English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Соколівка

 Костел, ображений Реєстром і людьми.

Весна-2005. Фото Ігор Скальський.

Весна-2005. Фото Ігор Скальський.

Соколівок на Україні маса. І поблизу Ярмолинець є одна, і неподалік від Косова, і в Васильківському районі Київщини, і в Вільнянському районі на Запоріжжі, і ще в восьми місцях країни. Лише на Львівщині Соколівок цілих три: в Буському, Пустомитівському і Жидачівському районах. Нам потрібна остання, з Жидачівського.

Саме в цій Соколівці ще якось стоять розвалини старовинного оборонного костелу. Відомий дослідник української архітектурної спадщини Орест Мацюк в своєї книзі "Замки і храми Західної України" датує храм 1594 роком. Дивно, що при такому солідному - бо вже більш як 412-літньому - "стажі" костел не потрапив в Державний Реєстр національного культурного надбання. О Мацюк також згадує ще одну колишню назву села: Сенява (вірогідно, від магнатів Сенявських).

До руйнації храму приклались в часи Другої світової війни  вояки з УПА: відомо, що 8 березня 1944 року вони підпалили вівтар і спробували зруйнувати костел.

Стан храму жахає. Обвалений дах, обдерті стіни з подекуди вцілілими рештками стінописів, руїна вівтаря. Я вже писала колись про нього:

"...всередині склад якихось чи то добрив, чи ще якоїсь хімії – не знаю, але тхне звідти відразливо. Поруч – трактори та інший сільгосп-реманент, а на обваленій стрісі - лелеки. Вони кружляли над нещасним храмом, час від часу сідаючи на нього. В якийсь момент їх було аж 5!"

Я навіть сфотографувала цей танок білих птахів над руїною святині, та всі світлини з тієї подорожі влітку 2001 року пропали.

Поблизу з костелом збереглися залишки оборонних мурів, башти з бійницями та в'здної вежі.

Від костелу видно оборонну башту в П'ятничанах. Пам'ятки поруч.  Та от стан в них різний.


 Так було:


Костел до 1939 р.
Стан храму в 1993 р.
Ця скульптура зараз у Львівській галереї мистецтв (в Олеську)

А цей конфесіонал - в костелі Бібрки.

Ілюстрації з книги "Костели і кляштори римо-католицькі давнього Руського воєводства. Том ІІ" (Краків, 2003). Костел до 1939 р. Стан храму в 1993 р. вражає: він виглядає все ще досить непогано! Ці скульптури з соколівського костелу зараз знаходиться у Львівській галереї мистецтв (філіал в Олеську) А цей конфесіонал - в костелі Бібрки.


 Історичний екскурс:

Карта

Тут недалеко до Бібрки - всього 8 км. Навіть річка, над якою розкинулося село, називається часом Боберкою, а часом Соколівкою. Сусіди, що поробиш.

Ще в 1389 р. король польський Владислав Ягелло документально підтвердив право Ходька Лойовича (Chodko Lojowicz) володіти п'ятьма селами "in districtu nostro lemburgensi", в тому числі й Сенявою (стара назва Соколівки). В 1415 р. у Львові було документально засвідчено, що Міхнік, брат Бєнки ("Michnik, nepus domini Byenkow") продав Сеняву та сусідні Ходорківці Дмитру Волчовичу за 200 коп широких грошей. Волчович був ще той хитрун - і вже наступного дня відступив Сеняву якомусь Сваху (Swach, він же Свєнтослав) з Ходорківців. Цей Свах в 1440 р. судився з Богданом Скарбком з Козової, а з березня 1441 р. процес продовжував вже Миколай з Ходорківців. Може, родич, може, й ні - невідомо. Відомо проте, що саме він і став єдиним власником і Сеняви, і Ходорківців. Вже з 1445 р. він називав себе Миколай Сенявський - саме так і почалася історія одного з найпотужніхиш шляхетських коанів Польщі.  

Його сини, два з п'яти, Миколай та Станіслав з 1470 р. володіли сенявськими маєтностями. Потім село дісталося внуку першого Сенявського Рафалу (помер близько 1517 р.). Два з його синів, Прокіп та Олександр, отримали в 1529 р. Сеняву, потім вона перейшла до дочок Олександра, а вже від них дісталася Станіславу Влодку, бельському воєводі. З 1558 року і до початку ХІХ ст. Сенява-Соколівка мала статус міста. З другої половини XVIII ст. і до початку столітття ХІХ маєток був у руках Мрожовицьких, пізніше - Миколая Яворського, а в кінці ХІХ ст. перейшов до Антонія Лодинського. На початку ХХ ст. Соколівкою володіли князі Гедеон і Софія Гедройци (Giedroyc).

24 серпня 2005 року.

24 серпня 2005 року.

Сенявська римо-католицька парафія вперше згадується у 1593 р., хоча її формальна фундація відбулася 2 березня 1594 р. (про це є акт, виданий дочкою Олександра Сенявського, Анною Стадницькою, вдовою Станіслава, а також Зофією Олесницькою, вдовою по Яну. На той час вже існувала плебанія ("даємо в містечку в Синяві грунт костельний, на котрому є плебанія"). Пастором на той час був Міхал Монторс (Michal Montors) з Бржожи.

Парафія входила тоді до Рогатинського деканату, а з часу його ліквідації в 1787 р. і до ХХ ст. - до свірзького деканату.

Під час деканської візитації в 1765 р. в Соколівці відмічено шпиталь (miserrimum). В 1819 р. згадано існування Братства св. Трійці.

Ну а коли ж було зведено костел? Давайте розберемося.

Томаш Зауха (Tomasz Zaucha) в своїй статті "Костел парафіяльний під визванням Св. Трійці в Соколівці" ("Костели і кляштори римо-католицькі давнього Руського воєводства. Том ІІ" (Краків, 2003) вважає, що храм, чи принаймні процес його будівництва, було започатковано в Соколівці ще до закладання місцевої парафії. Вже цитований вище документ з 1594 р. згадував, що обидві вдови вирішили "фундувати, надати і облаштувати костел містечка нашого родинного, Сеняви, що лежить над Бібркою (...)".

Архієпископ Ян Димитр Соліковський писав в своїй реляції за 1600 р., що костел в Сеняві-Соколівці було розпочато будувати за часів пані каштелянової Анни з Сенявських Стадницької, а після її смерті процесом керував  воєвода бельський Станіслав Влодек. Архієпископ додає також, що будівництво мало завершитися в 1600 р. і що костел на той час було вже практично закінчено. Отже, храм було зведено між 1590-ми та 1600 р.

Акти візитацій з другої половини XVIII ст. згадують, що честь будівництва місцевого костелу приписують його першому пароху, Міхалу Монторсу, а також те, що інтер'єри святині було оздоблено Каспром Вілжинським. Костел у 1611 р. було консекровано архієпископом Яном Замойським. В 1648 р. храм спалили козаки.

Найстаріший опис костелу було зроблено в 1741 р. Тоді в храмі було 4 вівтарі - головний (Богоматері) та бічні (Св. Трійці, св. Антонія та св. Станіслава).

Лаконічний протокол за 1761 р., написаний рогатинським деканом Бенедиктом Хмелевським, згадує, що костел був під титулом св. Трійці, а субпатронами храму вважалися святі Станіслав, Анна та Софія (так звали вдів-фундаторок). Ще відомо, що сам костел названо "елегантним" і його оточувала дерев'яна огорожа. Все. В 1765 р. список патронів святині ще розширився: додалися святі Ядвіга, Феліціан, Никифор і Колумба. В храмі було трохи срібного літургійного начиння. Ці цяцьки були за кілька років конфісковані в храму австро-угорським урядом: секуляризація, самі розумієте. Ще одна конфіскація мала місце в 1810 р., коли з храму забрали начинь вагою майже в 10 фунтів. Пастору і парафіянам нічого не лишалося, крім як... викупити срібло назад. Так і зробили.  

Навколо костелу знаходився неогороджений сільський цвинтар. З 1811 р. в храмі було вже не 4, а лише 3 вівтарі. Десь невдовзі в храмі з'явилася пам'ятна таблиця на честь Франциска фон Гауера, губернатора Галичини. Міні-культ особи.  

На жаль, період з середини ХІХ і до початку ХХ ст. в житті костелу залишився практично незадокументованим. Все, що відомо - в 1916 р. костел було позбавлено двох дзвонів вагою в 162 і 62 кг. Австрійській владі потрібні були гармати. В міжвоєнний період храм отримав три орнати в дарунок від архієпископа Болеслава Твардовського.

Останній пробощ Соколівки, Ян Ясінський, покинув село 1 березня 1944 р. і подався до Бібрки. З собою він забрав єдину вцілілу книгу запису народжених, датовану 1850 р.

6 березня 1944 р. в Соколівку увійшов загін УПА. Серед 11 убитих був і Адам Шмідт, який мав ключі від костелу. Щоправда, ключі упівці не знайшли, тому вирубили двері в храм сокирою, майно яке забрали, яке спалили, а після того підпалили й закристію. Дещо з цінних речей віруючі сховали в костельній дзвіниці - упівці цей сховок не знайшли.

А ха совєтів у храмі влаштували склад та колгоспний гараж.

Розписи, які подекуди ще помітні в храмі, датуються спеціалістами першою третиною ХХ ст.

 


 Ілюстрації:






Фото Ігоря Скальського. Залишки фресок.








Фото 2006 р. Автор - Ігор Хома.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник