|
|
Рештки обсерваторії. Фото - Сергій Гнап |
Остаточний проєкт обсерваторії на горі Попіван (Піп Іван). З архіву NAC. |
«Ще росли у піднебесся його середньовічні мури та ескарпи, підносилася вежа, а вже творилися про нього по гірській Речі Посполитій легенда про майбутнє», - так пафосно починає статтю «Фортеця науки імені великого маршалка» в журналі Lot I OPLG Polski № 3 за 1939 р. журналіст Владислав Мідович. Стаття, присвячена астрономічно-метеорологічній обсерваторії на карпатській горі Поп Іван, супроводжується вражаючими зимовими фотографіями закладу. От він весь вкритий снігом, от астроном вдивляється у 80-міліметровий телескоп, от височенний сніговий замет на вершині – а от океан хмар біля підніжжя «гуцульської піраміди».
Не мине і року – і від цієї вражаючої картини залишиться позбавлена життя коробка стін. Котра все так само вражатиме взимку білосніжними заметами. Через них туристи назвуть це місце пізніше «Білим слоном». Від сплячки слон прокинеться вже у ХХІ столітті.
Фото - Сергій Гнап |
Ідея звести на чорногірському двотисячнику обсерваторію прийшла у 1935 році польському генералу Леону Бербецькому. Він командував LOPP – повітряною та протигазовою обороною тодішньої Польщі. На такій висоті і до зірок ближче, і вогні великого міста не заважають – одні плюси. Десь так він й пояснив директору астрономічної обсерваторії Варшавського університету Міхалу Камінському. Той був не проти мати філію закладу в горах. В претендентах на місце будівництва ходила Говерла. Зрештою зупинилися на Попі Івані висотою у 2022 м – місце начебто вибрав сам Бербецький. Заклад назвали іменем маршалка Йозефа Пілсудського.
Хтось, хто ховався під псевдонімом М.Д., так описував вибір місця під обсерваторію в часописі «Polska Zbrojna» у статті «Нова авангардна локація польської науки. Обсерваторія на Попі Івані»: «Виникає питання, чому власне на Попі Івані? Чи чиясь симпатія, чи якісь інші невідомі причини спричинили вибрання цього карпатського «відлюдка» пунктом обсерваторії? Нема тут ніяких таємниць і цілу вже легенду, яка навколо Попа Івана твориться, варто розвіяти. Вибрати цю вершину, і то по довгих обговореннях, вирішили об’єднані наукові погляди метеорології та астрономії, до котрих якнайбільш лояльно підлаштувалася берегиня точних наук – Ліга протигазової оборони. Астрономи прагнули за будь-яку ціну опинитися у пункті, якнайдалі висунутим з всієї країни – на півдні і бажано якомога вище. Одночасно прагнули мати «святий спокій», а отже, і найслабший туристичних рух в регіоні. Метеорологи хотіли використати не лише висоту, але і кліматичне прикордоння, яким в наших Карпатах є тільки південно-східний мис Покуття».
Згідно кадастровій карті вершини Попа Івана, більша частина терену, на котрій поставили обсерваторію, належала князю Казимиру Любомирському. Ще перед Першою світовою родина Любомирських отримала цю землю в якості боргу від якогось Ландау. Князь не дуже уявляв собі, що можна зробити з цією територією. У міжвоєнний час Ліга повітряної протигазової оборони (LOPP) звернулася до аристократа з проханням передати ділянку в безоплатне користування. Князь відповідь дати не встиг, у 1930 р. помер – але терен пожертвувала військовим його вдова.
Невелика частина вершини належала гуцулам з навколишніх сіл, тож Ліга викупила у них ці наділи. Саме на гуцульських ґрунтах стоїть астрономічна вежа «Білого слона».
Суперсучасну на той момент обсерваторію будували на державні кошти — і відразу з прицілом на те, що це буде гордість другої Речі Посполитої. Гуцули вважали, що місце вибрали так, щоб навіть з Жаб'єго (Верховини) було в гарну погоду видно блискучий купол Державного метеорологічного інституту. Шестиметровий купол при потребі розсувався за допомогою електрики. Дах з якісної товстої міді теж було помітно здалека. Господи, як же це мало подобатися гуцулам з їх любов’ю до всього яскравого.
Схожа на сувору гірську фортецю споруда мала п'ять рівнів, 43 приміщення і 57 вікон. Тут були не лише обсерваторія та радіостанція, а й житлові кімнати, щось на кшталт загальної вітальні, їдальня — а ще відділок прикордонної охорони. В часи будівництва обсерваторії Чорногорою проходив державний кордон між Польщею та Чехословаччиною.
Всі фото - Сергій Гнап, осінь-2005. |
За роботу взялися 5 вересня 1936 року – тоді було освячено наріжний камінь споруди.
Крім гуцулів, на будівництві були залучені польські військові. Архітектурна наїжаченість “Білого слона” - не випадковість. Його творці надихалися замком короля Казимира Великого у Перемишлі. Й дійсно, абриси обсерваторії дещо нагадують цю приземкувату твердиню з монументальною вежею. З поправкою на архітектурну моду: це ж 1930-ті, час слави американського архітектора Френка Ллойда Райта і його лаконічної, стриманої “органічної архітектури”. Авторами чорногірського проєкту були архітектори Казимир Марчевський та Ян Погоський з Регіонального конструкторського бюро Підгалля та Гуцульщини.
Каміння для стін здалеку возити не довелося. Обсерваторія — плоть від плоті Чорногори, зведена з її каміння. Його таскали з усього хребта місцеві гуцули – зібрали майже 1500 кубометрів. Стіни тут у півтора метри завширшки.
А от цементу чи скла на Чорногорі не знайти. Треба було доставляти знизу на двокілометрову висоту. Це була важка фізична праця, навіть найспритніші хлопці могли подолати за довгий літній день цей шлях лише двічі. Але особливо не скаржились: платили тут дуже добре. Отримували 12 злотих за кожну доставку вантажу. Зробив два підйоми – маєш 24 злотих. Лісоруби у той час заробляли до 5 злотих на день, косарі – 2 злотих. А так днів 5 попрацював – і можеш корову купити. І все одно, з чим ти піднімаєшся на Попа Івана – чи з мішком цементу, чи з кубометром деревини. Все одно носити не переносити: лише з вокзалу Ворохти до місця будівництва (а це 70 км) було доставлено біля 800 тонн будівельних матеріалів
Цемент та цеглу возити було легше – такі вантажі не супроводжували військові. А от скло, ковдри, провізію, тканину гуцули доставляли лише під контролем. Пісок не носили – за це не платили. Тому його добували на вершині, роздроблюючи місцевий пісковик. В сусідньому з Дзембронею селі Красник військові проклали бруковану дорогу – вона існує і зараз.
Поки обсерваторію будували, поруч стояла так звана «інженерівка» - допоміжне приміщення, у котрому потім мешкала обслуга закладу. Зараз від нього не залишилося нічого.
Освячення обсерваторії. Липень 1938 р. Що за іронія. |
Символічну стрічку на відкритті закладу у липні 1938 р. перерізав тодішній маршалок польського сенату, екс-прем’єр-міністр Александр Пристор.
Журналістів тоді довезли потягом до Коломиї, далі пересадили у старенькі (які знайшли) автівки. В Жаб’єму (Верховині) кортеж преси зустрічав генерал Бербецький. Звідти після ночівлі журналістів, військових та чиновників довезли до Погорільця, звідки довелося ще 10 км долати верхи на конях або у возах. Підйом зайняв три години. Відкриття наукового закладу, що мав вивчати космос, почали з освячення будівлі капеланом LOPP Едмундом Пашковським та молоденьким священиком з Косова Леоном Болеславським.
Делегації оглянули обсерваторію, прикрашену біло-жовтими прапорами – прапорами LOPP. Вона мала власний тренажерний зал і центральне опалення. В спеціальні ємності влітку передбачалося збирати дощову воду. Журналістам продемонстрували закуплений для працівників теплий одяг і комплекти лиж: без них спуститися до цивілізації взимку було б неможливо. У обсерваторії мали постійно мешкати два метеоролога, один астроном і троє працівників обслуговуючого персоналу. Передбачені були гостьові кімнати для вчених, котрі прибуватимуть сюди для досліджень.
За тим, як реагує преса, нервово спостерігав генерал Бербецький. Він піднявся на вершину на годину раніше – і був вражений, що будинок загалом ще зовсім не надавався до проживання. Роботи не були закінчені. Розлючений генерал накинувся на головного інженера будівництва Адольфа Мейснера. Той раніше запевняв його, що все готове. У лічені хвилини, які залишалися до прибуття офіційних делегацій, в обсерваторії поспіхом створювали видимість порядку, а гостям показували лише ту частину, де все було більш-менш. Ну і відвели на вежу – помилуватися краєвидами. Невдовзі почалася буря – і перервала святкування. Хтось марнославний побачив би у цьому недобрий знак.
Відкриття. 1938 р. |
Над входом до закладу була таблиця з польським орлом – виразне ар-деко авторства скульптора Зигмунда Космовського. В понівеченому вигляді вона зберігалася до 1960-х рр. А на честь відкриття обсерваторії Космовський написав вірш (див. у галереї праворуч).
Діаметр привезеного з англійського Ньюкасла супер-сучасного астрографа (телескопу з годинниковим механізмом) фірми “Sir Howard Hrabb Parson & Co” був 33 см. Зроблені ним знімки місяця продавали на поштових листівках. Розмістили прилад у круглій башті-ротонді з південного боку – тій самій, що стояла на гуцульській землі. Монтував та налаштовував його у листопаді 1937 р. Мацей Белинський. Він же зробив приладом чотири знімка планетоїда (704) Інтерамня та два фото комети Юрлов-Ахмаров-Гассель. Метеорологічна лабораторія була оснащена 48 приладами, 18 з них були автоматизовані і записували метеоспостереження самостійно. Кошти на частину обладнання надала Ліга повітряної протигазової оборони. У метеорологічному відділі працювали Бернард Ліберра, Францішек Вятр, Степан Щирбак. Щирбак також вивчав обертання Марса та комету Брукса.
Омріяний астрономами «святий спокій» був гарантований системою перепусток. Без підпису директора варшавського Національного інституту метеорології потрапити у будівлю було не можна. Без дозволу тут хіба і вдень, і вночі гуляв вітер: весь час роботи закладу тут були відкриті настіж вікна. В будинку накопичувалася волога, так намагалися його підсушити.
Антоніна і Яцек Міловичі |
З 17 вересня 1939 р. навколо була вже не Польща, а СРСР. Об'єкт вже 18 вересня покинули працівники. Спускалися новими для себе шляхами – туди, де ще недавно була Чехословаччина, а зараз – Угорщина.
Війна давно маячила за суспільством темним невидимим проваллям – до неї готувалися. Метеоролог Владислав Мілович, уродженець Микуличина і директор обсерваторії, мав інструкцію, що робити у разі війни.
18 вересня настав час дістати конверт і виконати всі кроки поетапно.
Спалити таємне листування.
Спробувати вивезти обладнання. Якщо не вдасться - знищити його.
Виплатити працівникам тримісячну зарплатню.
Мілович зробив майже все за інструкцією. Тільки розбити астрограф не піднялася рука. Цінне приладдя заховав у вистеленій сіном дерев’яній скрині. Завгосп обсерваторії Юра Чорний отримав не лише зарплатню, а й пістолет з набоями – з наказом стріляти у грабіжників.
Ключі від будинку Мілович забрав з собою – і разом з дружиною Антоніною та п’ятирічний сином Яцеком покинув Попа Івана. З Угорщини з родиною відправився до Індонезії, потім до Австралії. Ключ від обсерваторії завжди носив з собою, а перед смертю у 1993 р. попросив передати його у варшавський університет. Там він і зберігається дотепер.
А Юра Чорний та ще кілька людей залишилися над хмарами ще на кілька місяців.
Коли до обсерваторії в останній день 1939 р. увійшов радянський академік Олександр Орлов, стрільбу не відкривали – не було вже кому. Науковець оглянув пусту споруду, вразився – і рекомендував у своїх відгуках обсерваторію поновити. Та радянська влада вирішила, що це недоцільно. Що залишилося у будинку цінного, витягли. Дорогий мідний дах розтаскали місцеві гуцули – ґазди з нього робили посуд. Важкий бронзовий барельєф Пілсудського хтось закопав у себе на городі – і час від часу відрізав від нього шматок міді, щоб зробити коров’яче калатало. Як виглядав барельєф у часи роботи обсерваторії, видно на родинному знімку Міловичів ліворуч.
Вже у розпал війни угорські військові перетворили обсерваторію на свій укріплений пункт. Там вони пробули до 1944 р.
Фото - Сергій Гнап, 2005 р. |
Після війни метеоінститут потроху почав руйнуватися, занепадати. В стані руїни “Слон” простояв майже двадцять років.
Про нього згадали у 1963 р. Проєкт відновлення обсерваторії і розширення її за рахунок акумуляторної станції та навіть овочесховища розробила тоді організація «Облпроект» з Івано-Франківська. Мали з’явитися господарчий блок, водонапірна вежа, газогенераторна станція і вертолітний майданчик.
З невідомих причин ці амбітні плани так і не втілили.
Ще раз згадали про Білого Слона через 30 років, вже у незалежній Україні. Але і цього разу все закінчилося розробкою у 1995-1997 рр. проєктної документації. Платити гуцулам грубі гроші за перенесення на вершину будматеріалів не годилося, а на двотисячник їх доставити важко навіть на ГАЗ-66.
4 вересня 2012 р. на вершину піднялися перші у ХХІ столітті бригади робітників. Обсерваторію взялися відновлювати в рамках спільного проєкту Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, Варшавського університету та польського товариства “Бескидська група”. Фінансування надало польське Міністерство культури і національної спадщини. Вікна замурували – доставити скло на вершину виявилося таки непросто. Замостили по-новому підлогу, обновили перекриття між поверхами. Оновлений дах «Білого слона» мідний – як і колись.
З 2017 р. в кількох кімнатах споруди постійно працює рятувальна станція управління ДСНС у Івано-Франківській області.
І кілька слів про архівні світлини на сторінці.
Довгий час вважалося, що жодного кадру з будівництвом метеоінституту не зберіглося. Та це не так.
На вершину часто приїздив інженер Стефан Ярочинський, котрий курував будівництво і встановлення астрономічного обладнання. Він робив фотографії процесу.
Краківський фотограф Павел Ярошевський під час ковідного локдауну-2020 передивлявся родинний архів — і випадково віднайшов 50 негативів з церемонії відкриття обсерваторії 29 липня 1938 р. Сфотографував дійство двоюрідний дід фотографа Юзеф Ярошевський. В міжвоєнний час він був комендантом прикордонного загону в Жаб'єму (сучасна Верховина) і захоплювався фотомистецтвом.
(С) "Локальна історія", 2022
Захід сонця на Попівані. Сергій Гнап |
"Це - особливий релікт міжвоєнної архітектури, уламок того міфічного львівсько-варшавсько-віденсько-паризького вектора, про який сьогодні циркулюють лише чутки і здогади. Це споруда і це структура, житло, робітня, цитадель, академія, бібліотека, зали для конференцій, танців і гімнастики, салон, басейн, машинне відділення, ресторація, електростанція, котельня, анфілада комор, а ще підземелля і безліч інших загадкових приміщень з вічно зачиненими дверима, це ковчег, це комплекс. Це комплекс Європи, тут, у найдальшій з її околиць, на межі з Неевропою, в самому центрі Європи, Це колишня обсерваторія, себто місце для обсервації, для споглядання, для вдивляння і спостереження - можливо, за ангелами, можливо, за кометами. Нині в Її стінах можна сховатися від перелітних гірських дощів. Стійкий запах екскрементів і старого шмаття вже не вивітриш - навіть шістнадцятьма полонинськими протягами, які вічно гуляють у цих стінах з огляду на діри і шпари - як у метафізичному сенсі, так і в дослівному. Мандрівники розкладають вогнища просто в залах і коридорах. Залишки паркету незле надаються для розпалювання - тутешні люди досить віддавна осягнули цю провокативну істину й тому йдеться вже не про паркет як такий і не про ясно-горіхову обшивку стін, і не про тьмяно-букові стелажі в бібліотеці, а саме про "залишки". Що сталося з телескопами та всіляким іншим невідомим мені астрофізичним приладдям, сказати годі. Навряд чи Польща встигла евакуювати їх у вересні тридцять дев'ятого. Можливо, потім, за Москви, їх перетранспортували кудись на Кавказ, Тянь-Шань або Памір. Бо Росія не мала потреби в карпатських обсерваторіях, розпоряджаючись долею значно вищих вершин і навіть зухвало надаючи Їм свої романтично-надхмарні назви, як, наприклад, Пік Комунізму. А втім, Росія далеко і взагалі її майже немає. Натомість є планетники, цей особливий різновид магів І віщунів, під'єднаних до кожного з космічних явищ міріадами невидимих і болючих струмів. Чи не вони створили це поле, цю пустку, цю лунку порожнечу? Чи не їхніми зусиллями виникла ця заборонена зона, ця руїна, цей шемріт вітру в нічних коридорах обсерваторії: "туди не можна"?.. Тисячу разів мав рацію той поет, котрий уперше легковажно заримував "Космач" із "космосом"." Ю.Андрухович, CARPATHOLOGIA COSMOPHILICA .
|
|
|
|
|
|
|
|
Кадастрова мапа терену |
Леон Бербецький |
Генерал Л. Бербецький на Попівані |
Макет обсерваторії. З архіву NAC |
Будівництво обсерваторії |
Ті, хто зводили "Гуцульську піраміду" |
З снігом, але без заметів |
Александр Пристор перерізає стрічку на відкритті |
Lot I OPLG Polski № 3 |
Купол. З архіву NAC |
Фото Місяця |
Гості на башті. З архіву родини Ярошевських (Польща) |
Освячення обсерваторії. З архіву родини Ярошевських (Польща) |
Преса на відкритті обсерваторії. З архіву родини Ярошевських (Польща) |
Преса пише |
Екскурсія обсерваторією під час її відкриття. З архіву родини Ярошевських (Польща) |
Вірш Зигмунда Космовського |
Коли "гуцульська піраміда" ще працювала |
Там мотоцикл стоїть? |
Типова зима. З архіву NAC |
Відкриття обсерваторії. З архіву родини Ярошевських (Польща) |
Журнальна обкладинка-1939 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|