Координати: 49°43′56″ пн. ш.24°15′32″ сх. д.

Близько 1,1 тис. жителів. 

Звенигород - колишня столиця Звенигородського князівства, зараз - село Пустомитівського району, яких, здавалося б, багато на Львівщині. Колись це було могутнє, найбільше на західноукраїнських землях місто з, можливо, наймогутнішою фортецею Давньої Русі. 

Туристи можуть під"їхати до самого підніжжя городища, яке колись було оточене неприступними болотами і багнами.
Археологи і історики цікавились Звенигородом здавна. Перші розкопки та публікації були зроблені ще в першій половині ХІХ століття. Однак це були в більшості матеріали, зроблені на основі випадкових знахідок місцевих жителів та відомих літописних згадок про цей могутній колись укріплений город.
Планомірні дослідження почались лише в повоєнні роки. В 1953-1955 рр. у Звенигороді працювала перша комплексна експедиція львівських археологів: науковці Львівського історичного музею та Інституту суспільних наук АН України. Результати їх досліджень публікувались в різних виданнях.
найдавнішою із знахідок є стоянка мисливців кам'яного віку, що жили тут близько 15 тис. років тому. Виявлено і цілий ряд стоянок і поселень пізнішого періоду. Та найбільш цікавим для туристів є саме стародавнє городище.
Наприкінці І тисячоліття н.е. Звенигород став укріпленим містом, яке відігрвало значну роль у політичному житті Південно-Західної Русі ХІ - першої чверті ХІІІ ст. Перша літописна згадка про Звенигород відома з "Повісті временних літ". У Лавреніївському списку - з 1086 р., в Іпатіївському - з 1087 р. є повідомлення про вбивство під воротами фортеці володимирського князя Ярополка. Найбільшого розвитку Звенигород досягає у ХІІ ст., коли уньому правив правнук Ярослава Мудрого - Володимирко (1124 - 1153 рр.), бтько галицького князя Ярослава Осмомисла (1153 -1187 рр.). Відтоді і до 1144 р. Звенигород був столицею удільного Звенигородського князівства. В 1126 р. після смерті князя Ростислава. брата Володимирка, до Звенигородського князівства приєднали Перемиське, а в 1141 р. - і Теребовлянське князівства. У 1144 р. Володимирко переніс столицю із Звенигорода в Галич. Двічі - у 1144 і 1146 рр. - Звенигород намагався здобути київський князь Всеволод, однак могутня фортеця вистояла.

 Лише у 1241 р. місто здобув і зруйнував хан Батий, який підійшов з чисельною ордою під місто. Збереглася навіть назва урочища - Батиївка, де, за переказом, стояв хан з своїм військом. Після цього зруйнування звенигород занепав і вже ніколи не піднявся до висоти великого міста. На місці могутньої фортеці залишилось городище, а навкруги ще й сьогодні простежуються глибокі рови та насипи оборонних валів.
Щоправда, у 1716 р. на території колишнього княжого замку великий землевласник Адам-Микола Сенявський, який був також власником замку в Старому Селі, наказав насипати ще більший пагорб, і за проетом інженера емпенгаузена побудував новий замок-фортецю у вигляді чотирикутної споруди з баштами, оточеної глибоким ровом і частоколом. однак проіснував він недовго і був, очевидно, знищений у середині 18 ст. Тепер цей пагорб, насипаний пізніше, значно ускладнює пошуки археологів, оскільки під час зведення нової фортеці були частково знищені і засипані культурні шари грунту.
Археологічні експедиції, які щорічно ведуть тут розкопки, відтворюють життя княжого двору, дружинників, численних ремісників, які населяли колись це могутнє місто. Нерідко у розкопаних могильниках, різних похованнях і валах археологи знаходять посічені скелети, відрубані голови з пробитими черепами княжих воїнів, їх коней, рештки зброї, шоломів, щитів тощо. До речі, у Звенигороді, як ніде в іншому місці, знайдено велику кількість пломб, що свідчить про високий розвиток ремесла, торгівлі і культури цього стародавнього міста Давньої Русі т його міжнродні зв"язки.
Та найціннішою знахідкою археологів слід вважати відкриття фундаментів кам"яної церкви ХІІІ ст. біля підніжжя гори. На їх підставі можна зробити реконструкцію її первісного вигляду. Церква ця була білокам"яна тринефна, триапсидна з 4 стовпами, на які спирався купол, споруда. А біля її південної стіни відкрито ще одну прямокутну будівлю, фундаменти якої теж викладені з білого тесаного каменю.
У Звенигороді працює музей, можна оглянути дорогу ХІІ ст., відкриту археологами в останні роки та новозбудований центр села.

За О. Мацюком.