Карта

Широта 49.32, довгота 24.12.

Я вже знаю, що таке висока релігійність народних мас: свого часу в Румунії 250 км від Онешті до Брашова прийшлось долати на вантажівці: на честь пасхи рух міжміських автобусів було відмінено. Ще схожа ситуація буває на Буковині в дні маланки. Як не шкода, але мало різниці між українцями і якимись гваделупцями: як у храмі свято, життя навколо завмирає і на Львівщині. Так начебто непогано спланований візит у палац в Лівчицях в квітні 2009 року розбився на друзки через те, що народ в той день щось святкував. Понад годину я чекала на жидачівській автостанції потрібного мені автобуса, поки касирка не здалася і не повідомила, що його сьогодні, мабуть, не буде. Чимале село (понад 1100 жителів) в такі дні лишається без зв'язку з зовнішнім світом. Святкує...

Ох. А всього за 4 роки до того я ж БУЛА в Лівчицях! Та заклопотані пошуки напів-міфічної на той час Кохавини не дали роздивитися навколо.

Так от, палац все ще є - у ньому інтернат для дітей з вадами розумового розвитку. Споруда, спотворена пізнішими перебудовами, ховається в залишках парку.

Про історію - коротко. У XVIII ст. Лівчиці належали Громницьким, пізніше родині Лосів. Симпатичну садибу в стилі австрійських мисливських замків звів Броніслав Лось близько 1870 р. Крім власне палацу, в склад садиби входив також флігель. В Першу світову війну обидві споруди були пограбовані. Відомо також, що до 1939 р. парк був надзвичайно задбаним.