English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Кохавина

 Про неї ви ще почуєте!

Ввечері храм виглядає особливо гарним.

Ввечері храм виглядає особливо гарним.


 Вперше я почула про відпустове місце в Кохавині на сторінках "Львівської газети", а от побачила я зображення першого кохавинського храму ще задовго до того, серед творів відомого білоруського художника Наполеона Орди (див. фото в тексті нижче). Гравюра зацікавила - не те слово! Зображений костел в невідомому ("Що за Кохавина така?") місці здавався надзвичайно, якось не по-українському розкішним. Стільки скульптур прикрашало невеликий за розмірами фасад, такий гарний кутий хрест виднівся неподалік... Ну а як раптом це барокове чудо збереглося?
Інформація збиралася важко, по крихтам. Хоча польські сайти іноді викидували, як штормові хвилі, на берег то цікаве фото вівтаря, то малюнки відпусту в Кохавині. Отже, місце було відомим. А значить, і я його знайду! Тим більш, вказівки є: на старих поштівках читаємо: "Kochawina kolo Stryja".

Ох не треба вірити старим поштівкам в питаннях географії! Але про це я дізналася пізніше. Давайте все ж по порядку: з самого початку. А з початку була


 ЛЕГЕНДА.

Старовинний "комікс" за легендою.

Старовинний "комікс" за легендою.

 В легенді, як і годиться, фігурують незрозумілі з'яви високоповажним панам. Отже, кажуть, в 1646 році пані Анна Войнаковська їхала кіньми до міста Жидачева з своєї вотчини Руди. І раптом на дубі в кохавинському ліску, через який вела багниста дорога (а дуби тут ще ті, кремезні і міцні!), побачила начебто образ діви Марії (розміром 70 на 100 см, початок XVII століття, чудова копія відомого образу Марії Сніжної). Четвірка коней впала перед незрозумілою з'явою на свої кінські коліна. Анна побачила, що не все так просто. Тим більш, навколо зображення в лісі палали свічки. Вона взялася молитися, візник - теж. О диво, коні раптом витягли карету з багна!
Войнаковська розповіла про це ксьондзу. Ксьондз повів до лісу людей. Мельник Коробка заліз на дуба, щоб зняти образ - але невідомою силою був скинутий на землю, хоча не відчув болю. Більше бажаючих зняти образ не було.

Невдовзі поголос про чудернацькі події поширився краєм. Про це навіть було написано в рудецьких міських книгах. Войнаковська хутенько перенесла за допомогою місцевого пароха ікону до себе в маєток, в сусіднє містечко Руда. При чому несли шанобливо, з усіма почестями. Не на той образ напали! Розписана дошка тричі поверталася до свого улюбленого дуба, причому в першу ж ніч після перенесення.
Аж в 1680 році на місці того дуба зводять дерев'яну каплицю (там капличка стоїть і дотепер). Кошти на неї дав київський воєвода Євстафій Виготський (теж пов'язаний з Рудою) та його дружина Тереза. Прочани клякнуть біля образу та п'ють воду з джерела біля каплиці. Львівський архієпископ Костянтин Ліпський дозволяє (хм) зняти з дуба образ, який ніхто не рухав більш як 30 років. Чудеса починають свій відлік.
Для такого образу потрібен охоронець. Для пароха поблизу зводять будинок. Невдовзі по тому неподалік (якраз десь між сучасним храмом та каплицею) будується і гарний дерев'яний костел Вознесення Діви Марії - на кошти паломників. Відправлялося в тому храмі двічі на тиждень. Потік пілігрімів не висихав ні восени, ні взимку. Так навколо образу народився новий населений пункт - село Кохавина (іноді зустрічається форма Кохавино).


 ІСТОРІЯ ПЕРШОГО ХРАМУ

Наполеон Орда. Одпуст в Кохавині.

Наполеон Орда. Одпуст в Кохавині.

В 1749 році в Кохавину прийшли браття-кармеліти з Роздола - опікуватися санктуарієм і образом. (Slownik Geograficzny каже, що то відбулося 23 листопада 1747 року). Чудеса множились і рахувались вже не на одиниці, а десятками. Нарешті, 12 травня 1755 року львівський архієпископ Миколай Вижицький (за іншими джерелами його звали Ігнацієм) спорядив в Кохавину спеціальну комісію, що опитала 24 свідків та зібрала інші матеріали до справи (як-от такі: "Войцех Залуський розповів, що після відвідин Кохавино і щирих молитов позбувся старих недугів". От вам і наочний приклад корисності руху і піших прогулянок). Слухали і занотовували і про дивне світло навколо образу, і про чудесне воскресіння вже похололого семирічного сина Катерини Кревжелевської, і навіть сам 74-річний хорунжий К. Виговський признався, що завдяки опіці цієї ікони він "З семи війн вийшов без пошкоджень. Коней під ним кулі вбивали і навіть попадали в підковки чобіт, але жлдна з них його навіть не дряпнула". (З книги М. Чермінського "Kochawina w przaszlosci i dobie obecnej").
Сталося те, чого всі очікували: 26 травня 1755 року архієпископ оголосив місцевий образ чудодійним.
27 червня того ж року образ врочисто переносять з каплиці до костелу - в присутності Вижицького та Лева Шептицького. До приходу на ці землі австрійської влади лишалося 17 років.

Австріяки не дуже церемонилися ані з нашими замками, ані з монастирями. 1780 року цісар Йосиф наказує ліквідувати кохавинський кармелітський монастир, а костел, каплицю і плебанію передати парафії Руди. Як на то, того ж року в храмі в Руді сталася пожежа. Незначна рокіровка веління найяснішого цісаря: тепер скасовуємо рудську парафію, а кохавинську, навпаки, відновлюємо.


 ПОНЕВІРЯННЯ ХРАМУ-НАСТУПНИКА.

 Слава відпустового місця нікуди не ділася навіть через десятиліття, старий храм вже не вміщав всіх бажаючих помолитися в ньому, та й каплиця з плином часу псувалася. Парох Євген Петруський за допомогою вікарія Владислава Дроздовського розпочинає будову нового костелу на пожертви прочан. 1868 року фундамент нової святині закладено.
На жаль, зібраних коштів лише на фундамент і вистачило. Зрушив з місця процес за кілька років перший адміністратор Іван Красовський, який за згодою пароха продав кілька славних кохавинських дубів, а за рік ще більше дерев пішло на продаж. Прочани під тими дубами раніше від дощу переховувались, на одному з таких дубів образ з'явився... але екологічна свідомість в людини ХІХ століття була ще заслаба. Зато з'явились гроші на цеглу. Храм виріс до рівня вікон... і все. Кошти знову закінчились.
До речі, звертає на себе увагу дивовижна віротерпимість цьогом місця: тут молилися не лише римо-католики, а й уніати та вірмени. І рестарація каплиці в 1848 році пройшла, певно, на кошти віруючих різних конфесій.
Бувало тут всяке. Так, взимку 1818 року за кільканадцять миль пришла сюди якась жінка з однорічною кволою дитиною - щоб полишити нещасного хлопчика помирати перед славнозвісним образом. З дитини, до речі, за кілька десятиліть вийшов краківський єпископ Альбін Дунаєвський, в майбутньому - кардинал.
Минає ще кілька років - і графиня Уршула Голійовська жертвує кошти, яких вистачило як не на стіни (вони так і не були добудовані), то хоча б на дах. Так і стояв майбутній стрункий красень страшним одоробалом - аж до 1886 року.
Старенький ксьондз Євген Петруський, який походив з роду, що володів на той час Рудою, перед смертю в 1897 році заснував в Кохавині заклад для виховання сиріт, віддавши на це 12 100 злотих свого спадку.


 ЯН ТРОПІНЬСЬКИЙ.

 У 1886 році Кохавина отримала нового пароха. Саме Ян Тропіньський зміг завершити в 1894 році зведення нового костелу в Кохавині.
У новозведеній святині встановлюється вівтар - звичайно ж, зроблений з дуба. 30 серпня 1894 року Ян Тропіньський та єпископ Іван Кузима освячують новий костел.
Місце зобов'язує. Образ переносять з старого в новий костел 1 вересня 1894 року. Масштаб свята може сяк-так передати стара поштівка ліворуч: прапори, натовпи людей, атмосфера чогось врочистого в повітрі... Ще б пак врочистого: ікону переносили на очах (часто заплаканих) 30 000 чоловік! Від Ходорова - і до Угорщини, сюди текли люди з усіх усюд. Було присутнє польське, українське та вірменське духовенство. Образ супроводжували в дорозі мощі святих Йосафата та Криспіна (щоправда, в опечатаному вигляді - хто не розуміє зараз цінність цих кісток для середньовічної свідомості - почитайте "Баудоліно" У.Еко). Після опечатання реліквії виставили на вівтарі перед чудотворним образом.
В останній раз в той день правилось в старенькому дерев'яному храмі. Ян Тропінський заспокоїв людей в прощальній проповіді. Ікона тим часом зробила подорож навколо нового костелу, а перед самим внесенням її повернули обличчям до всіх, хто зібрався. Атмосфера, за спогадами, була дивовижна. Не дивно.
Здавалося, образ прощається з своєю бувшою оселею. А в новому її домі вже почав службу отець декан Мокшевич. Кажуть, люди не розходились до самої ночі - а настрій, що панував в натовпі, запам'ятали на все життя. Таке було, думаю, за візитів Івана Павла ІІ, так було на Майдані в кінці 2004 року.
1896 року, через 250 років після пам'ятної поїздки Анни Войнаковської, влаштовується урочистий похід: 12 процесій від греко-католиків, 15 - від римо-католиків. Народу було - уйма. За згадками очевидця,
"піших було так багато, що фірами неможливо було проїхати. Перед капличкою і храмом - тріумфальні брами, святкові хоругви, все виглядало торжественно.. Так сердечно зустрічали нас біля тріумфальної брами. Після зворушливої промови процесія зі співом рушила до святині" (за брошурою "Кохавино - святиня галицька", люб'язно подарованої парохом Кохавини).

Від фрески, яка зображає пароха, який закінчив-таки справу довгих років, зараз мало що зосталося. Розгледіти на ній обличчя - справа важкувата. Дивно: всі інші розписи собору збереглися дуже непогано.


 ХХ СТОЛІТТЯ.

 Храм, навіть такий гарний і великий, все одно не вміщав всіх бажаючих. З 1900 року почались роботи по розширенню святині. Зводяться дві бокові каплички, костел тепер має форму хреста. Стара каплиця завалилася, на тому ж місці починають зводити нову, а поруч - притулок для сиріт та гостинний двір, господарські приміщення, плебанію, розбивають великий парк аж на 90 000 дерев, прокладають бетонні доріжки, зводять паркан з брамою.
Тропіньський запросив до Кохавини сестер-служебниць, що і опікувалися сиротами. А для збільшення слави цього місця видається релігійна література.
1903 року до Кохавини вперше прибули отці-редемптористи, які провадили місії. 15 серпня 1912 року відбулася коронація чудотворного образу. Стриянин Юзеф Якша виготовив ошатні золоті корони спеціально для церемонії.
8 січня 1931 року помирає парох Тропіньський - і Кохавина переходить до єзуїтів. Парохія має нового лідера - Юзефа Буру.
У 1937 році відзначається 25-річчя коронації образу. А далі - ну ви знаєте. Війна і совєти. Звичайно ж, як і десятки інших шануємих ікон, у 1944 році кохавинський образ відправляється - разом з єзуїтами - до Польщі. Зараз його можна побачити в костелі св. Бартоломея в Глівіцях.

Храм зробили льонопунктом, вхід до костелу розширили - ну бо інакше трактори та вантажівки заїжджали з трудом (схожа історія була й з костелом в Татаркові). Джерело біля каплички засипали сміттям та - чомусь - гранатами. Хрести поскидали. Дах костелу заріс мохом, а де-не-де - навіть кущами. Штукатурка зі стін обсипалась: під час дощів до льоносховища затікала вода. Хоча щось корисне Кохавина все ще приносила: в монастирських приміщеннях розмістився інтернат для нещасних розумово відсталих дітей. Хтось з віруючих, щоправда. встиг сховати коавинське розп'яття і передати його до церкви в Гніздичеві.


 СУЧАСНІСТЬ

Монастирське подвір'я.

Монастирське подвір'я.

 50 років забуття зробили свою справу. Саме тому відшукати Кохавину було так важко: майже всі літні жителі сіл навколо Стрия та Жидачева чули про Кохавину, пам'ять була жива... але не на картах. Там такого населенного пунтку просто не було.
Так, помилкою було шукати відновлений у 1991 році храм біля Стрия. Набагато ближчі населені пункти - вотчина Виговського Руда та містечко Гніздичів.

Кохавину відродили від довгого сну в 1991 році редемптористи з Стрия Петро Мірчук та Микола Костюк. 13 жовтян того року храм відкрили - як нову святиню греко-католиків. Богослужіння в той день продовжувалось всю ніч в присутності процесій зі Стрия, Більча, Покрівець, Лівчиць, Гніздичева, Руди. Директори шкіл вели учнів. Співав стрийський хор. В храм урочисто внесли ікону богоматері.
Джерело розчистили. Жодна з гранат не вибухнула. Дах храму перекрили. Храм здається міцним... але подивіться у його пивниці: там стоїть вода. Костел треба рятувати. Глибокі тріщини по стінах провіщають недобре гарним збереженим фрескам.
30 травня 2000 року з Польщі привезено копію чудотворного образу. Зустрічали ікону дуже врочисто. Ще одну копію, намальовану жителькою Гніздичева Орисею Николишин, встановили в відновленій капличці.

Завдяки старанням Ігоря "Лазера" Скальського мені вдалося побувати всередині храму. Там дуже гарно. Розумний, ввічливий і делікатний молодий настоятель провів екскурсію кохавинською святинею, дозволив перефотографувати старі світлини з пухкого польського томику про це місце, а також подарував брошуру, на остнові якої і в'ється канва моєї розповіді (якій допомагають ще кілька друкованих джерел). Я дуже вдячна їм за це. Місце справді затишне, спокійне і мирне, гарне і торжественне. Тут варто побувати - незалежно від власної ідеологічної позиції.




Два костели поруч

Два костели поруч


1930р.

1930р.


Пресбітеріум колись

Пресбітеріум колись


Бічна капличка

Бічна капличка


Всередині. Чудово

Всередині. Чудово


Кам'яні охоронці

Кам'яні охоронці


Ксьондз Тропіньський

Ксьондз Тропіньський


Тут і фото, тут і образ.

Тут і фото, тут і образ.


Найперша каплиця з 1680р.

Найперша каплиця з 1680р.


Каплиця в 1903р.

Каплиця в 1903р.


Каплиця зараз

Каплиця зараз


Храм-красень

Храм-красень


А стеля!

А стеля!


О! Блондин!

О! Блондин!


А мокрі підвали -зле

А мокрі підвали -зле

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник