Про Верховину треба знати ось що: в старих путівниках немає такого слова (по відношенню до населенного пункта, звісно). Просто аж до 1962 р. це селище міського типу носило не надто милозвучну назву Жаб'є - і не селищем було, а звичайнісіньким селом поруч з над-популярною в Богеми Криворівнею.

Хоча й сюди туристи заїжджали: Карпати все-таки навколо. Стоїш на березі пересохлого до струмка (літо спекотне, спекотне) Чорного Черемошу, розглядаєш панорами - і так якось спокійно і мило від всієї цієї краси навколо. Гори не видаються грізними чи принаймні високими так, щоб їх не можна було підкорити. Між тим враження це хибне - вже хоча б тому, що Верховина й сама забралась в гори досить високо (620 метрів над рівнем моря - це не жарт). Хоча що тихо й провінційно - так, правда. До обласного центру шалені якісь 150 км, залізниці немає (про це в путівнику по курортам Галичини бідкався на початку ХХ ст. Мєчислав Орлович), про аеропорт і мріяти забудьте, пазики до Косова чи Ворохти ходять нечасто і набирають добру сотню гуцулів всередину.

А власне - гуцули. Оспівані сотнями поетів, прославлені сотнями художників, вони видавались давнім мандрівникам міфічним народом, нескоренними, своєрідними горянами - з власною культурою, шатами, мовою... Зараз на сто пасажирів пазика в вишиванці буде одна ідеологічно-свідома бабця: глобалізм вже доповз й до Верховини, вище вже нікуди. Де ті молодички й легені, що витанцьовували на фоні дерев'яної (тоді - ще дерев'яної, уявіть) церкви на фото Ч. Павловського? Що з ними сталося, чому цей дух вивітрився, подався десь за Чорногору, шукати нової батьківщини? Століття тому село Жаб'є з усіма присілками нараховувало 11 тисяч мешканців, а зараз селище Верховина є більш як вполовину меншим. Диво дивне - і таким же було й в австро-угорські часи (Жаб'є було рекордсменом: найбільша кількість жителів як на село + найбільша територіальна одиниця (гміна) Австро-Угорщини - близько 600 кв. км).

Про 32 км, які відділяють Верховину від Ворохти путівник скаржиться: "Зла дорога". Вона й зараз не найкраща, хоча й підлатали її вже місцями після катастрофічної повені 2008 року (все ще роблять ділянку в Криворівні - дані на вересень 2009 р.).

Хоча й на початку ХХ ст. Жаб'є цілковитою глушиною не було: працювали телеграф, суд, податковий уряд, пошта, біла греко-католицька прафія (а римо-католиків чекали понад 30 км не надто хорошої дороги до Косова, тільки скільки їх було тоді, цих римо-католиків? Мізер. І зараз мізер). Працювали кілька магазинів, мали практику лікарі Мілгром і Невестюк, були аптека, санаторій для сиріт, фундований графом Скарбеком, і крайовий шпиталь для сифілітиків. Хвороба ця вважалася дуже поширеною на Гуцульщині - діти гір просто називали її "домашньою хворобою". Самі домірковуйте. чому так було.

Тодішнє Жаб'є розлягалося в горах широко: від Чорногори на південному заході - до Микуличина на заході, від Гриняви на сході - до місця з'єднання Чорного та Білого Черемошів. Адміністративний центр був у найбільш північному з присілків - Слупейці. Саме там знаходився і мережевий готель тих часів "Дворик Чорногорський" (ліжкомісце без матрасу обійшлося б туристу в 1,4 крони, з матрасем - в усі дві крони). Слупейка була й найнижчим з присілків - "лише" 633 м. над рівнем моря - а деякі частини Жаб'єго забирались в гори на висоту в понад кілометр.

Тодішніми лісами, більш дрімучими, більш могутніми, завідували держава та рід Скарбеків. І тоді, і зараз ліси відповідали за кришталеву чистоту місцевого повітря.

Сюди приїздили подихати, подивитись на гуцулів, позбирати в лісах гриби-ягоди - а найдосвіченіші мандрівники брали тут низький старт перед Чорногорою - до Поп-Івана вже зовсім поруч, а далі по хребту- і аж до Говерли з Петросом... Хоча найекзотичнішою, найцікавішою була екскурсія-сплав на плотах-дарабах, разом з гуцулами-лісорубами. Двічі на тиждень туристів катали на дарабах - або до Устерик, або аж до Кутів і Вижниці.

Про ті часи у містечку зараз пам'ятає хіба закутана в бляху дерев'яна церква Посвячена на честь чи то св.Юра (Георгія), чи то на честь Пресвятої Богородиці. На жаль, я не знаю року її побудови - думаю, це якраз початок ХХ століття. Поруч - пам'ятники Кобзарю, Івану Франку, фігура богоматері - цілком собі міський з виду центр. Хоча ознака міста - громадський міській транспорт. а в Верховині, не дивлячись на її розміри, такого немає.