Координати: 48°23′19″ пн. ш.26°24′23″ сх. д.

Майже 2 тис. жителів.

Карта

Перша згадка - 1437 р. 

До чернівецької траси кілька кілометрів поганої дороги, і дуже не хотілося їхати зі Ставчан ні з чим. Але довелося. В квітні 2015 року ми опитали чотирьох місцевих жителів, але ні про який насип з хрестом, ні про які старі поховання вони не знали. Чи робили вигляд, що не знають. Хоча цілком може бути, що і не робили - історія тебе не прогодує, сенс взагалі з нею возитися. Ми покрутилися - і повернули назад. Через рік все склалося краще - запит йшов не про насип і не про якесь там ледь не середньовіччя, запит був сформульований правильно. "Де тут у вас цвинтар?" Все, все в порядку, кожен підказував дорогу. 

Раптом ви теж там будете, так само питайте - у мереживі тонких сільських вулиць дуже просто заплутатися. 

Можна тільки поспівчувати гіпотетичним археологам, котрим раптом припече відвідати в хотинських Ставчанах стоянку трипільців в урочищах Борич і Рівнина.

Ставчан в Україні аж чотири, з них два села на Чернівеччині. Саме ці, на Хотинщині, відомі історикам завдяки одній з вирішальних битв російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Всі ті ломоносовські "Оди на взяття Хотина" - вони трішки і про це скромне тихе село, яке дивиться зверху вниз на сусідні Недобоївці. Зверху вниз - виключно через географію. Воно банально вище. Недобоївці розповзаються у всі боки щупальцями молодих яблуневих садів, там цілодобовий супермаркет, жвава придорожня торгівля, заправки і палаючі вітряки (блін, я ніяк не можу їм простити той вогонь, котрий забрав найкращий млин області у листопаді 2015 р... :о*(). В Ставчанах же тихо все - і тільки вітер гуде над білими рядами хрестів. Скільки тут залишилося росіян з 80-тисячної армії фельдмаршала Мініха, скільки турецькопідданих з 90-тисячної орди під приводом сераскира Велі-паші вже ніколи не повернулися на рідну землю? Он збоку в галереї є фотографія полів між Ставчанами і Недобоївцями - влітку 1739 р. там все було перекопане численними лініями оборони і наїжачене артилерійськими батареями. Щоб дістатися турків, росіяни звели аж 27 мостів через прикру, крихітну, але сильно болотисту річку Джулин (Жуланець). Наступ почався 17 серпня 1739 року, турків били в хвіст і гриву, вони тікали по тілах загиблих подалі з поля битви, залишаючи на ньому гармати і весь реманент. І я не хочу про це думати. Я не хочу думати про те, як одні люди вбивають інших. Так само не хочу я думати про чорну кіточку, котра помирала серед білих херсів на могилах російських офіцерів у травні 2016 р. Хоча це певний жахливий символ: значить, сюди взагалі-взагалі ніхто не ходить. 

Хоча... цвинтар тих примарних вояків у не менш примарних уніформах давно не існуючих армій - він пліч-о-пліч з сільським. через алейку. І ховають тут здавна - з некошеної трави і кущів подекуди вигулькують вершечки старих кам'яних надгробків. Та й трава на братських могилах скошена, все чисто аж до стерильності. Може, тому, що лежать тут не лише калмики з росіянами, а й українці, грузини, молдавани? 1238 солдатів. 54 офіцери. Маленькі білі хрести - вони на офіцерських могилах. Солдатам дісталися чотири загальних поховання поруч з великим хрестом. Я була вражена станом цвинтаря, от чесно - але вже аж вдома з'ясувала, що меморіал певнлю мірою новороб: і шестиметровий курган, і хрести на могилах з'явилися у вересні 1989 р. До того були лише поховання.

...Через два дні після Ставчанської битви Колчак-паша, начальник Хотинського гарнізону, винесе ключі від фортеці Мініху. Росія переможе.  А Ставчани стануть її частиною - правда, трохи пізніше, у 1812 р. І тут ядуча закономірність: частина Черінвеччини була під Австрією, частина під Романовими. В тій, що під Романовими, в рази менше цікавинок для туристів. 

У 1861 р. місцевий поміщик Ф.Рафалович збудував у Ставчанах цукровню, але вже в 1876 р. підприємство перекваліфікували на гуральню, яка виробляла 50 тис. відер спирту на рік. Рафалович був, здається, підприємцем метикуватим - і запросив у Ставчани німців-колоністів. Частина села, де вони жили, називається Колонією. В 1917-1918 рр. маєток Рафаловичів захопила і зруйнувала сільська біднота. На території бувшої садиби у 1940 р. відкрили школу трактористів. Зараз це вище профтехучилище, яке готує механізаторів, трактористів та інших корисних спеціалістів для села. 

У 1796 р. в селі побудували Михайлівську церкву - тоді ще дерев'яну. Існуюча зараз теж Михайлівська, але мурована і дуже проста архітектурно. Звели її у 1854 р. 

З 1903 р. у селі діяла школа.