English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Качанівка
Садиба Григорія Тарновського у Качанівці. 1837. Картина Василя Штернберга. Національний художній музей України

Садиба Григорія Тарновського у Качанівці. 1837. Картина Василя Штернберга. Національний художній музей України.



Палац Тарновських в Качанівці, 15 жовтня 2006 р.

Палац Тарновських в Качанівці, 15 жовтня 2006 р.

Качанівка вражає. Навіть в жовтні і навіть мене, анти-любительку класицизму.

Парк - величезний. Палац - гарний. Флігелів, якихось будиночків електрика та садовника - маса. Експозиція є, сяка-така - але ж є! Коротше, мої рекомендації. :)


 З історії добирання до садиби

План садиби

Карта.

 

Чернігівщина, здається, була омріяним Ельдорадо для цукрових магнатів кінця ХІХ століття. Як і Житомирщина, до речі.

Ось і в цьому селищі Ічнянського району цукрозаводчики залишили по собі пам'ять не лише у вигляді величенького заводу над ставом, а й у вигляді палацово-паркового ансамблю, одного з найбільших і найгарніших в Україні.

Не питайте мене,я к потрапити в Качанівку - я не знаю. Мене туди привіз Сергій Соболевський - людина з великим естетичним смаком і добрим серцем. Плутані дороги, відсутність дороговказів, пуста траса, веселі п'янички-трактористи, які з шаленим гелготом радіють питанню "Як проїхати в Качанівку?"

"Ти в нас за сьогодні вже з таким питанням П'ЯТИЙ!" - при наявності дороговказу хлопцям було б ні в кого випросити на келишок оковитої...

Коротше, дорогу я не опишу. Їхали, їхали, їхали, раптом алея старих каштанів (лип?), ворота, охоронець біля шлагбаума, екскурсійні автобуси. Приїхали.

Качанівка, Державний історико-культурний заповідник (з 1981 року), а тому все по правилам: квитки, плата за вхід, сторожа і мінімальна, але інфраструктура. Придворний півчий Федір Качанівський і мріяти не міг про таке, коли в XVIII ст. об'єднав кілька сусідніх хуторів в одне помістя...


 З історії садиби

Кімната "ліхтарик"

Початки качанівської величі слід шукати ще в XVIII столітті, коли ці землі дісталися графу П. О. Рум'янцеву-Задунайському (1725-1796). Граф був президентом Малоросійської колегії і губернатором Малоросії (коли я набираю це слово, пальці в мене дрижать, а ви як думали?), тому мав мати - і мав - кілька резиденцій. Одну з них - на березі спокійної річки Смош на чернігівщині. В Качанівці, угу.

Для графа за проектом Карла Бланка будується шикарний палац в романтичному стилі - процесом керує український архітектор Максим Мосцепанов. Він же спланував регулярний парк навколо садиби.

Пізніше ця місцевість переходить в лап... ееее... руки поміщика Григорія Почеки (1765-1816) та його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). Амбіції в Почеки не чекали на манну з неба, губернатора Малоросії (ну ось, знову пальці дрижать) він захотів обігнати і переплюнути: територія маєтку збільшується, з'являються нові будівлі різноманітного призначення, закладається пейзажний парк.

Родинне фото Тарновських.

Нарешті, Качанівка в 1824 році переходить до роду Тарновських, поміщиків, цукрозаводчиків, багатіїв та меценатів. Тарновські володіли безмежжями земель на Київщині, Полтавщині та Чернігівщині, мали гуральні кінні заводи, вовняну фабрику - та 9 000 кріпаків.

Першим з роду Качанівку отримав в спадок від матерітитулярний радник, а пізніше камер-юнкер при імператорському дворі Григорій Тарновський (бл. 1784-1853), член Вільного економічного товариства в Санкт-Петербурзі. Тарновські пишалися своїм походженням з козацької старшини. Привіз сюди модні ампірні меблі з червоного дерева, облицював покої мармоуром, організував хор та оркестр з кріпаків. Заснував, коротше, родинне гніздечко.

Більш як 70 років Тарновські володіли цим маєтком, примножуючи його і свою славу - хоча мали не лише численне нерухоме майно в Києві (між Пушкінською та Володимирівською), а й маєток в с. Потоках на Київщині.

Після Григорія Тарновського Качанівка дісталася його племіннику Василю Тарновському-старшому.

В ті часи в Качанівці побували М. Гоголь (товариш Василя Тарновського-старшого ще з часів навчання в Ніжинському ліцеї), П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович, Г. Барвінок, М. Врубель, М. Бодаревський, брати В. і К. Маковські, Д. Яворницький, М. Маркевич, Г. Житецький та багато інших - понад 600 автографів у качанівському альбомі для гостей, чим не привід для пихи?

Годинник в палаці в Качанівці

Григорій Тарновський зібрав величезну бібліотеку та мистецьку колекцію, де були полотна Д. Тернірса, А. ван Дейка, Б. Деннера, К. Брюллова, І. Айвазовського, О. Кіпренського. За свою допомогу художникам він навіть удостоївся титула почесного вільного члена Академії мистецтв.

В 1836-38 роках сюди приїжджав на літо художник Василь Штернберг, який тут багато малював. Тоді ж, влітку в 1838 р. в Качанівці створював оперу "Руслан і Людмила" Михайло Глинка. А ще - пісні, кантату на честь Г. Тарновського "Гімн господарю", романси... З того часу в маєтку запанував справжній культ композитора - навіть зараз альтанка поблизу Майорського ставу називається альтанкою Глинки.

Звичайно, був тут і Тарас Шевченко - в травні 1843 р. Перед приїздом Кобзар прислав у маєток свою картину "Катерина". А востаннє поет побував тут 21 серпня 1859 року. Тарас Григорович листувався з Василем Тарновським-старшим.

Цікава була особистість - брав участь у підготовці селянської реформи 1861 року, виступав за надання кріпакам свободи за викуп, написав чимало праць з історії українського права (“Юридичний побут Малоросії”, “Про ділимість сімейств у Малоросії” інші), проспонсорував видання "Чорної Ради" П. Куліша...


 Василь Васильович Тарновський (молодший)

В.Тарновський в кімнаті-музеї з шаблею Мазепи у руках.

В.Тарновський в кімнаті-музеї з шаблею Мазепи у руках.

Саме за нього (роки життя - 1.4.1837-13(25).7.1899) Качанівка переживає своє кріщендо. Василь Васильович був фанатичним колекціонером українських старожитностей (з 18 років), меценатом, патріотом, предводителем дворянства протягом 18 років - ну і заодно громадським та культурно-освітнім діячем. Був високоосвіченою людиною - після навчання в інженерному училищі в петербурзі щакінчив ще й історико-філологічний факультет Київського університету. Запрошував у Качанівку Марка Вовчка, Іллю Рєпіна, М. Ге та В. Горленка. Збирав малюнки та рукописи Тараса Шевченка (758 одиниць зберігання!). Був автором ескізу хреста на Чернечій горі. Спонсорував "Киевскую старину". Його збірка - основа колекції Чернігівського краєзнавчого музею. Він передав її музею, коли Качанівку за 1 000 000 крб купив цукрозаводчик Павло Харитоненко.

Серед найбільших раритетів колекції В.Тарновського були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи та Семена Палія, козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети гетьманів та старшин.

Іншою пристрастю Василя Тарновського був парк, який він перетворив на один з найгарніших та найбільших зелених куточків Європи. Тут збереглося кілька ставків (площею 125,63 га), містки, гірки Кохання та Вірності (данина епосі романтизму), руїни на березі Великого ставу, альтанки та просто гарні галявини. В парку ростуть більш як 50 видів дерев та 30 видів кущових. Є й екзоти: бархат амурський, катальпа, птелея, лох вузьколистий (виявляється, це не матюк).

На цьому жахливому фото начебто зображення перевезення кедрів в Качанівку з Тростянця в 1887р.

Загальна площа парку - 560 га. Кількість ставків - 12. Найбільший - вже згаданий Майорський. Окрім екзотів, ростуть звиклі для ока дуби, граби, липи, ще не спаскуджені македонською міллю каштани, горіхи, сосни, ялинки, туї та кедри.

Парк поділяється на дві частини - регулярну та ландшафтну. Регулярна, прикрашена бідненькими (чомусь) клумбами, розташована на підвищенному плато. Ця частина парку невелика і переповнена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина може похвалитися не лише гігантською площею, а й ставками та широкими галявинами. Загальна протяжність великої паркової дороги - 60 км. Варте книги рекордів Гіннесу - хоча б української.

Та не парк, а саме мистецькі та історичні збірки зацікавили в 1880 р. Іллю Рєпіна. Художник прибув сюди для праці над знаменитим полотном "Запорожці пишуть листа турецькому султану" - і працював в Качанівці протягом всього літа, змалбовуючи клейноди, зброю, а заодно малював портрети господарів маєтку (а спробував би не намалювати!) та картину "Вечорниці". Самого Василя Васильовича ми можемо побачити тепер праворуч від писаря на славнозвісній картині - високий такий козак в смушевій шапці з похмурим поглядом.

Та була ще й третя пристрасть у Василя Тарновського. Жінки. Але сайт в мене про архітектуру.


 Від Тарновських - до Харитоненків.

Фрагмент експозиції у будинку електрика.

Колекція принесла Василю Васильовичу славу, вона ж загнала його до межі банкрутства. Ще б пак: Україна отримала в ті часи від мецената чималі кошти. Пожертви на спорудження пам'ятника Богдану в Києві. Івану Котляревському - це вже в Полтаві. На створення Київської громадської бібліотеки. На археологічні дослідження в Канівському повіті. На впорядкування могили Т. Шевченка. На організацію щорічних гуртових подорожей на поклоніння Тарасу в Канів. На допомогу починаючим митцям...

1897 року меценат був змушений продати маєток цукрозаводчику і теж, до речі, колекціонеру П. Харитоненку (1852-1914).

І замела нова мітла по старому палацу! Новий власник садиби розгорнув бурхливу будівельну діяльність. Палац капітально відремонтували і трохи перебудували. З'явилося кілька нових садибних будівель (вони збереглися до наших днів). Збільшилася площа парку - за рахунок купівлі прилеглих лісових ділянок. Садибу електрифікують, проводять в неї телефонний зв'язок - на носі ХХ століття!

Цікаво, чи в той час відбулося весілля одного з господарів маєтку, яке стало легендою - начебто, розповідав С. Соболевський, наречений засипав всю дорогу до церкви цукром...

1907 рік.

Після смерті цукрового короля Качанівка перейшла у спадок до його доньки Олени і її чоловіка Михайла Осіва. Ненадовго - лише з 1914 по 1918 роки. Далі ви самі все знаєте.

За Олени Харитоненко в палаці розміщалася картинна галерея та велика бібліотека. Господиня намагалася пілтримувати славу Качанівки як мистецького центру - і їй це, здається, вдавалося. Сюди приїжджали художники Петров-Водкін і М. Добужинський. Хоча минула слава відійшла у небутя разом з Василем Васильовичем Тарновським...

З 1925 по 1933 роки в садибі розміщувалася дитяча комуна ім. Воровського. Дітлашня з задоволенням витаскувала зі склепів кістки Тарновських. Далі тут був, здається, тубсанаторій. Парк заростав, флігелі та палац руйнувалися - і так було аж поки Качанівку не проголосили національним заповідником. Зараз тут, здається, все гаразд. Леви з геральдичними щитами охороняють підходи до маєтку, ще одна пара царей звірів мирно спить біля флігеля. Клумби засаджені чорнобривцями, над куполом палацу майорить український прапор. Музейні працівниці та міліціонер мирно п'ють чай у вестибюлі. Все в Качанівці добре. І гаразд. :)


 Ще картинки:


Фото - С. Соболевський
Фрагмент палацу.
Ваза для фруктів (ХІХ ст.).
Годинник в палаці.
Сходи

Сергій Соболевський підгледів, як Блека з голим попереком знімає в Качанівці альтанку над ставком. Ваза для фруктів (ХІХ ст.). Годинник в палаці. Сходи в палаці.


 Архівна Качанівка:


1880 р. Економія та став в Качанівці.
Вид з альтанки Глінки, 1889р.
Зимовий сад, 1880р.
І. Рєпін. Портрет Тарновського (у вигляді козака).

1880 р. Економія та став в Качанівці.
Вид з альтанки Глінки, 1889р. Зимовий сад, 1880р. І. Рєпін. Портрет Тарновського (у вигляді козака).




© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник