Карта

Широта 49.982. Довгота 26.09

Симпатична, нехай і синодального типу, церквиця в Мізюринцях чимось нагадує дерев'яну церкву у Кременці. Крихітні Мізюринці (трохи більше за 300 жителів, відомі з 1680 р., за іншими даними - з 1583 р.) запам'яталися не по-волинському зміїстою дорогою - на серпантин, може, й не тягне, а на "тещин язик" середнього розміру - цілком собі. У 1637 році село було подароване І. Ярмолінською Загаєцькому монастирю.

Каталог В.Слободяна датує місцеву синю церквицю 1724 роком, але здається мені, що це рік побудови первісної прото-церкви, а те, що ми бачимо на фото, виникло не раніше за ХІХ ст.

В 1940-х роках в Мізюринцях майже все населення села було так чи інакше пов'язане з УПА. Дівчата йшли в санітарки, чоловіки воювали, жінки шили теплий одяг для повстанців і готували воякам їжу. До УПА пішло 70 жителів села. Більше половини з них загинуло в боях. Така громадсько-політична активність не дивує: в селі в 1930-х роках була найбільша сільська просвітянська бібліотека краю (найбільша - звучить круто,а от книжок там було всього 400. Інші книгозбірки і стільки не мали).

В 1993 р. в селі відкрито пам'ятник Т.Шевченку. Місцевими уродженцями були молдавський письменник А.Хиджеу та відомий тернопільський музеєзнавець Венедикт Лавренюк.