English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Плотича
Палац в Плотичі на початку ХХ ст.

Палац в Плотичі на початку ХХ ст.



Палац-лікарня

Палац-лікарня

Карта

 

Велике село (1 271 житель) на північ від Тернополя, по дорозі на Чистилів, на лівому березі Серету. Повна тезка Плотичі в Козівському районі.

Перша згадка про поселення в історії з'являється десь у першій половині шістнадцятого століття, хоча залишки палеолітичної стоянки неподалік Плотичі (40-20 тис. років до н.е.) можуть суттєво підкоригувати вік села. Та не за мамонтовими кістками я сюди їхала.
Осторонь тернопільської траси, в захаращенному старовинному парку стоїть обьласна протитуберкульозна лікарня, яка довгий час своєї до-ескулапової кар'єри, бо ще з 1720р. і до другої світової, слугувала графським палацом. Розпити пацієнтів пролили трошки світла на ганебну долю останнього власника садиби: граф Коритовський, посол австрійського сейму, втік з родинного гнізда з першими пострілами війни 1914 року. Більше взнати про маєток нічого не вдалося, довелося звертатися до експерта: Романа Афтаназі та його багатотомної праці.

 

Отже, за сімейними легендами, Коритовські володіли Плотичею майже 400 років. Більш-менш відомим історичним джерелам був, однак, допіру Феліціан Коритовський (близько 1720 - 1810), львівський комендант і генерал-майор коронних військ, кавалер ордену св. Станіслава. Бездітний, він як сина виховував свого племінника, Францішка Коритовського, власника Тернополя, Сидорова та інших маєтностей, а в майбутньому - маршалка тернопільської шляхти і члена парламенту Галичини.

Саме Францішек на початку ХІХ ст. перебудував замок у Плотичі, а біля нього звів якусь споруду, яка відома під назвою "новий замок". З 1815 р. граф постійно мешкав у Плотичі.

Останнім власником маєтку був Еразм Коритовський (1910 - ?).

Симетричний палац, що пережив дві світові війни і все ще виситься над дещо підмоклими луками, згідно з переказами, було зведено невідомим архітектором в часи Станіслава Августа Понятовського для генерала Феліціана Коритовського. На фронтоні красувався герб Коритовських Mora. Парковий фасад будівлі був менш нудним і більш цікавим. З цього боку палац, що стоїть на горбку, був дещо вищим. Центральний ризаліт було підкреслено формою даху.

Інтер'єр палацу, здається, так ніколи до кінця і не облаштували. Все ХІХ ст. кімнати змінювали свій вигляд, а часом переживали справжнісінькі руйнування. В цокольному поверсі розташовувались кухні, склади, пральня та покої службові. На першому поверсі було кілька репрезентаційних кімнат (на кшталт бальної зали), там також мешкали господарі палацу. Другий поверх чекав на графських гостей. Всі приміщення були обставлені досить скромно: дубовий паркет, ліпні розетки на стелях, стеля у вигляді неба, по якому літають ластівки, в бальній залі (там також на стінах було кілька т.з. "сармацьких" портретів, з них два пензля відомого художника Дж.Лампі; також стояло чимало крісел та диванів та два бюрка з XVIII ст.), кілька класицистичних камінів, більш нові кахлеві пічки. В середині ХІХ ст. стіни вкрили шпалерами.

Ще до 1914 р. палац стояв напівпустим, а вже за рік й взагалі перетворився на руїну: через село пройшов фронт. Кажуть, палац знищили жителі самої Плотичі, які саме в ньому перечікували військові дії, а потім все, що могли, перетаскали до своїх господ.

В міжвоєнний період встиглося відремонтувати лише кілька приміщень, тим більш, Коритовські переселилися хто в Нароль, хто в Малі Заліщики.


Парк біля графської садиби було закладено у ХІХ ст., площа його - 10 гектарів. Росли (ростуть?) тут близько 30 видів дерев та чагарникових порід.
Поруч з палацом, який багато втратив від колишньої своєї привабливості через трохи незугарне пофарбовання, стоїть мурована церква Успіння богородиці з 1900 року. Тут зберігається стародрук - євангеліє 1690 року, надруковане у львівському Ставропігійському братстві. А поруч з входом до храму стоїть пам'ятний знак з 1808р. з нечитальними вже за давністю написами.
Є, виявляється, в селі і пошкоджений костел ХІХ ст., побачити його не вдалося. До Другої світової війни були в Плотичі в парку ще два мармурові пам'ятники-надгробки з написами турецькою та вірменською мовами 1763 та 1768 років, єдині на Тернопільщині раритети східного мистецтва - та не пережили лихоліть війни. На турецькому був напис: "Він є єдиний, хто є Живий та Вічний. Просимо в бога милості для душі Ель Хаджі Алі Ефенді, хаджі цісарського двору, що помер далеко від Вітчизни, коли був генеральним збирачем податків Бендерів. Року 1182 (1768)".

 

Вірменський монумент був великою напівовальною плитою з довгим написом вірменською мовою: "Це є місце вічного спочинку Амазийчика Сатетолу хаджі Нехабеда, сина Григорія, котрий відійшов у вічність у 1211 р. (1763 р.)".
В Плотичі працює зараз фірма "Декор", що експортує свою продукцію у Молдову, Білорусь, Росію та Німеччину.




Той самий палац, вигляд з тилу

Той самий палац, вигляд з тилу


Палац в 1938 р.

Палац в 1938 р.







Ще два види палацу з 1938 р.


Один з східних надгробків.

Один з східних надгробків.


Вірменський нагдробок.

Вірменський нагдробок.


Хрести з фігурами Богоматері і Марії Магдалени.

Хрести з фігурами Богоматері і Марії Магдалени.


1916р.

Цвинтар загиблих на полях Першої світової. 1916р. Плотича.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник