English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Маріямпіль

9 травня 2004 року. Блека і старенькі жигулі позують біля руїн маріямпільського замку.

9 травня 2004 року. Блека і старенькі жигулі позують біля руїн маріямпільського замку.

Палац в Маріямполі в 1920 році.

Палац в Маріямполі в 1920 році.



 Присвячується виставці, яка проходила у львівській Галереї Мистецтв весною-влітку 2004 року.

Карта

Що подивитись неподалік: Устя Зелене, Галич, Монастириська.

 

Трошки передісторії. Мій день народження у 2004 році супроводжувався походом визначних діячів на ниві відродження вітчизняної культури в особах Ку, Ігоря Хоми, Міка, його знаменитої щуки і мене на вищезгадану виставку. Трошки поохавши над стендами з світлинами Ігоря, ми перейшли в наступний зал, і там мене неначе блискавкою всмажило. Все, що я бачила до того моменту, було мені знайоме. Те, що я побачила в той момент, було знайоме лише з досить великої статті в "Експресі" за один з осінніх випусків 2001 року (така от в мене пам'ять). Маріямпіль. Так там ще аж СТІЛЬКИ є?!?!?? Культурний шок. Шило в попі заводиться і перетворюється на пропелер. Я там буду.

І я там була вже за менш як 2 тижні. Улюблена траса - через Чортків, Бучач, Монастириську і Криницю привела спочатку до Устя Зеленого, а потім, страшними об'їздними польовими дорогами - до колишнього бастіону Станіслава Яблоновського (ще про нього читаємо тут).
Почтемо, як годиться, з назви села. У книзі В. "Капітана" Стецюка "Культурні грона Дністра"читаємо наступне:
Під час одного наїзду татар якийсь польський воєвода (каетан) тікав від них на свому коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: "Єзус-Марія!" - і кінь виніс його на берег. На подяку богові воєвода заснував на обох берегах міста Єзупіль і Маринопіль (Маріампіль).

На сайті ж в В. "Капітана" Стецюка знайдено дані етнографічного загону з Маріямполя:
Згідно переказів, які збереглися, є два пояснення назви села Маринопіль. За одним, на території села ще до його заселення відбувалася кривава битва з татаро-монголами. В цій битві ворожі полчища були розгромлені. Всі сподівання ворогів були марними. Вороги не змогли закабалити місцеве населення. Тому поле було назване Марним полем. Пізніше це поле заселили люди і дали назву селу Маринопіль. Друга назва зв'язана із загарбанням Галичини Польщею. Дану територію почали заселяти поляки і євреї. Вони, за переказами, дали назву Marijmpol mjasto (очевидно, Mariampol miasto), що означає "Місто святої Марії". Більш вірогідною є друга назва.

Гарна легенда, гарні й карти-кілометровки, які обіцяли нам аж два пароми до Єзуполя з цього боку Дністра. Вгадайте, скільки ії функціонує у дійсності? Хм, а звідки ви знали, що жоден? Ах, ну так, ви теж живете в Україні... В Єзуполі я побуваю пізніше, а поки намагалася побачити його за високими кручами над Дністром - щоб від захвату стрибати: бо острів, бо річка, бо пагорби навкруг, бо пасторальний кінь на прив'язі у кремезних дерев. Супер! Ще один вузлик на пам'ять: альтанка над джерельцем десь посередині високого берега. Дорога, що нагадує спуск до бакотського монастиря, але під ногами - жовта глина. Зграя гусей на тому боці, біля озера. Зозуля, яка не звмовкала весь час нашої обідньої перерви. Фотосесія, результати якої наступного дня принесуть лише розчарування: камера, тим більш така дешева, не передасть краси цього куточка Прикарпаття.

Ще до випадку з купанням богобоязненого коня ця місцевість носила назву Боговид, і це певним чином пов’язувалось з язичництвом. А після поганців прийшли християни - і Маріямпіль і тут не пас задніх. Поселення прославилось своєю чудотворною іконою, відомою з другої половини XVII ст. Якраз у той час коронний гетьман Станіслав Яблоновський гербу Прус ІІІ возив цей образ з собою у походи. З ним він побував у Волощині, на Буковині, під Кам’янцем-Подільським (!). Та найбільше прославилась ікона богородиці під Віднем у 1683 р. З цього часу її почали називати Переможницею. Саме для неї Яблоновський вирішив збудувати костел на березі Дністра і заснувати поселення Маріамполь (тобто «місто Марії») - ось вам ще одна легенда про походження і міста, і назви, на цей раз від релігійних діячів. Сталося це у 1691 р. (гм. - Блека). Відтоді почались великі прощі до цього місця. У 1737 р. образ було визнано чудотворним. Він був прикрашений срібними шатами. В першій половині ХХ ст. образ готували до коронації, але військові події завадили це зробити. До 1945 р. ікона перебувала у селі, але пізніше місцеві католики забрали її з собою до Польщі. 10 вересня 1989 р. вона була коронована Папою Римським у Польщі. Ось так.
Легенду про назву (ту, що з конем... До речі, ось тут, на світлині поруч, не той кінь пасеться?) я пам'ятала, а от про замок відомостей ані в Лесика, ані в Мацюка не знайшла.

 

Замок, збудований боярином-каетаном, зруйнували татари - звична історія. На його місці польський шляхтич Станіслав Яблоновський у 1691 році збудував новий фортпост. Яблоновський також насадив алею, яка збереглася дотепер. Надзвичайно мальовничо, не дивуйтесь на сусідство з колонією для злочинців, в ній тиша та безлюддя, а пройтися поміж старовинними деревами - краще, аніж випити пляшку валеріянки. Квітів у алеї - безліч. Сміття трохи менше. Там зараз - меморіал з пам'ятником загиблим у Другу Світову. Так як я була в селі саме в День Перемоги, з церкви поблизу виправного костелу і повз баранів (див. фото) якраз йшов туди хресний хід (знову ж таки - див. фото).
А пропос цих агнців божих. Мені вперше довелося побачити їх так близько, я відразу полізла брататися з вожаком через загорожу. Чула, що вони здатні запам'ятовувати до 50 людських облич. Сподіваюсь, ліміт на обличчя вичерпався саме на мені, а то потім з тих хресним ходом в баранячих головах міг створитися такий кавардак! За вожаком ВІДРАЗУ до паркану підбігли інші вівці, як великі, так і овеча дітлашня, тикалися мені в долоньку мокрими чорними носами та намагалися облизати пальці. Потім довго філософські споглядали в об'єктив - і проводжали нас поглядами. Ким ми є для них?:)
З 1742 по 1785 рр. у Маринополі існував монастир капуцинів. В 1746 році Яблововський збудував в Маріямполі заклад сестер святого Вінцента, де діяли школа та шпиталь. Зараз тут знаходиться дитячий будинок. (Це дані етнографічної групи, хоча жіночки біля церкви називали заклад колонією. Судячи з сторожових веж та високих парканів, дитбудинок тут для дуже цікавих та активних діточок). Наскільки мені відомо, громада намагається відвоювати у колонії територію. Недалеко від Маріямполя розташований хутір Вовчків. Там ще донедавна стояв пам'ятник, поставлений на честь скасування панщини в Австро-Угорщині в 1848 році.

Монастир та церкву ви неодмінно побачити: вони в самому центрі села, там пустий, нічим не забудований простір перед ними, стадіон для гусей. Церкву по черзі використовують дві парафії: греко-католицька та православна. Алея Яблоновського - далі, за монастирськими стінами, повз сторожову вежу, свіжою (на травень 2004) асфальтовою доріжкою. Я спочатку вирішила, що замок мусить бути десь поруч з кляштором - і обійшла його по периметру. Не звертайте уваги на висоту стін з парадного входу, протилежний бік лежить в руїнах.

Маріямпільці всю цю місцевість зовуть "замком", але залишки саме оборонних споруд знаходяться в іншому місці. Проїжджаєте повз сільську лікарню - а там самі побачите все, що залишилося від фортеці. Залишилося небагато, щоправда, але я раділа і тому. Такі відкриття все цінніше для мене.
В приміщеннях добре збереглися склепіння. Поруч зі спорудою з масивними воротами простежуються залишки рову.
Обов'язково підійдіть до берега Дністра. І останнє. Чому ви шукали інформацію про село, але ніц не знайшли. А тому, що до 15 грудня 2003 року село носило назву Маринопіль. :)


 До авторитетного джерела



Роман Афтаназі в своїй багатотомній праці відмічає, що Станіслав Яблоновський звів цілий ряд міст і фортець на теперешній українських теренах і колишньому кордоні з Диким Полем. Пізніше Маріампіль відійшов до його сина Яна Станіслава (1669-1731), а вже від нього - до його сина, брацлавського воєводи Яна Каетана (1699-1764). Саме Ян Каетан Потоцький зафундував в Маріамполі капуцинський кляштор - і він же, єдиний з усіх Янів Потоцьких, в містечко не наїжджав час від часу, а мешкав тут постійно. В костелі капуцинського монастиря його й поховали.

 

Перша дружина Яна Каетана, Тереза з Вєльгорьских (померла в 1749 р.), також фундувала в Маріямполі заклад отців Милосердя св. Вінцента (а Паоло). Нащадків у Яна Каетана не було, тому Маріямпіль дістається його брату Дмитру (помер в 1788 р.). Останнім власником маєтку з цього роду був князь Кароль Яблоновський (1807-1885). Близько 1880 р. містечко придбав Франтішек Торосєвич і передав Маріампіль своїй дочці Марії (в 1898 р. вона одружилася з бароном Марьяном Блажовським гербу Сас, 1858 р. н., власником Новосілки Язловецької). Але і в цих руках поселення пробуло недовго: на початку ХХ ст. барони продали маєток, який пізніше розділили на дрібніші шматки.

 

За всім цим спостерігав зведений каштеляном Станіславом Яном Яблоновським оборонний замок - укріплений баштами, оточений валами і ровом. Р.Афтаназі пише, що відоме зображення замку з 1730 р., коли він вже був дещо перебудований під палац. Зображення, на жаль, польський історик не наводить. В "Географії Галичини" Евариста Анжея Куропатницького (1786 р.) згадується "чудовий палац" в Маріямполі. Ймовірно, в палаці мешкали лише до початку ХІХ ст. Блажовські жили переважно в язловецькому палаці та в Новосілці.

Збереглося кілька світлин палацу, спаленого під час Першої світової війни. З них зрозуміло, що резиденція Яблоновських була типовим, симетричним в плані palazzo in fortezza, хоча й не вражала розмірами. На початок ХХ ст. замок вже понад століття стояв пустткою, використовувався лише як господарчі приміщення. Побоюючись повної руйнації, Блажовські вкрили його новим дахом. А за кілька років розпочалася Перша світова... Під час пожежі завалилося ліве крило замку, а також стропи інших приміщень фортеці. Та все ще були помітні різьблені декорації першого поверху, виконані в XVIII ст., а в кімнатах ще зберігалися рештки розписів на біблійні і міфологічні теми, геральдичні картуші тощо.

До 1914 р. так-сяк зберігався оточуючий палац парк з старовинними липами, які спиляли війська, які квартирували в війну в Маріямполі.

В міжвоєнний час мури і каземат замку були розібрані до фундаментів.





Знак на виїзді з Галича. Липень-2009.

Знак на виїзді з Галича. Липень-2009.


Замок в 1920 році.

Замок в 1920 році.


Залишки палацових декорацій. 1920 р.

Залишки палацових декорацій. 1920 р.


Зараз лишилося небагато.

Зараз лишилося небагато.


Те, що всередині замку. Гляньте на стелю. Вражає?:)

Те, що всередині замку. Гляньте на стелю. Вражає?:)


Загальний вигляд руїн.

Загальний вигляд руїн.


Надзвичайні пейзажі над Дністром. Кінь он який класний!

Надзвичайні пейзажі над Дністром. Кінь он який класний!


Як на те, не видно церкви за листям дерев. Але вона там є. Хід до могили солдат йде саме звідти.

Як на те, не видно церкви за листям дерев. Але вона там є. Хід до могили солдат йде саме звідти.


Сусіди виправної колонії. Дуже цікаві:)

Сусіди виправної колонії. Дуже цікаві:)


The Dnister river in Mariampol

Мік мене на цій світлині не впізнав.


Ще одне фото з тієї ж точки. Тільки це не я, ей!

Ще одне фото з тієї ж точки. Тільки це не я, ей!


Цей же вид взимку 2008 р.

Цей же вид взимку 2008 р.


Залишки валів.

Залишки валів.


Фортечні руїни станом на 2008 р.

Фортечні руїни станом на 2008 р.


Фото І. Скальського

Фото І. Скальського

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник