Кацу я відкрила в свій день народження і сама собі подарувала. Ні, безумовно, це не забутий острів десь в океані, це цілком собі жваве циганське село поблизу залізниці з Брашова на Сігішоару, але ані в туристичних путівниках, ані на мапах, ані в інформаційних центрах про неї не було жодної згадки. Працівниця інфоцентру втомлено сказала: "Ви знаєте, скільки в нас такого?" (в цих словах читалися нотки донни Рози д'Альвадорес про мавп в Бразилії: "И не сосчитать!"). "В нас лише саксонських оборонних церков майже півтори сотні".

І жителі Каци на мене з фотоапаратом дивилися як на ненормальну: чого приїхала? Ну укріплення, ну старовинне, так такого тут повно... Але ось вона я, ось вони, саксонські середньовічні укріплення, це не мара, це реальність. Прекрасна - як і вся Трансільванія наприкінці квітня.