Про створення місцевого чоловічого монастиря розповідає й легенда. За нею, якось туманним ранком бричку місцевого пана коні стрімголов помчали до стрімкого урвища. В кількох сантиментрах від прірви осліплених туманом створінь зупинив монах. Пан, якого ченець врятував від неминучої загибелі, щедро відсипав рятівнику грошенят на будівництво каплички: не все ж в печерах мешкати, хоч як м'яка наддністрянська порода й надається для таких примітивних помешкань.
Так і з'явилася капличка з прибудованою впритул дзвіницею з дерев'яним верхом (див. архівне фото). Під час Першої світової війни на цьому п'ятачку землі йшли запеклі бої, споруда була зруйнована, в 1918 р. відновлена з деякими змінами.
У 1765 році над каплицею з'являється церква Івана Богослова, якій пануюча в той час мода на бароко абсолютно незрозуміла. Все просто й лаконічно, без зайвих фанаберій. Заокруглена апсида, контрфорси, масивна баня - от і всі архітектурні деталі.
Кажуть, щоправда, що збережені фрески XVIII століття, не бачила, нічого не скажу.
В 1768 році брати Михайло та Костянтин Талпа заснували при храмі чоловічий монастир, для чого звели поблизу церкви келії для монахів та проклали дорогу від шляху на Заліщики та Чернівці. Хрещатик робиться популярним відпустовим місцем, що притягує щороку не одну сотню прочан.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття в Хрещатику якийсь час перебував якийсь преподобний Кукша з Почаєва.
Монастир діяв до 1960 року, а потім на його місці з'явилася турбаза. Коли я вперше потрапила в Хрещатик, я довго дивувалася занадто казеній архітектурі чернечих споруд та незрозумілому шлагбауму з вахтерською будочкою при в'їзді. Релікти турбази, ага.
