Карта.
Це між Воловцем і Лавочним. За високими горами, за дрімучими лісами, за темними тунелями. Вже на Львівщині. Вже на бойківщині.
Хоча, в принципі, це може бути не Опорець, а будь-яке інше бойківське село. Храми тут дуже подібні між собою і дуже неподібні на церкви з інших українських регіонів. Місцевий колорит це називається.
Цікаво, це якось можна пов'язати з ментальністю, звичаями, характером людей? От переїдеш перевал - і все, почалася інша архітектура, і готика тут в флагманах і позицій не здає, хоча де вже ті Середні віки. Навіть по селах: високі башти дзвіниць, гострі шпилі в хмарах. Гордий погляд в небо, стрункість і простота.
А тут - навпаки. Все до землі тулиться, церкви в рюшечках піддашшів і вінців. А жінок там - і тут - теж різних вибирають? Тут, за логікою, мають бути популярними красуні цілком тіцианівських пропорцій. І правильно: такі, як правило, здорові, веселі, життя люблять. Кажуть, дівчата в бойків такі бойкі (невдалий каламбур), що навіть з Довбушем опришкувати ходили.
А гори - вони ж ті самі, в смереках і хмарах. Тільки річки течуть в різні боки.
Але ми не про ріки і не про дівчат. Ми про Опорець.
Глухомань в своєму найкращому вигляді. До Сколе звідси 38 км., до Львова - 148.
Село відоме з 1490 р. Назву підказала річка: тут тече Опора.
Над селом, на дійсно вдало вибраному місці - дерев'яна Здвиженська церква (1842-1844) з дерев'яною ж дзвіницею.
Збудував храм місцевий майстер Білень з села Хітара.
Як і більшість церквів на Бойківщині, ця триверха і тризрубна. Складається з трьох квадратових у плані об'ємів (середній - найбільший). Всі зруби накриті главами з подвійними восьмериками на подвійних четвериках. Їх завершення - приплюснуті шатри, перехоплені в нижній частині.
З обох боків від східного зрубу знаходяться дві невеликі прибудови, збудовані одночасно з церквою. По всьому периметру споруди йде підашшя, де в разі негоди чи спеки можна було заховатися вірним.
В інтер'єрах зберігся живопис 1900 р. Не бачила, не була я всередині.
Дзвіниця триярусна і теж квадратова в плані.
 | Легенда на десерт. | |
| | 
|
От якраз з цього тунелю виїжджаєш - і бачиш десь попереду церкву.
|
З книги Василя Сокола "Писана криниця". Взяла тут:
Йшли ту заселюватися люди, що втікали ци перед татарами, ци від мадярів із-за Карпат. Підійшли, де тепер станція Лавочне, ну й там стали сперечатися. Там, де потоки розходяться. Бо тогди йшли хіба за ріками, за потоками.
Сперечалися, куди їм дальше йти, чи й усім разом, чи кождому окремо. Один казав, що ліпше бути разом, другий радив селитися окремо в лісах. Бо як хтось нападе, а будут вони в однім місци, то їх знищат усіх, а як розийдуться, то хтось таки лишиться. Тот, що радив окремо будуватися, був дуже впертий. Оселився під тим Бескидом, а за тоту його впертість і село, що почалося від нього, стали називати Опором, а потім Опірцем.
А тамті пішли на Лавочне і на Кавний і там порозселювалися. То все говорили, що йшли три брати, волами чи коровами тягнули своє майно, яке мали та що з собов могли захопити.
| Ще антикваріат: | |
| |
Поштівка 1910 р. Опорець - чи якесь інше бойківське село? Місцеві краєвиди. Міст над Опорем. Віадук на Бескиді.
|
|
