|
|
|
|
Костел та оборонна дзвіниця у Рудках. |
Карта
Координати: 49°39′10″ пн. ш. 23°29′13″ сх. д.
Якщо статистично сухо, то Рудки - місто районного підпорядкування, розташоване на автошляху і залізниці Львів-Самбір-Ужгород-Чоп. Рудки свого часу були центром Рудківського району, а в 1963-1964 роках входили до складу Городоцького району. Населення 5,7 тис. чоловік (станом на 2000 рік). Місто розкинулось на Самбірсько-Дністровській височині, у північній частині долини річки Вишеньки, притоки Сяну.
Ні, занадто сухо та якось канцелярсько. Вперше бачила я храм у Рудках через вікно маршрутки 28 квітня 2004 року, в день свого народження, прямуючи на Самбір. Вдруге я надовше завітала до міста 17 серпня 2004 року, після відвідин приміського села Вишня, родинного гнізда драматурга Алєксандра Фредро. Світлини зроблені саме тоді.
От вам відразу і підказка - як добиратися. Маршрутки йдуть від львівського автовокзалу, що біля Двірця, щопівгодини (здається, саме так, якщо помилилася, все одно не дуже: з транспортом на Львівщині одна з кращих ситуацій на Західній Україні). Рудки лежать на шляху невдовзі за Оброшиним з палацом архієпископів та Великим Любенем, що теж заслуговує на увагу подорожуючих.
Поглянемо на історію поселення. У цьому допоможе сайт www.loda.gov.ua/region/structure/sambir/:
За деякими науково-довідковими джерелами, назва Рудки є зменшеною формою від поширених у слов`янських племен назв боліт, в грунті яких виступала рудувата або червонувата глина, - рудава, руда. Подібна болотяниста смуга утворилась вздовж південного краю колишнього Рудківського повіту, що, очевидно, вплинуло на виникнення назви Рудки.
Сліди заселення біля Рудок сягають кінця ІІІ тисячоліття до н. е., про що свідчить виявлене тут курганне поховання шнурової кераміки (бронзова доба). Тут виявлено поховання пшеворської культури (ІІ-ІІІ ст. до н. е.), яке дозволяє припустити існування в районі сучасного міста Рудок стародавнього поселення. У ХІV столітті Рудки були хутором с. Бенькової Вишні (тепер с. Вишня, дуже б радила подивитись присвячену йому сторінку. Там зберігся цікавий як архітектурно, так і історично палац, згадок про який не знайдете ані в Мацюка, а ні в чотиритомнику "Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР"). Як окреме село згадуються вперше в джерелах з 1472 року.
Вигідне розташування на торговому шляху зі Львова до Самбору і родючість грунту сприяли заселенню Рудок. З 11 січня 1645 року Рудки згадуються як місто. У першій половині ХVІІІ століття Рудки отримали магдебурзьке право, що остаточно узаконило їх становище як міста. За австрійським адміністративним поділом 1782 року Рудки ввійшли до складу Самбірського округу, а згідно з класифікацією населених пунктів 1784-1785 років були іменовані містечком.
За адміністративним поділом Галичини, запровадженим австрійськими властями 28 лютого 1867 року, Рудки стали центром Рудківського повіту. У другій половині ХІХ століття помітно збільшується населення Рудок. Якщо в 1860 році воно становило 1695 чоловік, то наприкінці 60-х років - 2140, початок 90-х - 2695 чоловік, 1900 - 3268 чоловік, на сьогоднішній день - 5700 чоловік. 
Ратуша містечка в квітні 2009 року. |
Добре з дорожніми нотатками, перейдемо до розгляду справи костелу Успіння Діви Марії. Отже:
Слухається справа пам'ятки архітектури костелу Успіння Діви Марії у містечку Рудки Самбірського району Львівської області за номером... Стоп-стоп-стоп, охоронний номер у костела є - 1407 1 (за даними сайту "Українська спадщина"), але у реєстрі костел має трохи іншого патрона (не про гільзи тут мова, е-е-е, куди потяглися за карабіном?). У списку ми читаємо про те, що у Рудках (так) є мурований (теж підходить) костел (еге ж) Вознесiння. Хм.
Cпробуємо розібратися - з допомогою інтернету та вже згаданої "Парафіяльної газети", а не вийде, може, хтось колись підкаже. (Це все було написано до того, як Блека шляхом логічних міркувань дійшла висновку, що вознесіння і успіння відбувались одночасно, а отже, є майже синонімами).
Відомо, що протягом кількох століть, аж до закінчення Другої світової війни, містечко Рудки знане було як місце паломництва до чудотворного образу богоматері, який містився в парафіяльному костелі. Східна ікона потрапила сюди завдяки рудківському поміщику Єжи Чуриллу. У 1612 р., після чергового татарського наїзду на Поділля, ікона чудом (як завжди!) збереглася на згарищі церкви. У католицькому храмі в Рудках образ знайшов нових численних шанувальників, що зовсім неважко зробити, якщо ти образ. Проте і тут на долю ікони випали випробування вогнем, бо кочівники зі сходу кілька разів підпалювали дерев'яний на той час костел. Однак образ залишався непошкодженим, а глибоко побожні люди, котрі молилися перед ним, діставали начебто оздоровлення і ласки.
Час йшов. Архітектура розвивалася. У 1728 р. в Рудках вимурували костел, куди й перенесли чудотворний образ. Cпоруда вийшла ошатна, з рисами як Ренесансу, так і ультра-модного на той час в нашій місцевості бароко. А ось дзвіниця залишилася ще з часів дерев'яного храму, адже її датують 17 століттям. 31 грудня 1917 р. з Ватикану надійшов декрет про коронацію ікони, однак воєнні дії перешкоджали здійснити врочистість аж до 2 липня 1921 р. Відтоді рудківський костел став одним з найшанованіших марійних санктуаріїв в тодішній Польщі. Під час костельної перебудови 1885р. було добудовано притвор до основного об'єму храму. Тоді ж постраждав найдавніший, нижній ярус дзвіниці з контрфорсами на кутах, коли було закладено цеглою древню арочну браму.
У 1946 р., коли вже було зрозуміло, хто буде далі хазяйнувати на західноукраїнських землях, рятуючи образ, тодішній настоятель храму о. М.Войтась вивіз його до Польщі. Рудківська богоматір якийсь час перебувала в Перемишлі, а в 1968 р. образ перенесли до костелу в Ясеню, біля містечка Долішні Устріки. Невдовзі сюди потягнулися паломники, а від кардинала Кароля Войтили божа мати Рудківська дістала ім'я "Цариця Бещад" (До речі, є не один сайт про цю ікону в польській зоні інтернету).
Далі починається невеличкий релігійний детектив. У липні 1992 р. під час відпусту реліквію вкрали зловмисники. До Рудок у листопаді 1995 р. повернулася лише копія образу. Коронацію ікони в листопаді наступного року звершив архієпископ і митрополит Львівський Мар'ян Яворський (зараз він - кардинал).
Поверненню громаді парафіяльного костелу Успіння Діви Марії сприяло впорядкування крипти, де (увага!) похований видатний польський драматург Алєксандр Фредро (для тих, хто не знає: це щось рівноцінне Гоголю чи Островському - але у польській літературі. Багато з його комедій було екранізовано). Що й не дивно: жив письменник у своєму маєтку у Вишні. Ще за часів перебудови та розпаду СРСР це питання на державному рівні порушила Польща - адже пиьсменник є гордістю поляків. Львівське начальство, однак, всіляко впиралося - стверджує "Парафіяльна газета". На той час храм використовувався як (ще раз увага!!) комора продовольчих товарів.
Петро Ілюк, автор статті про Рудківську святиню у "Парафіяльній газеті", згадував, що одного разу потрапив туди і побачив жахливу картину: у головному вівтарі над ящиками з горілкою і консервами виднілося приперте до стіни вічко труни, а по крипті були розкидані людські скелети.
15 травня 1989 р. відбулося врочисте переосвячення храму, а восени наступного року до нового саркофагу у відреставрованій крипті поклали останки роду Фредрів. Тепер звідусіль знову приїздять до Рудок паломники - як релігійні, так і літературні.
Костел зараз в гарному стані - побілений, відреставрований. Всередині, крім нас, була групка польських туристів, що шукали тут знаки перебування А.Фредра. От і добре.:)
Рудки архівні - залізнична станція. |
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Ратуша в Рудках. 1937 р. і 2004 р. |
Види міста. 1910р. |
Ринок. 1912 р. |
Костел у профіль. 17 серпня 2004. |
Інтер'єр храму. |
Теж інтер'єр, але століттям раніше |
Золото та бірюза. |
Рибки? |
Ще трохи інтер'єрів. |
І ще... |
Та сама ікона. |
Крипта Фредрів |
Цегельня, 1907р. |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
