|
|
|
|
Січневий вечір в Городку |
Ратуша на початку ХХ століття. |
Карта
Координати: 49°47′05″ пн. ш. 23°40′47″ сх. д.
Райцентр Львівщини, в 24 кілометрах на південний захід від обласного центру, населення близько 17 900 жителів (за даними 1998 року, а от в 1897-му році тут проживало трошки більше 10 000 чоловік. Ще трохи статистики: у 1913 році у місті жило 13 000 чоловік, з них близько 4000 євреїв). Місто лежить над річкою Верещицею, лівою притокою Дністра. З півночі його омивають води великого Городоцького ставу. В період між Першою та Другою світовими війнами тут було впоряджено "Порт лігі морської та колоніальної", а в парку біля берега стояли численні альтанки ат купальні.
Ріка Верещиця була колись - важко повірити! - повноводною і судноплавною. ЇЇ водами здійснювався зв'язок між басейнами Дністра та Вісли через Сян і Буг, а отже, Городок лежав на важливому торговельному шляху, пов'язував Схід із Заходом, Південь із Північчю. На той час місто мало величезне господарське значення як важливий центр торгівлі сіллю, тому сучасники називали його "Городок Соляний" (Зазначимо, це ще не остання варіація назви Городка).
Добиратися у Городок досить просто - і з автовокзалу біля львівського двірця, і від приміського залізничного вокзалу часто курсують маршрутки, які за 2, якщо не помиляюсь (дані на початок 2002 року), гривні довезуть вас за півгодини до цього старовинного поселення. Та не поспішайте виходити відразу після дороговказа "Городок" - від нього до центра міста доооовга дорога, на кілька кілометрів розтягнулась одноповерхова забудова, до середмістя звідти далеченько. Орієнтир для покидання маршрутки - старовинний костел з цегли. От його як побачите - знайте: час.
Городок розташований на міжнародній трасі Львів-Шегині-Перемишль. Тому багато хто з тих, хто бував у Польщі, проїжджали через місто: адже тут кілька років будують об'їзну дорогу, яка мала б розвантажити центр міста від інтенсивного транзитного руху автотранспорту, та ніяк її не добудують. Перша черга цієї дороги вже збудована, але вона не розв'язує проблеми, оскільки перейняла на себе лише малу частину транзитного транспорту, який рухається в напрямку Великого Любіня чи Комарного. 
Городок. Ратуша |
А тепер саме час зануритись у історію міста.
Вперше Городок здадується під 1213 роком. Ще древній Галицько-Волинський літопис зафіксував, як у 1227 році новгородський князь Мстислав Удатний стояв зі своїм військом у Городку. У XIV сторіччі Городок як окреме королівське місто увійшов до складу Львівської землі, а пізніше став центром Городоцького староства.
За період 1387 до 1434 року король Польщі Владислав II Ягайло часто навідувався і подовгу жив у Городку: монарха приваблювало розкішне полювання в околицях міста. Фактично, він гостював тут протягом всього свого свідомого життя. Тут, в Городоцькому замку, від якого й каменю не збереглося дотепер, великий князь литовський та самодержець польський і помер в останній день весни 1434 року. За свідченням відомого історика Длугоша, короля звела зі світу застуда, яку підхопив за місяць до смерті в Медице, де ходив до ліса слухати солов'їв. Тому стараннями місцевих жителів з 1 січня 1906 року місто мало назву "Грудек (Городок) Ягєллонські" - а поляки його так називають і дотепер, на противагу всім іншим численним Городкам, як на Україні, так і в Польщі.
У 1903 році у центрі Городка встановлюють перший на теренах тогочасної Польщі пам'ятник королю Ягайлу, цьому видатному гравцю на шахівниці Центральної Європи Середньовіччя - в знак пошани до його сантименту до цього міста. (Фото монументу хочете оглянути? Ласкаво просимо дивитись у галерею ліворуч).
В 1389 році місто одержало магдебурзьке право (за іншими даними, це відбулося у проміжок часу між 1400 та 1425 роками). Певно, тоді ж виникла історична частина міста, його серце - площа Ринок з костелом та ратушею. Городок розростався, окрім центральної частини ринку розбудовувалось два передмістя - Львівське і Черлянське.
Поступово у місті, що стояло на перехресті торгових шляхів, розвивались торгівля та промисли. Городок одержав право торгувати головним скарбом Прикарпатського краю - сіллю і став центром соляних складів. Важливим продуктом експорту була також риба, яку віддавна розводили в місцевих ставах.
За австро-угорських часів тут, як і в більшості західно-українських міст, проживало багато євреїв, тому переважна більшість згадок про Городок в Інтернеті пов'язана саме з єврейською діаспорою. Найперші поселенці-євреї з'явилися тут ще в 1444 році. У 1908 році в Городку було 13 банків, 10 з них належали євреям. Після початку Першої світової війни багато сімей виїхало з міста.
У місті збереглось багато цікавих пам'яток - міська ратуша, костел, церкви Миколая (1510 р.) та Івана Хрестителя (1670 р.), старий млин. На жаль, не зосталося на пам'ять про єврейську общину жодної споруди з цілого комплексу божниць, які стояли над ставом ще в 20-30-х роках ХХст. У Городку була як дерев'яна синагога з XVII, так і комплекс мурованих божниць з XVII-XVIIІ століть. Маємо лише світлини, які демонструють ці пам'ятки архітектури зацікавленим історикам.
Та мене особисто найбільше вразив місцевий костел, про який трохи докладніше.
Латинська парафія була заснована у Городку Владиславом Опольським у 1372 році. (А от польські інет-ресурси віддають пальму першості заснування костелу тут легендарному та вже згаданому Владиславу Ягайлу. Можливо, Опольський - це його нікнейм? :)). Спорудження мурованого храму, який, не дивлячись на лихоліття століть, дожив до наших днів, почалось, ймовірно, ще у першій половині XV століття, що робить його одним з найстаріших костелів на теренах України. Та, як відомо, за Середньовіччя будівельні роботи у храмах могли продовжуватися чи не століттями. Так і в Городку: процес зведення храму тривав довго, є свідчення про це з 1663 року.
Бурхливі хвилі історії час від часу розбивались об ці цегляні стіни пожежами, осадами та нападами ворогів. Костел неодноразово суттєво руйнувався, зокрема, у 1616, 1648 (козаками?) та 1655 роках. В протоколі візітації архиєпископа Йоанна Скарбека за 1717 рік зазначено, що храм, який тоді носив ім'я "божого тіла та воздвиження хреста" мав виразні сліди пережитої пожежі. Ще одна візитація, на цей раз архиєпископа Миколи Вижицького, яка відбулася у 1741 році, засвідчила, що храм мав шість вівтарів: головний, успіння богородиці, св. Анни, богородиці святого Розарію, благовіщення та трійці. У 1762 році з'явився сьомий вівтар - св. Юди Тадея.
З 1593 року Городок був садибою деканату, а сама парафія під кінець ХІХ століття охоплювала понад два десятка сіл з більш як 6000 прихожан. У липні 1939 року, напередодні кривавого вересня-"возєднання", була розпочата чергова перебудова храму. Війна перервала плани на реконструкцію костелу. Як не дивно, за німецької окупації роботи з відновлення храму продовжувались до 1943 року, було розширено храм з сторони головного фасаду, остаточно реконструкцію зупинили лише совєти.
У 1946 році виїхав до Польщі з Городка останній парох, забравши з собою, як годиться, частину костельного майна (і от так - майже скрізь. Те, що віками знаходилось на нашій землі, прикрашає зараз костели сусідньої Польщі :( ). У 1947 році костел закрили, перетворивши його на склад. У 60-х роках ХХ століття зруйнувалася дзвіниця. Лище у травні 1990 року храм було повернено римо-католицькій громаді міста.
Серед інших цікавих споруд слід зазначити сусідній з костелом вишуканий та представницький будинок староства, який чудово зберігся до наших днів.
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Порівняємо? Зараз - |
і майже 100 років тому |
Старі кам'яниці в центрі |
Церква Івана Хрестителя у 2002 - |
і у 1905р. |
1925р. Пам'ятник В.Ягайлу. |
Миколаївська церква - 2005 |
Симпатична тінь |
Костел колись |
Колишній францисканський монастир |
Ледве помітні фрески |
Божниці 17-18ст.над ставом. 1904 |
У парку над ставом колись |
Костел ще раз |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
