Конфітюрний конфлікт конфесій.

Прочитавши латинкою назву сторінки, дехто ще подумає, що тут мова піде не про архітектуру, а про бокс. А от і ні, жодного мордобиття, Кліцько - це не транскриповане для китайців прізвище нашого співвітчизника, а назва села в Городоцькому районі Львівщини.

Саме тут, на окраїні поселення (як їхати з боку Комарно), стоїть дерев'яний храм Успіння, зведений більш як 400 років тому (1603).

Поруч - дзвіниця. Теж дитя сімнадцятого століття, але більш пізнього періоду - з'явилася на сімдесят років пізніше. Дзвіниця не в риштуваннях - може, лише поки? Бо церква як той звір у клітці так і чекає на момент, коли риштування нарешті знімуть. Процес реконструкції, затіяний греко-католицькою громадою села, триває вже давненько. Справа в тому, що у 1990р. реставрацію святині вже проводили, але не дуже майстерно: замість колотих дошок в хід пішли рубані, а вони, як пояснюють місцеві спеціалісти, швидше замокають, псуються. От і приходиться в храмі ікони затягувати в целофан, неначе то коробки з цукерками. (За яскравістю "обгорток", до речі, солодощам образи не поступаються. А ще ця позолота! Цукерки її теж люблять). Хоча таку "начинку" не всюди й знайдеш: ікони в храмі старовинні, кажуть, автентичні, з XVII столітття. Найбільше шанують образ Василя Великого. Тільки не ведіться в легенди про старовинність настінних розписів - триста років тому таких люмінісцентних фарб ще не було. :)
Це далеко не перша реконструкція святині за довгі роки існування: церкву вперше відновили 1687 року, а у 1707 році підняли храм на новий фундамент. У 1880-х роках з'явився новий верх будівлі.

 Перш ніж зайти всередину невеличкого (15 * 5 * 10 метрів) храму, уважно придивіться до старих балок біля входу: колекція графіті тут прецікава. Деяки вишкрябані написи датуються ще XVIII століттям.

А що всередині? Перше враження: як тут тісно! Важко повірити, що сюди зможе без шкоди для здоров'я увійти більш як 10 чоловік, хоча за офіційними даними тут поміщається аж 120 віруючих. Обережно! Ну, так і знала: в темряві храму легко не помітити переміщені кілька десятиліть тому низькі хори і зачепитися за них головою. Дивитися треба!

Без легенди тут не обійшлося. Саме на цьому місці, кажуть, з'явилася 1603 року місцевому люду богоматір. В самому серці храму, на престолі, дотепер бережуть на залишках дерева сліди тієї з'яви. Отець Іван, греко-католицький парох, дозволив глянути туди і навіть клацнути кеноном. Клацнула, щоправда, трохи нервово, незрозумілий маю результат.

Навіть ввечері навколо церкви тлумляться робітники - йде ремонт. Щоб дошки більше не пропускали вологу, їх будуть обробляти капустяним розсолом - стародавній рецепт.
А ще довелося бути свідком міні-скандальчику: два отця, розумний, рум'яний Іван (УГКЦ) та молодесенький велосипедист Андрій (УПЦ КП) не на жарт почали сваритися за час богослужінь. Біда в тому, що одну церкву використовують під своє сакральні потреби відразу дві громади. І хоча православні зводять зовсім поруч з старим храмом нову муровану споруду, ще якийсь час громадам прийдеться почергово відвідувати служби. І якщо взимку час початку богослужінь особливої ролі не грає, то з початком сільськогосподарських робіт православні капризують і не хочуть йти до церкви аж на 11-30. А греко-католикам теж на компроміс піти важко: в отця Івана є ще дві парохії в Комарно. От і сваряться парохи - звично, без особливої злості, втомлено. Таке життя. :)