають плоттю билини).

Після смерті Якуба замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї 1661 р і син, переможець під Віднем, стає господарем маєтку, в якому бував часто і з якого збирав збройні загони для своїх військових компаній.

Коли Ян Собеський прибув в Поморяни 3 лютого 1662 р вітати його вийшов чи не все місто. Тоді він затримався в замку надовго: влаштовував бенкети, їздив полювати, стежив за відновлювальними роботами в замку і будівництвом валів навколо містечка.

Навколо фігури харизматичного правителя не могли не зародитися легенди - в Поморянах така є. Кажуть, що молодий Ян якось заблукав на полюванні. Переночував в печери монаха-відлюдника недалеко від Поморян. Вранці інок розповів шляхтичу свій сон: він бачив свого гостя з короною на голові. Через два тижні, стверджує легенда, Яна коронували. Монаха того він не забув - і допоміг йому з будівництвом монастиря. Документи погоджуються: Собеський в 1665 р під час свого чергового візиту в Поморяни і правда виділив землю для василіанського монастиря в Краснопуща недалеко від містечка, а пізніше подарував обителі дзвони і різьблений іконостас.

За часів Собеського навколо міста були насипані вали і викопано рови, замкові стіни підправили. Твердиня неодноразово витримувала затяжні облоги турків і татар. У 1672 році на Поділлі і Галичину рушила величезна турецька армія Магомета IV, грабуючи і спалюючи все на своєму шляху. Впали замки в Золочеві і Зборові, в середині вересня ворог підійшов до Поморянах. Жителі сховалися в замку, відкрили шлюзи - рів наповнився водою з річки Золотої Липи. Турки відступили, попередньо спробувавши спалити містечко. Відбудовувати його перед настанням холодів було вже колись, роботи відклали на весну, а жертвам пожежі монарх виділив кожному по 40 злотих. Допоміг і селянам з навколишніх сіл - кожному належало по 20 злотих. Сам Ян ІІІ прибути тоді в замок не міг, послав дружину, Марію Казимиру. Витончена француженка, королева Речі Посполитої особисто роздавала міщанам на Поморянському ринку гроші і одяг. У наступному, 1 674-му році, Ян став королем - і незабаром після коронації знову прибув в Поморяни.

У 1675 р під час другого походу на Львів турки знову напали на замок. На цей раз його не вдалося захистити. Поморянци, не маючи достатньо сил для оборони, покинули замок (легенда стверджує - по таємному ходу) і сховалася в фортеці в Свіржі. Залишений напризволяще оборонний комплекс турки спустошили, місто спалили, багатьох жителів забрали в полон.

Для відродження Поморян король своїм привілеєм звільнив його від податків. Наводити замок в порядок були запрошені архітектор (ймовірно, Шарль Бенуа) і військовий інженер. Але в 1684 р місто взяли в облогу татари - і все відроджене знову було знищено. Ян Собеський виділив на чергові роботи 25 тисяч злотих. Замок знову перетворився на потужну фортецю, яка витримала татарські атаки в 1687 і 1695 роках.

Все в Поморянах тоді дихало Собеським. Дзвін місцевого костелу, тоді ще дерев'яного, був відлитий з турецьких гармат, які польський монарх доставив зі свого тріумфального походу до Відня. Орнат (урочисті шати) місцевих священиків були пошиті з привезених Яном ІІІ турецьких прапорів, захоплених в битвах під Хотином і Віднем. Серед костьольних образів висів портрет короля. Південне крило замку ще до Другої світової все наступні господарі резиденції називали «крилом Собеського».

Але час минав, Ян ІІІ помер, Поморяни перейшли його недолугого сина, турки більше не турбували ці землі - замок впадав в летаргічний сон, ставав все менш потрібним місту. До 1729 року в замку жила Марія Юзефа Собеського, вдова сина Яна ІІІ Костянтина. У 1740 р форпост перейшов в руки литовського князівського роду Радзивіллів. Вельможі мали безліч інших, більш модних резиденцій - і в Поморянах бували наїздами. У 1771 р в замку спалахнула пожежа, після якого частина укріплень розібрали. Інвентарний опис замку в 1788 р оптимізму не вселяє: якась із веж без даху, одна з замкових галерей впала, дах є тільки над двома вбиральнями кімнатами, замкове крило біля річки повністю зруйновано, як і прилегла вежа.


 З форпосту - в садибу

Кадастровий план Поморян з ХІХ ст. З 13 тому книги ""Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego" (Краків, 2005)

Кадастровий план Поморян з ХІХ ст. З 13 тому книги ""Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego" (Краків, 2005)


Важливим в історії палацу став 1789 р., коли Поморяни перейшли у власність родини Прушинських. Еразм Прушинський (помер в 1841 р) ретельно відбудував південне і північне крило крила замку - і розібрав північне і західне.

Відновлення резиденції завершив його син Юзеф (помер близько 1875 р.). Він відновив інтер'єри, оновив покрівлю, заклав парк з теплицями. Великий любитель мистецтв, він зібрав в Поморянах виключно цінну галерею живописних олійних робіт видатних італійських майстрів. Колекція налічувала близько 300 малюнків відомих художників, в тому числі нібито Рембрандта, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. «Хроніка Поморянська» довго перераховує картини із замку - і чим далі читаєш цей список, тим більше закрадаються сумніви в оригінальності полотен. Швидше за все, більшість з них були копіями - інакше мистецтвознавцям було б щось відомо про роботи Джорджоне, Тиціана чи Гвідо Рені, зібраних в забутому всіма галицькому замку.

Ще в палаці були колекції медалей і монет, печаток польських королів і князів, ікон, столового срібла та порцеляни, мозаїки. Були картини польських художників - без сумніву, вже оригінали. Одним з найцінніших вважався портрет короля Стефана Баторія, створений майстром фламандської школи. Впорядкування Поморянського архіву - теж заслуга Прушинського.

Після того, як Юзефа поховали в сімейному гробівці посеред Поморянського кладовища, всі родинні колекції були продані за безцінь, архів розпорошився.

У 1876 р. замок перейшов у власність Романа Потоцького. Тут не жили, в замку перебувала тільки адміністрація маєтку. Перша світова перетворила комплекс в руїни. Син Романа, дипломат Єжи Потоцький (1889-1961), відремонтував твердиню після руйнувань Першої світової війни, регулярно надсилав сюди меблі і твори мистецтв, головним чином сучасний польський живопис.

Замок став свідком Битви за Львів (Листопадового Чину). 1 листопада 1918 року в Поморянах була роззброєна жандармерія, а на ратуші вивішено жовто-блакитний прапор. Староста міста без опору передав владу українському військовому комітетові. У замку відбулося багатотисячне віче, на якому проголосили українську цивільну владу. На жаль, ненадовго. Полонізація була вже не за горами. У краї закривали сільські читальні "Просвіти", українські кооперативи. Українські активісти потрапляли під пацифікацію. У 1930 р. поморянців врятував від неї граф Потоцький, який якраз знаходився в замку. Він подзвонив маршалку Пілсудському - і військо нікого не зачепило.

Ратуша в Поморянах на початку ХХ ст.

Ратуша в Поморянах на початку ХХ ст.


 

Містечко на той момент був нехай і не центром цивілізації, але поселенням жвавим, живим. Тут діяла двокласнау школа, де викладали польською та українською. Працювали аптека, пивоварня, водяний тартак, вапнярка, винокурня, пара пекарень, кілька млинів і 23 магазини.

Граф Єжи Потоцький в якості посла Польщі у США нагороджає посла Китаю в США.

Граф Єжи Потоцький в якості посла Польщі у США нагороджає посла Китаю в США 2 вересня 1938 р.


Граф був послом Речі Посполитої в США, часто був в роз'їздах - але резиденцію під Золочевом любив. Потоцькі приїжджали в Поморяни як правило навесні - і на честь їхнього приїзду на замкових воротах вивішувався чорно-жовто-зелено-білий прапор. Сімейство приїжджало в кареті, запряженій четвіркою білосніжних коней. До прибуття господарів в замку готувалися - дорогу до маєтку посипали піском і рівняли граблями.

Завдяки старанням графа Єжи замок з колючого воїна перетворився в затишну садибу посеред доглянутого саду з безліччю троянд. Покої графині, модниці з копицею чорного волосся (в містечку вірили, що вона іспанка), були обвішані дзеркалами. Її стильні сукні з довгими шлейфами вражали містян. Одну з кімнат виділили під таксидермічну колекцію трофеїв графа - той був завзятим мисливцем і тримав величезну псарню на 50-60 гончих. Син Потоцького Андрій часто грав з поморянськими дітьми в саду або в своїй кімнаті, а графиня запрошувала маленьких друзів сина до палацу на обід. М'ясо часто коптили в замкових камінах. У будиночку у замку Потоцькі влаштували сирітський притулок, де також годували бідняків.


 Біди наших днів

Замок в Поморянах станом на 10 березня 2017 р. Фото з фб-спільноти "Я - Поморянський замок. ГО КонтрФорс".

Замок в Поморянах станом на 10 березня 2017 р. Фото з фб-спільноти "Я - Поморянський замок. ГО КонтрФор"7.


Друга світова принесла нових квартирантів: в замку жили два гестапівця, які керували поморянським маєтком. Можливо, це і врятувало садибу від цілковитої руйнації. Але не врятувало німців: їх біля брами розстріляли вояки УПА. Покарали Поморяни за вбивство нацистів жорстоко: каральна експедиція вивезла всіх чоловіків містечка на примусові роботи до Німеччини.

Після війни Поморяни ненадовго стали райцентром. Ті деякі цінні предмети, які пережили Другу світову, потрапили з замку в тернопільські музеї. Невелика частина бібліотеки Потоцьких була передана до Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. Щось вивезли за кордон, два крісла з палацу збереглися в місцевому костелі. У самому палаці спочатку влаштували школу, пізніше, в 1950-ті, розмістили райком КПРС і райвиконком. Про Собеського тоді нагадував не тільки герб «Яніна» над парадним входом, а й старі печі, і ліпнина стін.

Пізніше будівля перейшла на баланс місцевого ПТУ. 9 березня 1974 р. палац загорівся - і це було початком справжнього кінця. У 1978 р. замок бачив реставраторів в останній раз.

Для училища збудували нові будівлі. Стара китайська максима «Не гниє той поріг, через який переступають» підтвердилася: руйнування покинутого замку пішло зі швидкістю світла. Старі кахельні печі самі місцеві жителі розтягли, вони ж хто тачками, а хто машинами вивозили з нещасного замку будматеріали. Були плани переобладнати комплекс під санаторій, будинок творчості письменників і художників, але все впиралося в гроші. Два двоповерхові корпуси і кругла кутова вежа третє десятиліття не знали хазяйської руки. Крізь діри даху дощова вода руйнує стіни і фундаменти колишньої магнатської резиденції. На те, щоб законсервувати руїни замку, потрібно як мінімум 500 тисяч доларів.

Навесні 2015 року в Фейсбуці була створена ком'юніті «Я - Поморянський замок», згодом з'явилося ще кілька схожих спільнот. Їхні учасники провели кілька прибирань замкової території, зібрали гроші для установки опори в одну з веж замку, зрізали за допомогою автовишки аварійну бетонну плиту, що використовувалася як частина перекриття галереї і загрожує обрушити колонаду південного крила замку. Жителі Поморян тим, що відбувалося, цікавилися мляво.

Зовсім поруч з вмираючим замком - два інших архітектурних релікта містечка. Більш-менш доглянутий однонефний костел (1748-1812) з досить побитою життям дзвіницею - і неоготична ратуша, яка вилупилася на залишки ринкової площі сумними більмами порожніх віконниць. Магістрат побудували за часів Еразма Прушинського з каменю розібраного північного крила замку. У січні 2016 р. ратушу виставили на продаж на відомому порталі безкоштовних оголошень. Просили за занедбану будову 15 тисяч доларів. І ось тоді Поморяни стрепенулися. Новина облетіла більшість українських ЗМІ, поморянці взялися створювати громадську організацію, писати до вищих інстанцій, будувати плани з перенесення селищної ради в екс-ратушу. Здається, у ратуші є непогані шанси на нове життя.

Тим часом у березні 2016 р. була підготувлена проектну документацію по інженерно-геологічних і інженерно-геодезичних роботах, пізніше поставлено кілька тимчасових опор, розібрані завали, перебрана впала черепиця (ціла може стати в нагоді пізніше під час реставрації). В грудні 2016 р. почалися роботи з облаштування протиаварійних кріплень. У замка з'явився шанс. 

 

16 березня 2016 р., для журналу "Кореспондент". 



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник