English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Тулиголове

Уроки гігієни від нео-ренесансного палацу.

Карта

 

Почнемо з десерту. З легенди. Начебто на початку страшного для Поділля XІV століття, коли татарва не давала ні працювати, ні жити подолянам, групка заляканих ординцями поселян з Кудринців відправилася в світи шукати безпечного притулку. Почекали б ще кілька століть - і на свої очі побачили б будівництво одного з моїх улюблених замків. А так - притулили голови серед густих лісів далеко на захід від Кудринців.
Правду кажучи, є тут нестиковки. В 22 кілометрах знаходився добре укріплений Кам'янець. Це перше. Друге - легенда розказує, скоріше за все, про долю польського села-тезки нашого українського Тулиголового. Але в якості епіграфа підійде. :)

Привіз мене в це забуте цивілізацією село в Городоцькому районі Львівщини Ігор Скальський пізнього надвечір'я 16 травня 2005 року. Першою з будівель села нас вітала Покровська церква, про яку є відомості, що то костел Дороти, збудований у 1600 році. На 405-річну споруду храм не виглядає, в реєстрі не значиться, але я тільки за те, щоб було так, як тут написано.

Знахідка сподобалась: хоча й розумієш, що романтично-псевдо-французький замок-палац стоїть тут не набагато довше ста років (для пам'ятки архітектури - вік дошкільний, несерйозний), та все одно радієш зустрічі з цим всеперемагаючим почуттям любові до життя, яке так і ллється з багато прикрашених балкончиків, вікон та мезонінів. Оптимізм споруди тут дещо диссонує з теперішнім призначенням палацу. Я свого часу вичитала, що проект споруди розробили в останні роки ХІХ ст. геніальні автори Чернівецької та Одеської Опер, Львівського Касино віденці Ф. Фельнер і Г. Гельмер. Вже аж у 2020 р. з'ясувалося. що це неправда: автором виявився архітектор В. Галицький, зовнішнім декором займався Петро Гарасимович. Роботи були завершені у 1899 р. 

Специфіка довголітньої совєтізації: як не дурка в колишньому панському маєтку, то тюрма в величезному кляшторі. Добре вже, хоч не склад. Хоча... Тут туберкульозний диспансер.


Побачте це внутрішнім зором: великий, трохи запущений парк за високою огорожею. Розкішні височезні дерева. Колись, певно, тут ще й всілякі раритетні для наших широт екзоти росли-цвіли... А посеред зеленої оази - прекрасний (я не перебільшую) палац. Двоповерховий. Високі дахи роблять кути будівлі схожими на башти справжнього замку. Геральдичне свавілля: скрізь і в зовнішньому, і в внутрішньому оздобленні споруди як не хитро усміхнене сонечко (так схоже на герб рідного Кам'янця), то якісь прото-Міледійні лілії. Навряд чи тут жили Валуа. Здається, маєтностями в Тулиголовому на початку ХІХ століття володів рід Оссолінських, від якого село й перейшло до Балів гербу Годзава. Хоча я не геральдист.
Палац гарненький та впевнено-фотогенічний з усіх чотирьох боків. І з усіх боків він різний. Хоча загальну картину дещо псують обов'язкові в сучасних антуражах перекособочені електричні стовби. Та при бажанні гарний ракурс знайдеться. Був би час.

Палац в Тулиголовах

Приїзд незрозумілих людей з фотоапаратами викликав нездоровий ажіотаж в і так нездорових палацожителів. Деякі з хворих буквально переслідували мене з ідіотськими запитаннями на кшталт:
"А кто вам разрешил проводить тут замеры? И вообще: а что это вы тут замеряете?"

За кожним моїм кроком вглиб будівлі спостерігало кілька пар липких, як вимазані медом руки, очей. Переляканий "замірами" хворий зайнявся новою справою: клікушеством (в українській мові відповідного терміну немає. Типово російська зараза). За ту хвилину, поки я підійшла до бічного входа в садибу та переступила її поріг, я почула чимало цікавого про кількість в місцевому повітрі активних паличок Коха, їх в'їдливість і підступність, про невідворотність мого швидкого захворювання на невиліковну хворобу, про те, що краще туди все ж не йти, про...
Знаєте, я таки легко піддаюсь отаким впливам. І відразу в них вірю. Я наївна - сил нема. Коли через годину ми з Ігорем зайшли повечеряти в дерев'яну колибу під Львовом, я мила милом руки так, як ніколи в житті. Як Говард Хьюз-ді Капріо в "Авіаторі". Я щиро сподівалася, що організм схаменеться і не захворіє. Що закоханість в архітектуру ще не привід паличкам Коха кохатися та плодитися в мені. Я заколихувала себе анти-кохівськими мантрами. Подіяло, здається. :)

Що було в таких сповнених ризику глибинах палацу? Окрім великої кількості медично-просвітницьких плакатів, були там чудові дерев'яні сходи, автентичні, справжні. Теж з гербом. Пам'ятають, напевно, ще хазяїна всіх цим багатств. Була прикрашена ліпниною стеля.

І був запах. Незмінний, жахливий сморід лікарняних закладів: немиті тіла, несвіжі простирадла, нічні горщики, погана їжа. Я вилетіла з палацу з швидкістю, яка в шістсот разів перевищувала максимально можливу швидкість самої прудкої з паличок Коха. Я летіла до повітря, чекала на перший його ковток. Милом і водою я потім змивала руки, а тіло і розум старалася викупати в чистому повітрі, викупити в нього право дихати на повні груди скільки мені заманеться, викопати з себе всі міазми хворобливого амбре з палацу. Начебто получилося.

Про життя старих, довоєнних Тулиголов, де мешкали поляки, українці та євреї, згадують репатріанти з 1945 року. За їх словами, було тоді в селі 700 будинків, а жителів - ще більше, множте 700 на п'ять. Прізвища тулиголовчан були схожі (Chrachol, Franieczek, Golinczak, Mazij), тому в багатьох селян були своєрідні "ніки": Антоній Шиделко - "Заяць", Кароль Шиделко - "Бурий" тощо.

Сам власник села, Станіслав Баль, помер 8 березня 1947 р. Його дружина, Марія Кінга Бруніцька - 3 січня 1955 р. Останні роки життя вони провели далеко від родинного маєтку. Відомо, що на зламі століть (ХІХ і ХХ) вони обладнали будівлю в цілком модерновому дусі. Підлога була паркетна, в кімнатах знаходилися різнокольорові печі. Було й два каміни, оздоблені кахлями. В палаці зберігалося чимало робіт одного з найяскравіших польських художників того часу Яцека Мальчевського, приятеля родини Балів. Всі меблі та інші цінні речі з інтер'єрів палацу не пережили Першої світової.


Потічок Лукач, що тік через село, розливаючись потім в став, заселений дикими качками, серйозно величали "каналом". В описі Тулиголов авторства Станіслави Мазій читаємо: "Був костел, гміна, пошта, школа, сільськогосподарська спілка, молочарня, світлиця, а збоку стояв двір "Пана господаря" (Pana Dziedzica)”. Станіслава Ільків, що жила в дерев'яному гарненькому будинку на півдорозі до палацу Бала, згадувала, що пан мав прекрасний палац, а стайні - як покої. Тримав в них розкішних коней: їх щодня мили та чистили аж до полиску.
Будинок старенької, читала, зберігся. Стоїть пусткою. Біля нього все ще цвітуть мальви. Колись то був знак: тут живе дівчина на виданні. Зараз там хіба привид на виданні мешкає.
Дивне ностальгічне дежа-вю від спогадів невідомих тобі людей: про те, якими гарненькими були дівчини з Конюшків, що приходили в свята до тулиголовського костелу і як перевзувалися до храму в високі шнуровані черевички, про те, що костел прикрашали лише біло-червоними стрічками - на відміну від веселкових кольорів святкового убору костелу в Рудках, про місцевих євреїв - Сахара Грайфа, Вольфа Майшелеса та Мойшу Бруненгабера, що утримував панську корчму. Їх любили - особливо Бруненгабера, який по закупи їздив візком до Комарно та підбирав по дорозі всіх, хто йшов пішки. Коли німці почали своє дике полювання на синів Ізраїлю, Мойшу заховали селяни. Дав тоді клятву перед образом богоматері: виживе - вихреститься. Так і сталося. А от іншим його соплемінникам не пощастило.

А в історію світового мистецтва Тулиголови війдуть як батьківщина чудового пейзажиста Юліана Фалата (1853-1929). Його вкрита холодним льодом річка в Львівській Галереї Мистецтв найбільше запам'яталася мені після відвідин музею у 1998 році.

Повернуся до свого вояжу. Потім була вечірня зворотня дорога, величезні лелеки летіли низько-низько над полями навколо села, а на окраїні поселення, в закинутій частині цвинтаря серед кропивних джунглів було знайдену прикрашену гербом стару капличку. Тут, певно, спочили ті, хто будував туліголовський палац і жив в ньому. Притулити свої голови їм скоро буде ніде: капличка от-от впаде, нікому не потрібна, ніким не доглянута.  
Шкода, не буломожливості побачити орган у костелі-церкві. Тому просто копіюю інформацію про нього звідси : "Опис та інвентар костелу 1774 р. засвідчують, що у костелі на той час вже існував позитив. Запис за 1794 р. свідчить, що „костьол був вчасно відремонтований”. У 1794—1824 р.р., коли священиком був кс. Себастьян Прилицький, „костел [...] покращав, над хорами взнеслися дзвони”. Наступний відомий факт, що пожежа, яка „тільки головний вівтар осмолила”, сталась перед самим висвяченням костелу, яке відбулось у 1858 р.
А вже у 1878 р. був позолочений новий дах на костьолі, побудована огорожа, а Ян Слівінський зі Львова виконав орган. Він був десятиголосний, виконаний у стилі нео-рококо, трьохдільний. Десь з 1930 по 1936 р.р. інструмент був перебудований майстрами львівської фірми Рудольфа Хаасе. На пульті збереглась етикетка „Rudolf Haase, Lwow”. Орган діючий, але без сучасної повітряної машини — повітря треба качати ногами. Майже усі труби присутні, лише на проспекті зламана одна труба. Орган має 10 регістрів: 8 в мануалі та 2 в педалі. Для повноцінного виконання творів потрібний ремонт та направа, встановлення насосу.


По дорозі на село з боку Комарно колись стояла фігура святого. В 60-х роках ХХ століття, кажуть старожили, якось її знайшли перевернутою, а поруч було видно сліди від добрячої роботи лопатами. Начебто під фігурою знайшли клад. Крадія швиденько спіймали та посадили, а от що то був за скарб і де він зараз - невідомо. Може, ви знаєте? :)



Палац на поч. ХХ ст.
Палац на поч. ХХ ст.
Tuliglowy
Контингент вже чекає на нас
Контингент вже чекає на нас
А це фасад
А це фасад
Схоже на кам"янецький герб
Схоже на кам"янецький герб
Знову герби
Знову герби
Деталь
Деталь
Люстра
Люстра
Симпатично
Симпатично
Cходи
Cходи
Ну просто Франція!
Ну просто Франція!
Орган в костелі. Фото - І.Скальський
Орган в костелі. Фото - І.Скальський
Тут ЇХ ховали?
Тут ЇХ ховали?

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник