|
|
Михайло Беркос. Диканька. 1910. Національний художній музей України. Зовсім не та Диканька. яку побачила я майже через століття.![Михайло Беркос. Диканька. 1910. Національний художній музей України.](fileadmin/_processed_/csm_mykhailo-berkos-dykanka_5eccb5efa6.jpg) |
Диканька, оаза українського українства. 20 серпня 2006 року.![20 серпня 2006 року. Троїцька церква в Диканьці на Полтавщині](fileadmin/_processed_/csm_dykanka1_02_fa0877e588.jpg) |
Координати: 49°49′22″ пн. ш.34°32′19″ сх. д.
Понад 8 тис. жителів
Карта
Недалеко від Полтави, по трасі на Опішню і Миргород. Від обласного центру це селище міського типу відділяють лише 27 км.
Відстань невелика, але якщо ви без власного транспорту, потрібно знати, як її долати - не пішки ж, коли по потрібному маршруту курсують автобуси і бусики, правда ж? Перший крок - потрапити на стару автостанцію (зараз це автовокзал № 2) на вул. Шевченка в Полтаві. Фокус в тому, що про її існування не кожен полтавчанин знає. Фокус номер два: єдиний прямий тролейбус до автостанції на Шевченка, під номером 11, курсує дуже рідко, добре, коли раз на годину. Як пояснювала кондукторка з тролейбусу номер 4, одиннадцятих на маршруті всього два, а маршрут довжезний.
Тому краще добиратися номерами 1, 2, 4 і ще якимось (або маршрутками) до Сінної площі, а звідти два квартали наліво - і ще квартал, знову наліво. Ми на місці.
Тепер - увага! Більшість швидкісних маршруток на Миргород в саму Диканьку не заїжджають, проминаючи її по трасі. А от старі ЛАЗи і маршрутки безпосередньо в Диканьку відвезуть вас до центру селища. Там, поблизу невеликого парку з пам'ятником Миколі Гоголю (місцевий фетиш), і слід виходити.
Якщо ж автобус йде лише повз Диканьку, теж не біда. До траси привітати гостей поселення виходять старі ворота із зруйнованого маєтку Кочубея - тут і слід встати з місця і загегейкати шоферу про зупинку.
Бо в будь-якому з існуючих двох варіантів добирання в Диканьку чималий шмат шляху доведеться долати пішки: між церквами чимала відстань. ![](clear.gif)
Це селище в Полтавській області позичило своє прославлене Миколою Гоголем ім’я і горілці, і телевізійній грі, і популярному в Києві ресторану. Диканька — це щось дуже-дуже українське, це квінтесенція нашої ментальності, куточок архаїчної справжності серед лісів на Ворсклі.
Не знаю, чому я думала, що Диканька - село. Це цілком собі містечко з більш як 8 000 населення і навіть зовсім новими (з вигляду) багатоповерховими будинками. Рекламні плакати "Вас вітає Диканька", якась корчма при в'їзді до поселення - виглядає на туристський центр, але з туристів в ту серпневу неділю там були лише ми.
Не питайте мене про готелі чи заклади громадського харчування в Диканьці - цього я не відаю, були ми там лише кілька годин, а в 32-градусну спеку їсти хочеться лише "Живчик", при чому бажано цілий ящик. ![](clear.gif)
Палац Кочубея вже не існує.![Палац Кочубея в Диканьці.](fileadmin/_processed_/csm_palac_dykanka_03_06339929eb.jpg) |
Сам топонім натякає на певний ступінь дикості, та місцевість ця, навпаки, здавна була заселеною: у селищі археологи знайшли сліди трьох скіфських поселень (VII-VI ст. до н.е.).
Та документи згадують Диканьку лише в 1658р., коли на полі поблизу стався бій між загоном полтавського полковника Мартина Пушкаря і військом гетьмана Івана Виговського.
За десять років те ж поле стає свідком битви між гетьманами Дорошенком і Брюховецьким. Тут Брюховецького і вб’ють повсталі козаки.
А вже наступне, XVIII століття, принесе славу Диканці завдяки її власникам — родині Кочубеїв. В їх маєтку, одному з найбагатших на Полтавщині, перед Полтавською битвою був штаб Івана Мазепи (а штаб Карла ХІІ – в сусідньому селі Великі Будищі, я проїжджала їх по трасі на Сорочинський Ярмарок, з дороги нічого цікавого не помітила).
Звідси, з Диканьки, втекла до перестаркуватого коханця-гетьмана виплекана Кочубеєм дочка-одиначка Мотря (яку Олександр Пушкін «облагородить» ім’ям Марії в своїй поемі «Полтава»).
Генеральний суддя Лівобережної України, нещасний батько Василь Кочубей в розпачі напише в 1707р. скаргу на стосунки Мазепи і Карла ХІІ (навіть не Мотрі! Вирішив бити насмерть, державна зрада і перелюбництво - гріхи різного ступеню тяжкості) Петру І, а той... Імператор віддасть нещасного суддю своєму фавориту-гетьману: для страти. І підніметься рука на власного свекра...
До речі, в часи Василя Кочубея в маєтку жив український літописець Самійло Величко.
і от вам ще один напівлегендарний факт: в 1860-х рр. місцину відвідав етнограф Андій Миколайович Маркевич - і занотував, що абсолютно всі жителі села Диканька були вродливими. Навіть літні діди та бабусі відрізнялися стрункістю та вродою. Тодішній управитель маєтку Кочубеїв пояснив заїжджому гостю, що один з князів так любив красу, що навіть наказав з інших своїх сіл гарних дівчат та юнаків переселяти в Диканьку, а тих з місцевих жителів, які вродою не вдалися, навпаки, відправляв у інші поселення. Якась архівна євгеніка, чесслово. ![](clear.gif)
Брама стоїть при самій трасі.![Диканька. Брама екс-маєтку стоїть при самій трасі.](fileadmin/_processed_/csm_vorota_kochubeja_69af222b70.jpg) |
Про маєток варто б було сказати окремо, якби не одне "але": рештки брами та Миколаївська церква-усипальня - це все, що від нього залишилося. Ну, ще кілька старих, "кочубіївських", дубів (їм, кажуть, від 600 до 800 років) та так звана "бузкова яма" (я трохи подумала - і вирішила, що шукати її в кінці серпня особливого сенсу немає, а от в травні, кажуть, це створене ще Кочубеями місце запаморочливо пахне та причаровує буянням квітів). Тріумфальну браму звели тут до приїзду в маєток у 1820 р. російського імператора Олександра І. Старі світлини не дадуть збрехати: колись тріумфальна арка була оточена зеленню, а зараз стоїть гола-голісенька посеред дороги. ![](clear.gif)
Дітище Джакомо Кваренгі - палац князя Кочубея в Диканьці. Головний фасад. Фото з журналу "Столица и усадьба" № 66 за 1916 р. Вже наступного року палац зникне назавжди.![Дітище Джакомо Кваренгі - палац князя Кочубея в Диканьці. Головний фасад. Фото з журналу "Столица и усадьба" № 66 за 1916 р.](fileadmin/_processed_/csm_quarengi-dykanka_05ac87d594.jpg) |
Маєток в Диканці був наймасштабнішою садибою всієї Полтавщини та однією з найбільших садиб України. Знаходився він якраз посередині між Миколаївською та Троїцькою церквами, до нього і вела дорога від воріт. Дорога є, а розкішного парку, клумб і, саме головне, палацу - немає вже майже 90 років.
Палац для Кочубеїв звів у XVIII ст. популярний архітектор Джакомо Кваренгі. Садибний будинок був не першим у цьому місці, та де стояв його попередник і як він виглядав - невідомо.
Двоповерховий палац містив більше сотні покоїв, серед яких були і бібліотека, і бальна зала, і оранжерея. Окремо стояли службові та господарські приміщення, будівля пошти, кінний двір з манежем - практично всі вони з'явилися на початку ХІХ ст. У маєтку часто гостював знаменитий сусід - Микола Гоголь. В нього самого садиба була поруч. Ні, не така пишна - письменник мав відносно скромний дерев'яний будинок, який завалився ще на межі ХІХ-ХХ століть. Мати Гоголя дуже переживала через таких заможних і нахабних сусідів - і якось навіть писала сину в листі, що голова Державної Ради "міряв нашу землю" - того й дивись, відхопить собі шматок гоголівської Янівщини. Син на те особливої уваги не звернув.
Шукати в кочубіївському палаці якихось специфічних "українських" рис було не варто: зводився комплекс за європейською модою того часу, а в моді якраз був ампір. Вся ця розкіш загинула в 1917р., в часи революції. Останнім власником садиби був Сергій Вікторович Кочубей.
До речі, вже згадувана мною тріумфальна арка на честь візиту імператора Олександра І з'явилася в садибі чи не самою останньою. Її автором був архітектор Л.Руск. В Диканьку монарх заїжджав з траси Полтава-Гадяч.
Маєтком захоплювалися ті, хто його бачив: і палацем, і іншими цікавинками Диканьки. Парк - о так, це таки була цікавинка. Там були неймовырны клумби, чимала оленяча ферма, ну і, звісно, дуби. Так, О. Пушкін в «Полтаві» писав про кочубеївські дуби:
«Цветет в Диканьке древний ряд
Дубов, отцами насадженных
Они о праотцах казненных
Доныне внукам говорят».
Найбільший дуб з талією у 5 метрів навіть у царські ще часи називали "мазепинським". Начебто саме під ним проходили побачення бідної Матрони Василівни та гетьмана. Та все в садибі нагадувало про трагедію Василя Кочубея. Тут зберігалася його сорочка - як реліквія, поруч з іншими артефактами часів війни зі шведами. В палаці під старовинні речі було облаштовано цілу музуй ну кімнату, а ще тут була багатюща бібліотека.
І бузки не забуті - в висадженому ще в XVII ст. Кочубеями Бузковому гаю проходять народні гуляння «Пісні бузкового гаю». ![](clear.gif)
Дзвіниця усипальні![Дзвіниця усипальні](fileadmin/_processed_/csm_dzvinnytsa_dykanka_98cc3d81e6.png) |
Якщо йти липовою алеєю від Тріумфальних воріт, дійдемо до цього храму. Спочатку ліворуч буде ліс, далі потягнуться ферми, за ними - цвинтар і, нарешті, церква-ротонда за рядом городів. Храм обернувся до траси тильною частиною (наскільки в круглої споруди взагалі може бути "тильна частина") - вхід у святиню знаходиться з боку лісу.
Неподалік стоїть симпатичний дерев'яний вітряк, яких багато на Буковині чи на Волині. Навряд чи діючий, але кого то хвилює - картинка української України, райського пасторального куточка без нього була б неповною.
До церкви прямуємо повз велетенську дзвіницю з цегли. В її першому ярусі влаштовані приміщення для проживання сторожа. Здається, використовується за призначенням - на вікнах штори, вазони, з дверей вийшла до криниці жінка в халаті.
Дзвіниця зведена за проектом Л. Руска, автора Тріумфальних воріт. До храму від неї добрих сто метрів - характерний прийом для сакральної архітектури ХІХ ст. Ці сто метрів засаджені клумбами і молодими берізками - колись тут буде гарно, але й хараз вже досить непогано. ![](clear.gif)
Так, а я писала, що дзвіницю звели в 1810 році? Ні? От і пишу.
Йдемо далі. Попереду - класицистична Миколаївська церква-усипальня Кочубеїв (1794), збудована з цегли по проекту арзхітектора М. Львова. Західний фасад прикрашено дормчним портиком. В 1851-1852 році будівля реконтруювалася: добудували тераси, влаштували в підземеллі склеп, зробили печі.
Кажуть, тут зберігся прекрасний різьблений іконостас та мармурові саркофаги, але хто ж вас туди пустить, на них дивитися? Завбачливий попик навіть на двері оголошення повісив: суворо, мовляв, забороняється без благословіння фотографувати. Писулька посилається на такого собі Пилипа, єпископа Полтавського та Кременчуцького, і підписана протоієреєм В. Молнаром. Дикунство і нахабство. Державна пам'ятка є власністю держави, а не зарозумілого попа і його звуженого до розміру волоска світогляду.
Хто його знає, може, було б краще, щоб в церкві продовжував функціонувати відкритий в 1973 р. музей атеїзму? Тоді б фотографувати у храмі можна було б, всього лише заплативши за квиток, а не принижуючись перед попами... ![](clear.gif)
Іконостас Троїцької церкви.![Іконостас Троїцької церкви. Диканька](fileadmin/_processed_/csm_DSCF1799_02_d7e5e1c4e0.jpg) |
Від Миколаївської до Троїцької - кілька кілометрів. Я їх долала пішки. Ви - ну. це вже вам вирішувати.
Троїцький храм, хоч і знаходиться в центрі Диканьки, з дороги помітити не так і просто: вигулькне серед дерев високий зелений барочний купол - і знову пропадає. Йдіть до нього - не заблукаєте, але нехай місцева пошта буде вам орієнтиром.
Збудовано храм в 1780 році. Це шикарний зразок козацького (українського) бароко - пишний, поставний, величний. Тут є і розкіш барочної ліпнини, і досконала пропорційність, і дуже український якийсь характер. Гарний храм, сподобався. Хоча ця краса, якщо її вербалізувати, звучить трохи кульгаво: "спарені колони композитного ордеру обрамляють розташовані з трьох боків входи, прямокутні напівколонки і пілястри оформляють внутрішні кути фасадів. Стіни прикрашені ліпниною, завершені високим складним карнізом. Масивні арки несуть середню чотирикутну частину будівлі, яка закінчується восьмигранним барабаном з маківкою" ("Памятники градостроительства и архитектуры УССР", том 3. ст. 290). ![](clear.gif)
Оглянувши Троїцький храм зсередини (цього вам ніхто не заборонить ні робити, ні фотографувати, хоча особливої старовини там немає), можна рушати далі.
Хоча, можливо. не всім вдасться потрапити всередину церкви: вона відчинена лише під час служб (о 17-00 по суботах та великих православних святах та о 8 ранку в неділі). Якщо храм зачинений, можна просто покликати священика (живе по вул. Шевченка, 1, біля диканської початкової школи та пам'ятника Тарасу Шевченку. Можна ще й подзвонити: 05351-91058. Зовуть місцевого протоієрея Павло Сверлович).
До речі, корисна інформація для туристів: за церквою стоїть смішна чорна кругла залізна будка. Напис "00" та "МЖ" не дасть помилитися - це таки воно. :)
Що ще цікавого є в Диканці? Пам'ятники (Шевченку, Гоголю (відкритий в 1952 році. Виготовив фігуру письменника місцевий скульптор Л. Ільченко) і, здається, Суворову). А ще - установці БМ-13, "Катюші", славнозвісній зєнітці. Пам'ятник цей (1973)розташований на мальовничому пагорбі біля траси - на честь першого пострілу "Катюші" на території України.
В Диканці діє краєзнавчий музей з картинною галереєю (відкрита в 1985 році), але я в нього не зайшла. Не питайте чому. :)
Диканька славиться ще й мальовничою природою, яка в різні часи чарувала Г.Ф. Квітку-Основ’яненка, Панаса Мирного, М.І. Глінку. Прогуляйтеся Писаривщенським парком, а потім, повернувшись додому, знову перечитайте «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» — і посміхніться приємним спогадам. А вони обов’язково будуть приємними. ![](clear.gif)
|
|
![](clear.gif)
|
![](clear.gif)
![](fileadmin/images/layout/tl.gif) |
![](clear.gif) |
![](fileadmin/images/layout/tr.gif) |
![](clear.gif) |
![](fileadmin/images/layout/l.gif) |
Церква-усипальня![Церква-усипальня Кочубеїв у Диканьці](fileadmin/_processed_/csm_kochubej_d576ef62bd.jpg) |
Палац Кочубея зруйновано в 1917 р.![Палац Кочубея зруйновано в 1917 р.](fileadmin/_processed_/csm_kniazkochubej_01_01f06cd53b.jpg) |
Мал. Лукомського![Малюнок Лукомського. Палац в Диканьці](fileadmin/_processed_/csm_luk15_256baaaa8c.jpg) |
Кабінет княгині Олени Кочубей![Кабінет княгині Олени Кочубей. З журналу "Столица и усадьба" № 66 за 1916 р.](fileadmin/_processed_/csm_kabinet-oleny-dykanka_485a93bcab.jpg) |
Музейна кімната.![Диканька, палац князів кочубеїв. Музейна кімната. з журналу "Столица и усадьба" № 66 за 1916 р.](fileadmin/_processed_/csm_muzey-kochubey-dykanka_aea67b629e.jpg) |
Ах який був парк!![Dykańka – osiedle typu miejskiego w obwodzie połtawskim na Ukrainie. Osada pochodzi z połowy XVII wieku](fileadmin/_processed_/csm_dikanka2_241d6447c4.jpg) |
Олені в парку![Оленяча ферма в Диканьці. Фото з журналу "Столица и усадьба" № 66 за 1916 р.](fileadmin/_processed_/csm_oleni-dykanka_6b62619af8.jpg) |
Лишилась тільки арка![Диканька. Лишилась тільки арка](fileadmin/_processed_/csm_arka-dykanka_cde1b28153.jpg) |
Диканька без маєтку![Вулиця Диканьки століття тому](fileadmin/_processed_/csm_2193035502_7aed0c90bf.jpg) |
Троїцька церква![Троїцька церква в Диканьці](fileadmin/_processed_/csm_DSCF1805_02_2636bb8308.jpg) |
Тріумфальна арка колись![Тріумфальна арка колись була наче в джунглях. Диканька](fileadmin/_processed_/csm_4d57_1_b913ac7315.jpg) |
Пам'ятник Гоголю![Пам'ятник Гоголю в Диканьці](fileadmin/_processed_/csm_dykanka_gogol_01_4d96e93370.jpg) |
Будинок культури![Будинок культури в Диканьці](fileadmin/_processed_/csm_1951dk_01_c219685adb.jpg) |
|
![](fileadmin/images/layout/r.gif) |
![](fileadmin/images/layout/l.gif) |
![](clear.gif) |
![](fileadmin/images/layout/r.gif) |
![](fileadmin/images/layout/bl.gif) |
![](clear.gif) |
![](fileadmin/images/layout/br.gif) |
![](clear.gif) |
|
|