Час придивитися до святині, що входила колись у склад вже неіснуючого Здвиженського монастиря.

Перша згадка про Преображенську церкву зустрічається під 1686 роком у документах Полтавського полку. Тоді це була дерев'яна споруда.

Є версія, що храм горів в 1705 році. Це не дуже пов'язується з отим царським молебеном 27 червня 1709 року - хоча, можливо, на той час храм вже встигли відбудувати. (Тут сказано, що його відбудовою зайнявся священик Іван Світайло, використавши для цієї потреби матеріал розібраного дерев'яного храму).

На початок ХІХ століття церква була в аварійному стані - і її вирішили розібрати, залишивши "на пам'ять" лише притвір, де молився Петро І Романов. В 1837-1845 роках над збереженим фрагментом церкви архітектор А. Тона зводить кам'яний футляр. Так Полтава отримала уныкальну пам'ятку, мовою сучасної реклами - "два-в-одному": храм, одночасно і мурований, і дерев'яний.

Отже, що ми маємо тепер?

 За мурованими стінами -сіни. Над ними ікона, прикрашена вишиваним рушником (ох, яке ж тут, на Полтавщині, все по-справжньому українське, аж до неймовірності!). Далі...

Далі було дуже багато віруючих, що прийшли на службу і чомусь дуже недобре поглядали на мій цифровик. Тому обмежившись швидким поглядом, я повернула назад. Фотографію не зробила, про що зараз шкодую (ну не знала я ще тоді, що це за храм та яка в нього історія!).

Чотиритомник "Памятники градостроительсттва и архитектуры УССР" пише про споруду так:

Споруда дерев'яна, тризрубна, з притвором з заходу, одноглава. Квадрат центрального зрубу за допомогою парусів переходить у восьмигранне завершення (Ось це завершення єдине і видає в мурованій споруді захований дерев'яний скарб). Навколо дерев'яних стін залишений прохід.

До речі, церква - єдиний зразок дерев'яного будівництва XVIII століття на Полтавщині.

А тепер поглянемо ЗА церкву. І що там побачимо? Правильно -