«Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок.

З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном»...

Так-так, це гоголівський «Сорочинський ярмарок», рядки, які прославили містечко Сорочинці (а зараз село Полтавської області Великі Сорочинці) на весь світ.

Тут багато хто був і багато хто ще побуває. А я вперше потрапила сюди вже під фінальну завісу дійства, 20 серпня 2006 року, на останній, четвертий день ярмарку.

Я не буду вас лякати описами від'їзду з ярмарку - о, повірти лише, що зробити це було дуже важко: народ з боями штурмував старезні бусики на Миргород і Полтаву, набиваючись по сто чоловік в транспортний засіб, який ледь вміщає тридцять осіб. То все деталі. Я взагалі нічого особливо не буду розповідати - лише покажу кілька світлин. І все. :)<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />