Карта
Координати: 49°28′42″ пн. ш.25°33′58″ сх. д.
Понад 1 тис. жителів.
Перша писемна згадка - 1464 р.
Часом згадується як Бучнева.
Сусід Острова.
Колись Буцнів був сам собі господар. Не передмістя Тернополя, котрий розповзається на всі сторони як тісто, залишене кимось великим і сильним, але дуже забудькуватим. Не селом. Містечком був (аж до 1848 року!), староством був, магдебурзьке право мав з 1469 року - і ті вісім кілометрів до Тернополя були не тими, що зараз.
І замок мав. Мурований. От коли зведений, точно вже не відомо - чи то в XV, чи то в XVI ст. У другій половині XVII ст. поселення було королівщиною, належало Габріелю Сильницькому, черняхівському та пізніше кам'янецькому каштеляну. 1 листопада 1671 р. з-під Брацлава надійшла інструкція, за котрою була створена комісія. Вона мала визначити суму, яку держава мала компенсувати Сильницькому в пам'ять про військові заслуги каштеляна, його перебування у турецькому полоні та кошти, витрачені на укріплення Буцнева. Ось чи не єдина згадка про буцнівський замок у документах. У XVIII ст. форпост втратив своє значення і почав занепадати.
На початку XVIII ст. староство в Буцневі було власністю родини Шумлянських гербу Корчак. Андрій Шумлянський в 1744-45 рр. заснував у поселенні муровану греко-католицьку церкву для ченців-василіанів. Пізньо-ренесансна святиня під титулом Непорочного зачаття діви Марії, зовні - напрочуд вдала з численних копій римського храму Іль Джезу, збереглася до нашого часу. І мені досить соромно, що в перший свій приїзд в Буцнів я до неї не дійшла. Дійду обов'язково. Там же ті розрекламовані розписи Корнила Устияновича (1880-ті), де богоматір у вишиванці.
Ну так далі про історію. В ІІ половині XVIII ст. староством в Буцневі володіла Ельжбета з Потоцьких Рудзинська, вдова мазовецького воєводи. Коли ця частина Поділля відійшла до Австрії, Буцнів в якості часткової компенсації за втрачений маєток в Уторопах отримали спадкоємці графа Антонія Бельського. Одна з його дочок і продала пізніше Буцнів у 1840 р. Войцеху Серватовському та його дружині Сабіні.
Три високі замкові башти десь в 1850 р. Серватовські взялися переробляти на своє родинне гніздечко. В одній з башт були глибокі підвали із склепіннями, а на вікнах - гарні ренесансні сандрики. Дві вежі накрили чотирискатними дахами та з'єднали одноповерховим корпусом під двоскатним дахом. Середня частина будівлі носила репрезентативний характер і була вмебльована дуже стильно. Стіни прикрашали родинні портрети, зокрема роду Косток-Ростковських, родичів Сабіни Серватовської. Мала родина непогану колекцію годинників. Найціннішими були настінний годинник часів Людовика XV та камінний годинник часів Наполеона Бонапарта. Ще з родинних реліквій в Буцневі зберігалося чимало старої зброї та багато столового срібла з гербами Серватовських, Пузинів та Скарбек-Крушевських.
В цьому палацику і мешкала сім'я. У Першу світову споруда була розграбована та спалена - і більше вже не відбудовувалась. Те, що вдалося врятувати з родинних реліквій, у 1920 р. Серваковські перевезли у своє помешкання у Львові. Зараз на місці замку-палацу сільський ФАП.
Парку в Буцневі не було, лише невеликий сад.
Молодший син Войцеха Теодор Серватовський (1837-1918), інженер за освітою, був добре освіченою та розумною людиною. Йому дісталися 660 га землі та 400 га прегарного дубового лісу. Він прикупив ще Настасів - і взявся за господарювання. Переробив старий бровар на спиртзавод, облаштував каменоломню, побудував два великих турбінних млини за американськими зразками. Розводив швейцарських корів та овець породи Лінкольн. У Настасові вирощував чистокровних арабських жеребців.
Саме на кошти Теодора Серватовського в 1889-1890 рр. у Буцневі будується неороманський, акуратний і гарненький римо-католицький костел - за проектом видатного львівського архітектора Юліана Захаревича. Будівля відразу проектувалася як родинна усипальня-мавзолей. І за вибором архітектора, і за насправді якісним результатом видно, що до побудови храму Теодор поставився так само, як і до господарювання - амбітно та з розмахом. Стилістика була характерною для Захаревича, батька галицького історизму: перехідний стиль, де сучасна на той момент архітектура проступає через риси неороманського та неоготичного стилів.
Освятив храм під титулом св. Войцеха львівський єпископ Ян Пузина. Будували з місцевого пісковику, перекривали червоною черепицею - в 2017 році вона була вкладена штабелями на костельному подвір'ї.
Спочатку храм мав башту-дзвіницю - її видно на єдиному архівному фото, яке я бачила (з 16 тому "Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego", Краків, 2008 р.). Дзвіниця була підірвана росіянами у Першу світову війну.
Теодор Серватовський з своїм диво-костеликом все ж був для Буцнева явищем дивним і дещо нетутешнім. На прикладі села бачиш, що оте "окатоличування" - воно не лише креатура пропагандистів, а й реальний процес. В 1895 р. Серватовський "при всій повазі повідомив людям, що поки вони не зберуть 3800 злотих для створення парафії, до того часу нічим займатися не буде і костел закриє". А може, це зворотній бік гарного господарника. "Хазяйновитий" часто має в синонімах "скнару". Парафію створили аж у 1901 р.
Автор статті про костел св. Войцеха у 16 томі "Костелів і кляшторів давнього Руського воєводства" Ян К. Островський пише, що храм в Буцневі - безперечний шедевр галицького історизму, один з найкращих творів Юліана Захаревича. Всі, хто бували в Буцневі, напевно, це підтвердять. Тому так сумно через ті пертурбації, котрі споруда переносить через православних квартирантів.
Храм, в досить вже втомленому стані, з тріщинами по стінах, в 1990-х рр. віддали місцевим парафіянам УПЦ КП - і вони взялися переробляти його на свій смак. Вліпили на вершечок російський хрест з перекладиною, такий же хрест зараз на віконних вітражах. І піди доведи невігласам, що на Поділлі та в Галичині НІКОЛИ не побутувала така форма хреста, це - дитятко російського маразматичного православ'я, з котрим нібито і мусить боротися Київський патріархат. Ага, зараз, боротися. Батюшки від КП виховані на тих же візуальних орієнтирах, що і московські попи: соловки їм зрозуміліші за традиції українського храмобудування. Все це - наслідок низької культури. І це дуже, дуже сумно. :(
В інтер'єрі все ще є неороманський, суворий амвон, копія Ченстоховської Богоматері з головного вівтаря та скульптура Антонія Падуанського з бічного вівтаря. Ще є дві оригінальні кропильниці.
З тильного боку костелу, при апсиді, зберігся гробівець Серватовських - з горельєфом мадонни. Вона традиційно тримає ногу на півмісяці. Саме на півмісяці і базувалися старі хрести на наших церквах. Тільки звідки то знати попам?:(
На південний схід від костелу в 1890 р. збудували муровану плебанію.
Храм постраждав у Першу світову війну, та був відбудований у 1922-1923 рр. стараннями тодішнього священика Нестора Шукальського.
У квітні 1940 р. Владислава Серватовського (1873-1940) з родиною вислали у Казахстан, де він і помер. Всі колекції з палацу розпорошилися по світах. Від замку ж не лишилося й сліду.
Залізничний міст між Буцневом та Островом було зведено у 1897 р. Відновлено - у 1928-1930 рр.
