Нововолинськ - місто обласного підпорядкування Волинської області, розташоване біля витоку річки Студянки - правої притоки Західного Бугу, на автостраді Ковель - Володимир-Волинський - Львів.
Ім'я, що символізує собою нову Волинь, було присвоєне селищу шахтарів Указом Президії Верховної Ради України 10 квітня 1951 року. Місто виникло у новому Львівсько-Волинському басейні, що почав освоюватись у 40 роки ХХ ст. Воно розташоване на землях сіл Низкиничі, Дорогиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перші писемні згадки про ці села відносяться до ХV століття як родові маєтки київського воєводи Адама Кисіля. Самі ж назви цих сіл із спільними закінченнями на -ичі сучасні історики вважають одними з найдавніших на українській землі.
Стаття з газети "День":
ПОХОВАНИЙ У САРКОФАЗI БРАТА...
Наталія МАЛІМОН, Іваничівський район на Волині, фото автора
Фактично непоміченим для широкого загалу стало повернення з Києва на Волинь у Низкиничівський чоловічий монастир відреставрованого саркофага, в якому було поховано фундатора цього Божого дому Адама Кисiля. Але цією акцією не тільки вдалося повернути з небуття майже втрачену історичну і мистецьку пам’ятку. Відновлено й історичну справедливість щодо вшанування праху і пам’яті людини, котра, будучи хоч і українським магнатом за походженням, але польським сенатором і дипломатом за посадою, для української культури і духовності зробила набагато більше нiж тi, хто голосно називав і називає себе українським патріотом...
Ігумен Вікентій підняв важку ляду — і з темного підземелля війнуло вічністю. За 350 років свого існування Святоуспенський храм вгруз у землю більше, ніж на метр; тому широкі, але й високі східці до склепу, де упокоївся фундатор храму, відомий політичний діяч XVII століття Адам Кисіль, дещо відступають від покладеної пізніше підлоги. Доводиться обережно, тримаючися за стіну, спускатися вниз...
У невеликій труні на підвищенні те, що лишилося від тлінного тіла: намісник Вікентій розповідає, що це череп та кілька кісточок. А Геннадій Якович Гулько, начальник відділу міграцій, національностей і релігій Волинської облдержадміністрації пригадує чоловіка, котрий вихвалявся, що коли храм на початку 60-х років минулого вже ХХ століття, як і сотні інших на Волині, закрили, а склеп-поховання Кисіля сплюндрували, він грав цим черепом у футбол...
Будучи православної віри (бо, як писав він у своєму духовному заповіті, «у ній шістсот років незмінно оставалися предки мої»), Адам Кисіль заклав і збудував три монастирі з церквами. Низкиничівський, у якому й заповів себе поховати, споруджено у пам’ять про душі родичів (на місці старенької церкви, при якій поховано прадіда, батька, дядька магната). Саме це село й було родовим маєтком українських шляхтичів Киселів. Велична п’ятибанна Успенська церква зведена на височезному пагорбі, з якого відкривається краєвид всiєї округи. Поруч споруджено, але ще не обжито монастирське помешкання. Нині семеро ченців живуть у звичайній сільській хаті у Низкиничах, десь за кілометр від церкви. Низкиничі були першою парафією теперішнього намісника Києво-Печерської лаври єпископа Павла. За його благословення і підтримки й вдалося здійснити майже немислиму справу: реставрацію саркофага Адама Кисіля.
За 350 років храм у Низкиничах не раз зазнавав шкоди. Вірогідно, що приклали тут руки і шведи Карла ХII, котрих потім поклали під Полтавою, — вони теж були охочі плюндрувати «поляцькі» могили... Старенький священик із сусіднього села Тишковичі, отець Володимир, якого у часи відомих комуністичних гонінь на церкву перевели сюди з Низкиничів (в яких храм закрили), розказує і таку легенду «про доброго царя». Десь у двадцятих роках минулого століття у Низкиничі начебто приїжджав тодішній президент Польщі. Місцеві поляки чекали, що він віддасть «Киселів храм» католикам. Але президент сказав, що «єстем був православний, нех і бендзє таким!» Все ж у тридцятих роках невідомі особи відкрили запаяний до того саркофаг Кисіля і забрали звідти його булаву та клейноди (прапори).
А найбільшої шкоди завдали вже не так і давно у 60-х роках войовничі «богоборці»-комуністи. Фотознімки сплюндрованого саркофага жахають. Міцне олов’яне віко, певно, били кувалдами, бо воно зовсім увігнуте... Жертвою зухвальців, котрі й гріха не боялися, стало і скульптурне надгробне погруддя Адама Кисіля, вставлене у нішу, обрамлену мармуровою композицією в стилі бароко. Воєвода тут зображений в рицарських латах. Від удару об підлогу храму скульптура розкололася на дві частини, і велике щастя, що львівським реставраторам вдалося надати їй майже первісного вигляду.
Чи на таку пам’ять нащадків сподівався Адам Кисіль? На стіні Успенського храму під скульптурним погруддям латиною вирізьблено короткий перелік заслуг представника цього славного українського православного шляхетного роду. «Перехожий! Зупинися, читай. Цей мармур говорить про славного потомка роду Святольда (прізвисько Кисіль цей предок отримав за військову хоробрість і кмітливість приблизно на початку ХI століття від київського князя Володимира Святославича. — Н.М. ), славу і опору держави — Адама з Брусилова Кисіля, що був каштеляном чернігівським, потім воєводою брацлавським і київським, мужа, що відзначився у боях твердістю та далекоглядністю; переможця у боях при Сигізмунді, а у часи Володислава — уславленого у справах проти Москви. Відзначився під Хотином проти турків, у Прусії — проти шведів...»
Це Адам Кисіль у відомому фільмі «Вогнем і мечем» каже польському королеві: «Якщо Польща почне війну з козаками, ми втратимо державу!» І 14 років як вправний дипломат саме він виступав посередником у переговорах між Річчю Посполитою та українським Гетьманатом.
Адам Кисіль так і не вирішив найголовнішої дилеми свого життя: лояльне ставлення до польського шляхетського стану у якийсь момент почало суперечити ввібраному з молоком матері відчуттю належності до українського роду і східної православної церкви. Поляки називали його «здрайцею, гадюкою, хлопом і русином», а українці казали, що «хоч кості у тебе руські, та обросли польським м’ясом».
Усім відома Києво-Могилянська академія — а її правильніше було б називати Могилянсько-Киселівською. Як Петро Могила був її «душею» — духовним засновником, так Адам Кисіль був її «тілом» — як тепер сказали б, фінансистом, меценатом.
З відновленням кілька років тому Низкиничівського монастиря чернеча братія вирішила гідно вшанувати і свого фундатора. З Божої волі храм хоч і було закрито на початку 60-х років ХХ століття, але — дивна на той час річ! — його не знято з обліку, що остаточно розв’язало б руки «воїнствуючим атеїстам». Прихожани розшукали на Київщині далеку — справді «десята вода на киселі» — родичку Адама Кисіля, але, певно, все ж таки впливову жінку, котра приїжджала на Волинь і змогла «зупинити процес».
Привезений з Києва відреставрований саркофаг поки що стоїть в Успенському храмі. Відновлено і герби славного роду, і майже знищені батальні сцени на його стінках. Має право на істину і пояснення напису на саркофазі, адже був похований в ньому Адам, а напис говорить: «Микола з Брусилова. Черкаський. Синіцкий. Староста. Полковник» (матеріали на цю тему є у фонді Оссолінських у Львівській науковій бібліотеці). Саркофаг призначався братові Адама Кисіля, теж воїнові і дипломату, який загинув під Вінницею від рук козаків Івана Богуна: польських драгунів потопили у Південному Бузі. Тоді ж знатні люди наперед готували собі саркофаги...
Згодом саркофаг опустять до склепу, покладуть у нього труну з тлінними останками. І воєвода Адам Кисіль остаточно здобуде вічний, є надiя, спокій...