Хотілося сюди давно, а як потрапила, була розчарована. Пам'ятки в кошмарному стані, навіть роздивитися їх за будинками і деревами важко, ключі від костелу троє чоловік шукало - і так і не знайшло, народ траплявся чомусь російськомовний... Ну, не знаю.

В те, що до 1960 р. Великі Дедеркали були навіть райцентром, легко віриться: до цього часу помітні певні інфраструктурні бонуси в вигляді, наприклад, автостанції чи там кав'ярні.

Великі Дедеркали - це вже чистісенька Волинь. Пейзажі виявилися приємнішими, ніж думала: горбочки, тиха річечка Кума. Не дивно, що люди тут селилися вже тисячоліття тому, хоча документи вперше згадують Великі Дедеркали лише в 1545 році - як власність шляхетського роду Дедеркало-Волковських.

Чималий монастирський бароковий комплекс, який до цього часу бовваніє калікою посеред Великих Дедеркалів, мав довгу історію. Почалося все в 1735 р., коли А.Вишпольський спорудив в поселенні перший храм. Пізніше, в 1760 р., кременецький суддя Міхал де Гротіус Прейс (Michal de Grotius Preys) та його дружина Тереза фундували в Великих Дедеркалах мурований костел св. Хреста. Будівництво кляштору монахів-реформатів тривало 12 років, починалося все ще в бароковому ключі, закінчувалося в класицистичному. У 1772 р. навколо костелу виростають високі мури і вежі. На території комплексу - келійний корпус з внутрішнім подвір'ям, будинок настоятеля, багато декоровані брами.

А за 23 роки, у 1795 р., Великі Дедеркали відійдуть за третім поділом Польщі до імперії Романових. Монастирю пощастило: храм було освячено в 1805 р. єпископом Яном Качковським, а сам монастир

діяв аж до 1891 р. (потім його перетворили на православний Миколаївський храм). Сюди переходили ченці з інших волинських кляшторів, закритих російською владою. Монахи з Дедеркал славилися як вправні художники, вони розписали, приміром, католицький костел в Острозі.

В 1921 р. в монастирі розмістився батальйон Корпусу прикордонної охорони, а храм за рік до того, у 1920 р., було передано місцевій римо-католицькій громаді. Як тільки Великі Дедеркали відійшли у 1939 р. до СРСР, в монастирі розмістився райвідділ НКВС. Підвали переобладнали під камери для допитів. У Другу світову в комплексі містився осередок польської самооборони. В повоєнний час в монастирі квартирували спочатку кінотеатр, потім будинок перестарілих, а з 1976 р. - виправний заклад для алкоголіків (читай тюрму). Щоб "пацієнти" не втікли, монастир обнесли шлакоблоковою стіною, а на монастирському дворі виросли цехи-модулі. Сам костел перетворили на двоповерховий цех - щось подібне я вже бачила у Краковці та Тиврові.

Зараз храм віддано місцевій православній громаді Київського патріархату. З 1998 р. це вже не костел, це вже церква Ікони Спасителя.

В 1893 р. з Острога в келійний корпус монастиря в Великих Дедеркалах перевели учительську семінарію, евакуйовану в часи Першої світової війни у Бахмач. З 1904 р. в семінарії викладав малювання та креслення випускник Академії Мистецтв у Петербурзі Андроник Лазарчук.

В поселенні також до 1919 р. діяло двокласне училище.

Мою розповідь доповнив місцевий уродженець, Олександр Васильович Грицай:

...починаючи з 1895 року цей величний храм при вчительській семінарії був освячений як Православний храм в імя Святителя Христового Миколая Чудотворця, Архієпископа Мір Лікійських - було це ще за часів царювання російського імператора Миколая II. В новітні часи храм вдалося "відвоювати" в МВД і він був переданий православній громаді УПЦ КП.

Історично цей храм був збудований заради "чудотворного" образу Спасителя, який до 1943 р. знаходився в цьому храмі і був вивезений в Польщу (по суті, він був просто викрадений при депортації поляків).

В поселенні також до 1919 р. діяло двокласне училище.

Найкраще дивитися на кляштор з траси на Малі Дедеркали. Тоді масив костелу пливе над селом велетенським лайнером, і дерева і халабуди, якими комплекс обріс в радянські роки, заважають значно менше.

Дерев'яну Вознесенську церкву з XVIII століття я не знайшла: сонце вже сідало, часу були лічені хвилини, а дорога додому попереду - довга і темна.