Біля Дублян різноманітні грунти: он, навіть старі листівки випускали - зі стадами на торфянниках. Саме це природнє різноманіття посприяло тому, що в 1851 р. тут була задумана, а у 1856 р. вже й створена вища сільськогосподарська школа, заснована Галицьким господарським товариством. Навчання в ній спочатку тривало три роки. В 1901 р. школа доросла до академії. І в цій академії навчався Степан Бандера. Тому перед її головним корпусом зараз стоїть його статуя, а за спиною бронзового Степана - ще один Степан, дивиться з меморіальної дошки на стіні.

Коли школа лише створювалася, Дубляни були село селом - жителів десь з 800 чоловік, однокласна школа, от і все. Коли школа почала діяти, ситуація теж не дуже змінилася: це ж не Оксфорд, рівень викладачів і студентів тут був досить низьким, та й коштів весь час не вистачало. Потрібні були ферми, лабораторії, дослідницька станція, реманент тощо. Студенти за старою солдатською практикою квартирували по сільських хатах - але за гроші. Селяни були не проти - кошти в господарці знадобляться завжди, хату от можна нову збудувати. Багато хто так і робив.

До 1877 р. навчальний заклад утримувало Галицьке сільськогосподарське товариство - не без допомоги держбюджету і регіонального фонду. Товариство також утримувало школу господарських наглядачів (пам'ятаєте з класичної літератури, в кожного пана обов'язково був економ - не самому ж пану над посівами роздумувати? Так от цих економів теж готували в Дублянах). З 1 січня 1878 р. обидві школи стали державними і перейшли в управління регіонального уряду, матеріальне становище закладів покращилося.

Академія ж значно підняла Дубляни у статусі - пощастило. Довший час це був єдиний вищий навчальний заклад такого типу на території польських Кресів. Саме до часів академії належить розбудовування закладу - всі ці монументальні масивні споруди з башточками, гербовими картушами і фантазійними кутими ліхтарями постали в перші роки ХХ ст.

В 1919 р. академія стала аграрно-лісовим факультетом Львівської Політехніки. Коли в радянський час, в 1945 р. звідси відселили в Польщу етнічних поляків, вони з колишньої німецької колонії Драхенбрунн під Вроцлавом зробили село Дубляни (правда, вже в 1947 р. назву села змінили на Війнів, а в 1951 р. Війнів взагалі увійшов до складу Вроцлава).

Дубляни все росли в статусі - в 1967 р. піднялися з села до СМТ, а в 1978 році стали повноцінним містом.

Якщо не враховувати статую і новенький баштовий годинник, виготовленний львів'янином Олексієм Бурнаєвим, академія в Дублянах страшно нагадує себе ж, але сторічної давнини. Це ж кльово. Правда, в сусідньому корпусі, котрий колись був гуртожитком для студентів, зараз селищна рада, але загалом дежа вю з листівками початку ХХ ст. майже тотальне. Тільки тепер колишня Академія. є Державним аграрним університетом, який складається з п'яти факультетів і налічує близько 3 000 студентів. Виш має науково-дослідне господарство та дендропарк площею 2,5 га.

Крім старих корпусів кадемії і її чимось схожого на замок гуртожитку, в місті збереглося ще кілька архітектурних як не смаколиків, то міні-цікавинок. Скажімо, кілька одноповерхових будиночків з гарними дерев'яними ґанками в закопанському стилі. Вони виникли на зламі ХІХ-ХХ століть і колись служили пансіонами для місцевих студентів та викладачів.

По-справжньому цікавих храмів у місті немає. Колишній костел з рисами неоготики та неовізантійського стилю (за одними даними, 1890 рік, але священик казав, що 1885 р.) зараз відданий громаді УАПЦ, це церква Успіння Богородиці. Костел діяв до 1940 р., а потім його закрили. Священник розказав, що в радянський час споруда була розділена на два поверхи, там був спортзал і чи то бібліотека, чи ще якісь приміщення, які використовував аграрний дублянський виш. Під час ремонту на стінах споруди були частково віднайдені старі фрески. Автокефалам споруду віддали в 1990 р.

В Дублянах є ще одна церква Успіння Богородиці, але цього разу це досить типового вигляду греко-католицька святиня з великим куполом, зведена в нео-візантійському стилі в 1912 р.

З того, що в містечку не збереглося, варто назвати цвинтарну каплицю Яна Алембека (Jan Alembek), який помер у 1636 р. Алембек (або Алнпек), який походив зі сполонізованої німецької родини і був професійним аптекарем та купцем, протягом довгих років був райцем та бургомістром Львова. по-сучасному якщо - мером. Мером був хорошим, вправним, за його правління місто приросло багатьма навколишніми селами. Саме перу Алембека належить перший в історії опис Львова латинкою.