English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Журавно
Палац в Журавно. 1938 р.

Палац в Журавно. 1938 р.



Ратуша в Журавному.

Ратуша в Журавному. Місцеві щиро вірять, що одна з всього п'яти на Львівщину. Це трошки не так.


 Знайомство з містечком Журавно

Журавно я проїжджала неодноразово. Знала, що є там якийсь костел, в "Високому замку" читала про якийсь палац, що згорів у містечку. Познайомитися ближче з Журавном не випадала нагода - аж поки 12 серпня 2006 року мене не відвезли сюди Алекс і Лєна Яворські.

Журавно гуло весіллям. Ми відразу заблукали на темних кривих вуличках, і темрява, що давно на нас полювала, накинула-таки свою чорно-синю сітку на місто. До генделика з веселою нареченою ми виїжджали раза три, кружляли літучими мишами навколо ратуші, що темним кубом піднімалася в центрі ринкової площі (до речі, в ратуші розташовані бібліотека та "Просвіта"). Палац мав бути ось-ось, за поворотом, але його все не було. Хлопченя, злапане на вулиці, пояснило дорогу до маєтку. Ми поїхали за його вказівками (нам так здалося) - і знову опинилися біля ратуші. За машиною біг, захекавшись, знайдений кількома хвилинами раніше хлопчина - він догнав авто, щоб сказати, що ми не там звернули. Така щирість (це вночі, народ! Невідомі дідьки зі Львова в темній машині шукають погорілий будинок!) здатна розчулити - і розчулила.

Палац ми знайшли. Але про це трохи пізніше :).

Хоча ПОБАЧИТИ Журавно випала нагода вже в квітні 2009 р. Під сонцем видно більше, ніж під зорями. :о)


 З історії міста Журавно

Магдебурзьке право Журавна. За матеріалами "Галицької брами"

Карта

 

Спочатку - екскурс в історію цього містечка в Жидачівському районі, за 20 км від райцентру і з трохи більш як 3 000 населення.  Сюди варто приїхати, і зробити це негайно - бо дуже скоро, здається, місцевий палац прості туристи побачити не зможуть.  Їзди - всього 70 км від Львова.

Вперше Журавно згадується в документах від 1435 року (див. архівний документ вгорі), хоча місцеві легенди розповідають, що поселення з'явилося над молодим в цих місцях Дністром ще до татаро-монгольської навали. В актових книгах за 1445 р. Журавно вже названо містом, хоча деякі джерела стверджують, що магдебургію поселення отримало лише в 1563 р. - див. архівний документ поруч (Хоча не варто відкидати можливості, що тоді міські права було всього лише підтверджено).

"Галицька брама", присвячена історії Журавна, цю версію підтверджує: в 1563 р. місто отримало привілей на самоврядування, що базувався на магдебурзькому праві, а ще було на 12 років звільнене від всіх податків. Цей привілей був підтверджений у 1622 р.

Взагалі історія Журавно досліджена мало. В середині XVI ст. місто належало роду Журавінських (скоріше не місто в них, а вони у міста позичили ім'я). Журавінські збудували в місті невеликий оборонний замок. Його залишки простояли в Журавному до початку ХХ ст., а потім були розібрані. Легенди ходили про підземні ходи від замку аж до Бакочина, що пролягали під руслом Дністра.

Одна з вдів з цього роду, Барбара з Гербуртів з Фельштина, вийшла заміж вдруге за Якуба Клуса (що нас мало цікавить), а потім, вже втретє - за Станіслава Рея (а це вже більш цікаво). Саме від третього чоловіка Барбара народила в 1505 році сина Миколая Рея, меморіальна дошка на честь кого зараз прикрашає журавенську ратушу. 

Про Миколу Рея варто б розповісти трохи докладніше.

 


 Миколай Рей

http://encyklopedia.interia.pl/haslo?hid=99248

Вітраж в Ягелонському Університеті, де Рей витримав лише рік.

Миколай Рей гербу Окша (4 лютого 1505- осінь 1569) став відомим письменником, поетом, перекладачем, що творив під псевдонімами Амброзій Курчбок Рожек (Ambroży Kurczbok Rożek).

Часом його називають не лише "батьком польського письма", а й Миколаєм Реєм з Нагловіць - з цього села під Краковим начебто походив його рід. Його батько, не дивлячись на заможність та шляхетство, був неписьменним, але сину дав освіту у Скалбмєжу (1514-1516) та Львові (1516-1518). В 1518р. Миколай вступив до Ягелоньського університету, але витримав там лише рік. З 1519 по 1525 роки мешкає в рідному Журавно, де часто їздить на полювання.

20-літнім юнаком він потрапляє на кілька років як секретар до двору Анджея Тенчинського, сандомирського воєводи, де спілкується з високоосвіченим кальвіністським середовищем, зближається з реформаторами з оточення гетьмана Миколи Сєнявського. Молодий письменник під впливом нових знайомих не лише переходить у кальвінізм, а й починає зображувати в своїх творах людину просту та навіть простакувату, неначе в пику старій католицькій традиції. Він перший з усіх польських письменників писав свої твори не латинкою, а рідною мовою. Писав Рей надзвичайно багато, але далеко не всі його твори збереглися.

Після смерті батька оселяється на Холмщині, де займається господарством з чималим хистом. Хоч і мав братів, та всі вони померли ще в дитинстві - і численні маєтки батька та матері дісталися одному Миколаю. А потім помирає дядько Миколая, теж не лишивши спадкоємців - тож маєток Рея все зростав і зростав.

Миколай Рей, вже не юнак, а заможний шляхтич, бере шлюб в 1531 р. з Зофією Коснувною (Zofią Kosnówną), з якою і прожив у щасті та гармонії. Живе як жили шляхтичі того часу: їздить на сейми (1540-42, 1558-1559, 1569), часом буває послом, збирає в своїм маєтку шляхту, бере участь у так званій "курячій війні" (1537), славиться як товариський та веселий господар, основує містечка Рейовець та Окша. Інвестував в промисловість - або то, що могло б нею бути. Мав кілька великих ставків, де розводив карпів. Заснував броварню. Король Зигмунд Старий дарує йому маєток в Темерівці і польський переклад Псалтиря.

Існує певний стереотип, що Миколай Рей був неуком, пияком та ненажерою, диким і розпусним у молоді літа. Сам письменник частково винен в такому реноме - бо й справді не гребуввав гострим слівцем чи анекдотом, міг і вилаятися під час бесіди зі шляхтичами. Та неуком Рей не був: добре знав сучасну йому європейську літературу.

З його найвідоміших творів назовемо "Псалтир Давида" (переклад з латини), надзвичайно популярна "Постілья господня" (том проповідей, казань, 1557), "Апокаліпсис, то є дивна справа укритих таємниць господніх" (1565), "Купець" (вільний переклад твору "Mercator seu indicium" німецького гуманіста Наогергруса, 1549), "Життя Юзефа з покоління жидовського, сина Якуба, розділений в розмовах персон" (1545), присвячений угорській королеві Ізабелі, "Звіринець, в яким різні люди, тварини і птахи, випадки та звичаї докладно описані" (1562), "Дзеркало" (1568), інші твори.

Улюбленою формою М. Рея був діалог: в його творах розмовляють між собою не лише люди, а й тварини й птахи.

Рей й сам став героєм численних літературних творів - дуже вже був колоритною постаттю. Він описаний у комедії "Його світлість пан Рей в Бабині" (1906, Адольф Новачинський), в п'єсі "Поляки не гуси" (1953, Людвік Хієронім Морстін), а 2005 рік в Польщі було оголошено роком Миколая Рея - на честь 500 річниці з його дня народження.


 Палац

Фото - І. Хома

Але про Рея в Журавному зараз нагадує хіба лише меморіальна дошка. Поговоримо краще про палац.

Для цього повернемося у 1790-ті роки. Саме тоді Журавно придбав Тадеуш Жебровський (помер близько 1850 р.). Після нього місто дісталося його доньці Зузанні, дружини Владислава Скринського (Скшинського), члена Галицьких Штатів. Зузанна передала Журавно у спадок сину, Антонію Скринському. Останньою лвасницею місцевості була його донька Хелена (1894-1988), дружина князя Казімєжа Єжи Чарторийського (1892-1936). Саме через останніх власників палац в Журавному називають часом палацем Чарторийських, хоча привильніше говорити все-таки про Скринських.

Чому не палац Жебровських? Зараз поясню. Так, Адам Жебровський звів тут в кінці XVIII - на поч. ХІХ ст. великий класицистичний палац, що у плані нагадував підкову. Головний фасад (південний) прикрашав портик, а ще був великий балкон з колонами тосканського ордеру. Мала резиденція зимовий сад і альтанку з чавунною балюстрадою. Цей палац згорів в 1904 рю і більше вже не відбудовувався.

Дуже скоро в Журавному на відстані 100 метрів від старого виріс новий палац, спроектований львівським архітектором, професором Владиславом Седловським (Садловським?). Споруда була вирішена у дусі французького ренесансу з сильним впливом новомодного модернізму.

Палац нерегулярний, у плані наближений до подібного на квадрат прямокутника. До 1939 р. споруду перебудували та розширили - і це вже точно було зроблено Чарторийськими. Найгарніший вид на палац був з боку великого саду, що й зараз оточує споруду. З цього боку фасад був підкреслений двома ризалітами неоднакової ширини з відкритою терасою між ними.

Архітектор свідомо відмовився від регулярного планування інтер'єрів палацу. Залишки різблення і ліпнини, як і зараз тішать око в палаці, виконав відомий львівський майстер Пьотр Віталіс Харасімович (він також оздоблював палац Фредра в Вишні). Бальна зала резиденції була вирішена у стилі Людовіка XVI.

Парк навколо заклав ще Тадеуш Жебровський, коли будував свій класицистичний палац. В середині ХІХ столітя парк перекомпонував відомий "ландшафтний архітектор" того часу Каміл Ямме (Kamil Jamme). Пізніше, вже на початку ХХ ст., парк знову було трошечки змінено - тоді цим зайнявся майстер зі смішним прізвищем Кубік.

Не питайте мене, чи гарний парк в Журавному зараз - я бачила його в мерехтливому світі ліхтарика та при сяйві місяця. Знаю, що тут ще ростуть кілька старих екзотів - гінкго, стробус та 300-літнє тюльпанове дерево.

До 1939 р. парк прикрашали кам'яні колонни та скульптури. З XVII ст. до 1918р. тут знаходилася п'ятиметрова колонна з погруддям Яна ІІІ Собєського на честь його перемоги над турками під Журавно в 1676 р.


 Журавнівський мир

Ян ІІІ Собеський підписує у Журавному трактат з турками. Картина Романа Постемпського (1808-1878).

Ян ІІІ Собеський підписує у Журавному трактат з турками. Картина Романа Постемпського (1808-1878).


17 жовтня 1676 р., за сім років до перемоги під Віднем, за 23 роки до звільнення від османів Кам'янця, було підписано договір про перемир'я між королем Яном ІІІ Собєським та Османською Портою. В підручники з історії цей акт увійшов під назвою "Журавнівського миру". Війни 1672-1676 рр. були позаду.

Кажуть, ще в кінці ХІХ ст. в Побережжі (мікрорайон Журавна) стояла хата, де Ян ІІІ підписав епохальний документ.

1848 р. власниця містечка Евеліна Хаєцька, обгородила місце підписання миру і встановила там пам'ятний знак-колону (див. фото праворуч). Знак ремонтувався в 1921 і 2004 рр. 14 вересня 2004 р. обеліск було освячено - бо в сучасній Україні без попів чиновники вже аніруш.

В кінці ХІХ ст. було зрізано дуб, під яким польський король приймав турецьку делегацію.


 Журавнівський алебастр

Є в Журавно гора. Ну, не гора, так - пагорб. Бакоцин називається. В XVII-XVIII ст. там стояв монастир, а в кінці ХІХ ст. власник палацу Антоній Скшинський почав розробляти поклади алебастру з Бакоцина. Добування "руського мармуру", однак, вимагало значних коштів, котрих у скшинських не було. Коли сім'я в 1917 р. породичалася через шлюб з князем Казимиром Чарторийським, алебастрові справи пішли дещо веселіше.

Аналіз місцевого алебастру Гелена Чарторийська з Скшинських зробила вже після Першої світової війни. Вона на той час вже прослухала спецкурси в Італії щодо цього матеріалу. З середини 1920-х рр. алебастрове виробництво було відновлене. З італійського міста Вольтерра було запрошено майстра Бертіні, який навчав місцевих робітників секретам обробки мармуру. В 1929 р. в містечку вже працювала чимала фабрика з паровою машиною і спеціальними верстатами. Підприємство випускало будівельні матеріали для інтер'єрів (декоративні елементи, колони, вівтарі, облицювальні матеріали тощо). Були й майстри-кустарники, котрі виготовляли алебастрові вироби на дому. Володимир Дармохвал дітсавляв журавнівський алебастр в Стрий та Львів. Журавнівські алебастрові вироби експортувались навіть в Канаду та США. Місцева алебастровня була представлена на Всесвітній виставці в Парижі в 1925 р. і на щорічних "Східних Торгах" у Львові. Її вироби прикрашають костел св. Ельжбети у Львові, будинки в Чернівцях, Рівному, Моршині, польських Ряшеві (Жешові), Катовіцах, в Варшаві тощо. В радянські часи журавнівський алебастр використовували для оздоблення київського ЦУМУ, московсього і пітерського метро і т.д.

 

За статтею Володимира Ягніщака.


 Палац в об'єктиві Ігоря Хоми:


Дзеркало в палаці.
Стеля одного з покоїв.
Колонада

Камін в плаці в Журавному
Сходова клітина
Це страшненьке фото я зробила вночі :)

Останнє фото я зробила 7 квітня 2009 р.




Дещо скривлена жовта українка зустрічає гостей міста.

Дещо скривлена жовта українка зустрічає гостей міста.


М.-Б.Стенчинський. Вид на Журавно з гори Бакоцино, 1847 р.

М.-Б.Стенчинський. Вид Журавно з гори Бакоцино, 1847 р.


Перша згадка про Журавно як про місто, 1445 р., з книги Галицького гродського суду (за матеіралами "Галицької брами").

Перша згадка про Журавно як місто (1445). За м-лами "Галицької брами"


Палац, вид з тилу.

Палац, вид з тилу.



Маскарони над вікнами головного фасаду палацу в Журавному.



Маскарони над вікнами головного фасаду палацу в Журавному. Квітень-2009.


Маскарони на бічних фасадах.


Маскарони на бічних фасадах.


Palace in Zhuravno, fragment



Герби на фасадах палацу


Стара поштівка з Журавно

Стара поштівка з Журавного


Руїни оранжереї в парку.

Руїни оранжереї в парку.


Будинок економа?

Будинок економа?


В цій симпатичній будівлі містилось НКВД.

В цій симпатичній будівлі містилось НКВД.


Tablica na czeszc M.Reja, Ratusz w Zurawnem

Дошка на честь М.Рея на ратуші.



Палац колись.


Палац колись.


Фото палацу від 1938 і 1920 рр.


Фото палацу від 1938 і 1920 рр.


Флігель палацу. 1939 р.

Флігель палацу. 1939 р.


Знак з нагоди підписання Журавнівського миру 17 жовтня 1676 р.

Знак з нагоди підписання Журавнівського миру 17 жовтня 1676 р.


Меморіал в центрі містечка.

Меморіал в центрі містечка.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник