Карта

Координати: 48°07′04″ пн. ш. 25°01′58″ сх. д.

Затишне маленьке (населення близько 290 чоловік) село на березі Черемоша, в Верховинському районі. До Буковини тут - залізний міст, і, здається, з Вижницею і Путилою автобусне сполучення краще, аніж з рідним райцентром.

Назва в села - як в кафе родом з заполітизованих шістедесятих. Тоді всі заклади харчування були або "Пролісками", або "Юностями", або "Барвінками". Не здивуюся, якщо топонім відносно новий, радянських часів (а саме село вперше згадується ще в 1720 році).

Вона настільки типова, що аж ніяково про неї писати. Традиційна як християнство. Яскрава як уявлення гуцулів про життя, красу і красиве життя. Дерев'яна як ліси навколо. Вкрита бляхою як народна мудрість, блін. Таких в Прикарпатті як не сотні, то десятки. Еталон. Парагон. Зразок.

Зведено храм в 1867 році. Дзвіниця поруч, напевно, більш свіжа, мурована, з сиротливим дзвоном-одинаком.

Але є в барвінківській церкві одна хитрість - теж, проте, типова для гуцульських храмів. Булгаківський Воланд, здається, вчився розширювати простір тісних московських квартир в гуцульських мольфарів. Бо Миколаївська церква - зовні маленька, камерна, крихітна. А всередині храм вражає простором і масштабами. Як таке можливо?

Іконостас виглядає на старий, принаймні з часів побудови. Розписи хоч і дещо наївні, але виконані явно професійним художником, не надто аляповаті. Все заквітчано рушниками, килимками, пластиковими квітами (в раю, певно, на думку гуцула, все в таких ось жутких розочках). Та з пластиковими квітами ще якось можна примиритися. Але з Ісусом в оточенні флюорисцентних ялинкових гірлянд - ні, це вже за межею добра і зла, це інший вимір краси і нове розуміння світоча істини.

Гуцулія, що й казати. :о)