Місто в 76 км на південь від Підгориці, в 38 км на схід від Будви. Значний залізничний вузол: за три години звідси можна доїхати в протилежний кут країни, в Бяло Поле.

Згадали український Бар? Правильно. Той було перейменовано з Рова Боною Сфорцею, уроженкою італійського Барі, а цей колись називався Антібарі - бо Барі лежить напроти, через Адріатику.

Місто має виразно східний колорит: мечеті і албанці тому провиною.

Ділиться на дві частини: нова біля моря (там є порт і палац короля), а стара, зруйнована землетрусом в 1979 році, - на відстанні в 5 км від Адріатики. Вхід в Старий Бар - 1 євро. За ці гроші можна хоч цілий день блукати розкалинами, заходити в церкви і будинки, нипати бастіонами і цитаделлю. Мені сподобалося.

Ще Бар - оливкове місто. Оливи тут повсюду. Гранати і мандарини, до речі, теж. В Барі росте найстарше дерево Європи: олива віком більш як в 2000 років.