Карта

48°10′31″ пн. ш. 24°53′48″ сх. д.

Мій репортаж про коляду-2010 в Криворівні

Мій репортаж про коляду-2018 в Криворівні

В Карпатах маса всього кривого. Кривопілля, Кривоброди, Старі і Нові Кривотули, Криволука... Але Криворівня Верховинського району - найвідоміший з топонімів цього штибу. Ще б пак. І справа навіть не в тому, що менш як півтори тисячі людей живуть тут на площі в 31 кв. км. І не в тому, що відома Криворівня з 1654 р. І не в тому, що в Чорного Черемошу тут й справді криві береги (звідси й назва, угу - хоча є альтернативна легенда про першопоселенця, кривого на ногу утікача з Поділля, який оселився на полонині Рівна). Просто це сконцентрована, уславлена великими іменами Гуцулія. Тут багато років відпочивав Іван Франко (він приїздив сюди щороку з 1901 по 1914 рр., відпочивав, працював, ловив у Чорному Черемоші пстругів-форель, збирав гриби. Коротше, знався на сільському зеленому туризмі), а навідували його Леся Українка, Василь Стефаник, Осип Маковей, Ольга Кобилянська. Етнограф Володимир Гнатюк називав Криворівню Українськими Афінами. Зараз це звучить занадто патетично, а на межі ХІХ-ХХ століть, коли сюди як на прощу тягнулися літератори, щось в тому таки було.

Хочете справжньої гуцульської автентики. майже не скапареної новітніми модернізаціями? Тоді на початку січня варто зазирнути в Криворівню.

Колядують чоловіки Криворівні приблизно тиждень, обходячи всі-всі оселі чималого за площею села (навіть ті будинки, де вже не живуть люди). Але найцікавіша частина - безумовно, початок коляди, 7 січня.

Одна біда - сказати точний час початку дійства вам не зможе ніхто. Приміром, в 2010 р. натовп (і колядників, і туристів) зібрався під церквою вже о 12-00, а почалося все близько 14-00. Добре, хоч морозу в той день не було.

Сигнал початку - не просто закінчення служби в храмі, а власне вихід священика на церковний двір. Досить харизматичний отець (правда, голос тихенький) вбраний в багато вишиту хрестиком рясу. Командує колядувальниками як весільний оператор молодятами. Встали зараз тут, потім пішли туди, туристи, будь ласка, відійшли ось туди, люди з камерами стали он там, перші два ряди колядувальників, а ну присядьте. Групове фото зробимо.

Колядники стають у коло і по черзі підходять до священика. Той кропить їх і дає цілувати хрест. Епідемія свинячого, козячого і інших грипів цих людей не обходить.

Всі підійшли, всіх покропили. "97", - здивовано-радісно шепоче священик сусідам на ґанку. Ого. Писали, до коляди стають АЖ до восьмидесяти чоловік. А тут - 97. Рекорд!

Все, почалось. Колядувальники вистроюються великим колом навколо хреста. Меньше коло - скрипалі. Обличчям до храму, вже перед новою дзвіницею - трембітарі. Духова секція - по боках. До речі, і давно гуцули роблять роги з алюмінію - чи це вже так погано діє на свідомість бляшанка замість церкви? Скоро й кожушки з бляхи шитимуть...

За командою трембіти піднімаються в повітря, духова секція дує в свої роги. Шум стоїть - огого. Назвати його мелодійним не наважиться ніхто, та тут якось і не йдеться про мелодійність: гуцули сповіщають горам і світам про своє свято, не більше. З цим завданням і алюмінієві рури з ринв справляються.

Перед храмом - гуцули без інструментів, з бартками, котрі вони злегка підкидають ритмічно в повітря.

Нарешті головний колядувальник і за сумісництвом сільський голова Криворівні Іван Зеленчук дзвенить дзвіночком: коляда розпочалася!

Колядники відправляються ватагами в похід навколо храму. Кожна ватага - десь по 10-12 чоловік. Йдуть співаючи і граючи. Відходивши потрібну кількість разів, зупиняються перед церквою і вклякають. Повністю на коліно не опускається ніхто: відлига, під ногами мокре болото, штани мастити шкода - колядникам же по всьому селу ще ходити доведеться, хочеться бути гарними.

Все дійство займає менше години, після чого колядувальники розходяться селом в усі боки.

Коляда відбувається під пильним священицьким оком, а тому, як і все, приватизоване церквою, позвбавлена драйву, нерву, азарту життя. Літні колядувальники завчено співають довжелезні колядки, молодь переважно плутається в словах і вступає лише там, де чує знайомі фрази. Рухи теж усталені, канонізовані, як позиції ніг в балеті. Зараз ми робимо це, потім це, потім ще то - на коліна перед храмом - і підемо по селу. Я все розумію, ритуальність і мусить бути такою, з свідомістю, виведеною з гри, з завченими з малечку словами і діями. Але від того ще більше чекаю на маланки :о).

Ну і не всі роблять це механічно й на колядуванні. Є погляди, що горять якимось священим полум'ям радості від дійства, є щирі посмішки, є вони. Хай будуть, і хай їх буде більше. Шкода буде, якщо цей прадавній звичай перетвориться в шкільний завчений монтаж з приводу свята.

З чудової статті Наталії Кушніренко:

Колядують в селі почергово. Ще за три місяці до Різдва селяни починають записуватися «на коляди» — складають список осель. «Ми більше не годні, як три-чотири хаті в день обійти», — пояснюють хлопці. Запопасти колядницький гурт саме 7 січня вважається дуже почесним — селяни змагаються за це поміж собою, як і за те, щоби колядники були з їхньої «фамілії». «Бути колядником — гонорово. Лиш абикого не беруть, — каже пан Зеленчук. — То є добірне товариство. Чоловіки мають бути порядні і ґазди добрі. Парубки — скромні й до роботи спритні. Аби в них трохи був голос, аби не гутіли, як медвідь. Аби були музикально замислені…». Якщо колядник лихословить або забагато пригощається, його можуть із гурту попросити геть. А це в селі вважається великою ганьбою.

Він у колядників — найбільш шанована людина. Це — душа гурту, керівник усього дійства. Він прослуховує і добирає колядників, вчить з ними голосові партії і слова, сам знає напам’ять до півсотні колядок і ще більше звичаїв, починає кожну колядку, веде мелодії, загалом керує дійством. «Береза» визначає кому і що співати, скільки бути в гостях, міру їжі й питва. Разом із «виверцею» він наглядає за моральністю підопічних. Адже традиція велить їм берегти духовну й тілесну чистоту впродовж усього часу коляди. «Ми та як святу ношу носимо, — пояснює пан Зеленчук. — Нам не можна бути з жінкою, невольно самим просити жінку в танець. Аж коли розплясуємося в Йордан на ріці та розціловуємо хрест — отоді стаємо так нарівні, як всі».