Лавочне було останнім українським селом, яке в Другу світову війну визволили від німецьких загарбників.  

Трохи більше за тисячу жителів, 663 метри над рівнем моря, хоча моря тут і нема, є річка Опір і Сколівські Бескиди. До Львова далеко - 147 км. Навіть до райцентру, до Сколе, теж далеко - 34 км. Всі потяги, котрі перетинають Карпати дорогою до Мукачева, зупиняються тут на кілька хвилин (крім хіба що Солотвино-Львів).

Назву народ пояснює так: в ті далекі часи, коли села ще не було, а був брід через Опір, подорожні, щоб дістатися другого берега, рубали смереку і кидали її на воду. І перейти можна, і як на лавиці посидіти, звісивши ніжки до води. Таких імпровізованих лавок-містків тут було декілька, звідси й начебто Лавочне.

Місцеву пам'ятку архітектури місцевого значення, дерев'яну п'ятиверху церкву Різдва Богородиці, і шукати не треба: вона маячить жовтим семафором якраз над залізничною станцією. Зведено святиню на кошти громади і співвласника ела В.Шмідта. Може бути, що автором проекту храму був видатний український будівничий Василь Нагірний. (Цікаву версію кольору церкви висловив головний дослідник дерев'яних храмів Львівщини Віктор Громик: він пов'язує вибір кольору малою кількістю сонячних днів в горах). Він також повідомляє, що колись поруч з існуючим храмом стояв ще один, Михайлівський, покровителем котрого були брати Гредлі зі Сколього. Цю церкву продали в 1921 р. В каталозі В.Слободяна церква чомусь названа Михайлівською і датується 1907 роком.

Поруч з церквою Різдва стоїть каркасна триярусна дзвіниця, теж з дерева, теж вкрита бляхою.

 В другій половині квітня 2010 р. в церкві Різдва Богородиці проходила парафіяльна місія за участю отців і братів редемптористів та сестер Згромадження св. Йосифа. Завершилась місія встановленням хреста і символічним похороном горілки біля його підніжжя.

Невже так сильно в селі пиячать?