Координати: 49°37′50″ пн. ш. 23°39′47″ сх. д.
Нє, ну це просто щось! Нє, ну ви тільки подивіться на цей храм! Бачили таку конструктивістську красу? Бачили, кажете, он як... А де? А-а-а, в Польщі... Ну, тоді зрозуміло.
Але ми - не в Польщі. Ми в Городоцькому районі нашої Львівщини. Комарно - он, там, на горизонті. Недалеко - розкішний нео-ренесансний палац в Туліголовах. Звиклі наші західноукраїнськи пам'ятки - достатньо древні та в міру консервативні. А тут - спалах архітектурного нон-конформізму. Мені подобається. Можливо, саме тому, що такого на Україні небагато. А можливо, й тому, що я лише нещодавно відкрила для себе принади конструктивізму. Виявляється, нагромадження простих геометричних форм іноді буває досить витонченим та розкішним.
Знати б, як називалося село з такою гордою назвою до війни? "Переможне!" Звучить як слоган з реклами, а не справжній топонім. (Upd: вже знаю стару назву. Хлопи). Вечір, окраїна села, дівчата та бабусі чекають біля храму на отару, що повільно суне від розм'яклої пашні. Тут би краще пасувала назва "Пасторальне"... Село чимале, звичайно, дві тисячі з гаком люду - і всі переможні! А я - переможена. Красою храму.
В костелі зараз правиться. Приміщенням опікується греко-католицька церква Покрови богородиці. Про це нагадує і велика (бронзова?) дошка на фасаді, так схожа здалеку на звичайну охоронну табличку пам'яток, яким пощастило потрапити в державний реєстр.
Ще одна дошка з лубково-м'якеньким, жіночим без міри Христом з палаючим серцем, встановлена в 2000 році - на честь ювілею портретованого.
А що всередині? Незвичність фасаду гармонічно перетікає в незвичний інтер'єр: круглі віконця-ілюмінатори десь під стелею. Багато простору і повітря. Світло. Чисто. Білі стіни, темне тепле дерево. Розписів небагато і вони не жахають несмаком. Трохи позолоти на амвоні та іконостасі. Вівтар не давить, не нависає, не домінує - він вписується в храм, для якого, щоправда, не призначався.
Зграйка бабусь сидить на лавицях та співає - досить весело та чисто - щось релігійне, але - знову, знову, знову - не важке, не похмуре. Враження від храму такими й лишилися - світлими. Гарними. Важка, твердо стояча на землі цегляна споруда, що легко звужується догори, такий собі храм-слон, все ж дихає гармонією. Чи не це головне в архітектурі?
Храм з комарницького стадіону виглядає стандартним костелом: куб кубом, хто за кілометр роздивиться деталі? Перший погляд на святиню з такої відстані не вразив. А перекази про те, що до храму в Переможному з замчиська в Комарно йшов один з підземних ходів (інший - до храму в центрі Комарно) - дуже навіть вразили. Бо навіщо робити хід середньовічним магнатам, якщо костел на місці виходу на свіже повітря з'явиться лише в 30-х роках ХХ століття?
Можливо, саме на цьому місці стояв попередник костелу. Практика така досить поширена.
Та все це лише здогадки. Бо конерктних фактів про костел в мене немає. Можна лише уявити собі:
В 1918р., вся в гарматному м'ясі та іприті, конає Австро-Угорська імперія. Польща знову отримує державність. На кресах зводяться десятки костелів. Як правило, невеликих за розмірами та консервативних за формою. Хоча іноді трапляються справжні шедеври гармонії. Певно, віддаленість від кордону сприяла відставанню в архітектурній моді. (Зараз ситуація не дуже змінилася). Але Городоччина довела, що знаходиться майже в центрі Європи - на прикладі костелу в Переможному :)).
