Біля 900 мешканців

Координати: 49°22′52″ пн. ш. 24°18′39″ сх. д.

Карта

Наш час позбавлений диктату стилю. Коли мова про архітектуру і про провінцію - спробуйте посперечатися. Нове у селах створюється навіть не на уламках колишніх стилів, а по-піонерському - так, ніби до нас не було нічого і зараз теж немає. Джерелом натхнення слугує... а я не знаю, що. 

От був сталінський ампір, весь у завірюхах капітелей та ліпнини. Монументи він лишав по собі такі ж - щедро декоровані. Саме за цим декором так легко впізнавати пам'ятники того часу.

Коли на роздоріжжі сільських доріг у Загірочку я побачила пам'ятний знак місцевим футболістам, я спочатку радісно ойкнула від несподіванки, а потім - машинально - датувала його для себе: п'ятдесяті. На постаменті була дата: 1958. Ага.

В листопаді 1958 року місцева футбольна команда "Колос" (місцеві легіні + три легіонера з Ходорова і двоє з Добрівлян) поїхала до Калуша на півфінал Першості УРСР з футболу серед сільських команд товариства "Колгоспник". Участь у турнірі приймали спортсмени з чотирьох західноукраїнських областей: Львівської, Дрогобицької, Закарпатської та Станіславівської. Від Львівщини (чи Дрогобиччини, котра зараз теж Львівщина?) був лише "Колос".

Далі цитую монумент, котрий цитує газету "Ленінський заповіт" від 28 листопада 1958 року (подаю буква в букву як на таблиці):

"Перша зустріч наших футболістів відбулася з командою Закарпатської обл. Гра проходила гостро з перемінним успіхом. Коли два тайми закінчилися з нічийним результатом, судді назначили додатковий час. На протязі 15 хвилин змагалися Дрогобичани і Закарпатці. Знову нічийний результат 3:3. Тепер судді вирішують визнати перемогу тієї команди, футболісти якої заб'ють більшу кількість штрафних м'ячів. Намічено кожній команді виконати по 5 штрафних 11-метрових м'ячів. І тут Загірочківські спортсмени здобули перемогу своєї області - вони забили у ворота противника 5 м'ячів, а в свої пропустили тільки чотири.

Таким чином, вигравши зустріч з Закарпатською командою з рахунром - 4:3 і програвши спортсменам Станіславівської області, футболісти с. Загірочко принесли нашій команді друге місце на цих відповідальних змаганнях по зоні між командами чотирьох областей".

Погугливши, дізналася, що позолочений футболіст з милою зачіскою, завитушки і стилістика a la сталінський ампір родом зовсім не з 1958-го, а з 2019 року. Згадати славних предків вирішив мешканець села Дмитро Микитин. Знайшов спонсорів - і 3 листопада 2019 року, через 61 рік після того турніру товариства "Колгоспник" монумент відкрили урочистим молебнем. Перерізали урочисту стрічку ветеран футбольної команди В. Чорненький, син футболіста З. Пилика Я. Пилик і капітан теперішньої футбольної команди В. Циклюк.

Загірочко (котре в радянський час було Загірочка) свого часу поставило перший пам'ятник Степану Бандері (саме в цьому селі весною 1941 року переховувалися дружина та донька С. Бандери). Шкода, що я не бачила той бюст - як і гарну стару дзвіницю місцевої церкви.

Бо в Загірочко ми потрапили абсолютно випадково - машинально звернувши не туди дорогою до Бортників. Тому тільки і бачила, що цікавий функціоналістський Народний дім міжвоєнного періоду, добротний пам'ятник полеглим у Другій світовій - і, напевно, єдиний у світі монумент футбольній команді за друге місце.