Карта 22 км на північний схід від Дрогобича.
Координати: 49°25′37″ пн. ш. 23°44′45″ сх. д.
Відоме з 1395 р. містечко в Дрогобицькому районі (населення близько 3,3 т.ж.) над річечками Тисмениця і Літнянка. З 1533 по 1991 р. називалося Медениця.
Перша документальна згадка пов'язана з перебуванням у поселенні польського короля Владислава Ягайла. Спочатку Меденичі входили до Галицько-Волинського князівства, аз середини XIV ст. стали осередком Самбірської королівської економії на Перемишльській землі.
З середини XVI ст. - римо-католицька парафія, котрій фінансово допоміг король Зигмунт Август в 1550 р. Перший дерев'яний костел у Меденичах за переказами заснувала королева Ядвіга. Храм № 2 був теж з дерева (зведений у 1689 р. на кошти Яна ІІІ Собєського, освячений в 1702 р.). Цей костел ремонтували у 1750 р., та все одно дерев'яна святиня була в поганому стані - і в 1817 р. в містечку з'явився мурований костел, який з перебудовами дожив до нашого часу. Цей храм у 1858 р. освятив Перемишльський єпископ Франциск Вежхлейський під титулом Святої Трійці.
Розпис інтер'єрів здійснено у 1863 р. 1871 р. храм було реставровано. В 1913 р. костел отримав нову підлогу зі штучного каменю.
В Першу світову костел сильно постраждав від обстрілу, ремонт пройшов аж у 1939 р. В 1944 р. костел знову потрапляє на лінію фронту і під гарматний обстріл. Після війни костел закрили, вежу розібрали - коротше, там якась неприглядна руїна була. В 1989 р. святиню повернули віруючим, з 1991 р. почалося відродження приміщення і плебанії поруч. Костел відновлювали за проектом М. Котіва - і це відновлення не набагато відрізнялося від побудови нового храму. Перед входом до святині - своєрідна альпійська гірка, на якій в художньому (без)порядку розставлені шматки старих кам'яних скульптур святих. Деякі навіть не шматки, а цілком навіть цілі статуї. Костел не є навіть пам'яткою місцевого значення.
Шукати костел не доведеться: він в самісінькому центрі, на пагорбі над новозведеною церквою. Про всяк випадок адреса: вул. Лисенка, 3.
Неподалік показної, монументальної лікарні (1909, та там цілий лікарняний комплекс), за деревами і парканом - старий бровар. Меденичі здавна славилися своїми джерелами зі смачною водою, тому брати-іудеї Йозеф і Мауріцій Колишери, яким поселення належало з 1886 року, влаштували тут виробництво пива та содової води, яку екпортували по тодішній Австро-Угорщині. Працювали на броварі переважно етнічні поляки, українцям робота там діставалася нечасто - не знаю, чому так. Пиво варили тут і в радянський час, а от зараз вже ні. А шкода.
І не здивуюся, якщо колись приміщення лікарні використовувалось як суд.
Та головна родзинка селища - дерев'яна тризрубна безверха церква св. Параскеви (за чотиритомником - Успенська) з 1644 р. (!). Це ще що - часом трапляються згадки про 1589 рік побудови, хоча це, скоріше за все, була церква-попередниця. Церква була оновлена в 1820 р. В 1960-х аркове опасання навколо бабинця і присінку навіщось зашалювали дошками. Поруч з храмом -двоярусна дерев'яна дзвіниця (XVII ст.) розмірами 3,8 на 3,8 м. Влітку 2011 року на споруді якраз замінювали гонт. Так-так - ґонт, церквиця не вкрита бляхою з голови до ніг, дивовижа. Побачити стареньку можна при дорозі на Львів, поруч з масивним мурованим храмом-розкарякою з аляповатими статуями біля входу. Новішу святиню почали зводити за проектом Є.Нагірного ще в 1939 р., але війна закінчити процес не дала. Добудували вже аж у 1990-1992 рр.
На виїзді з містечка в бік Львова, напроти цвинтаря, - вказівник на приватний зоопарк "Лімпопо", де певний час перебувала врятована нами (кам'янчанами в сенсі) ведмедиця Марта, аж поки не вийшла заміж до Луцька. Я не люблю зоопарки, якщо що.
