Карта

Як я йшла лісами в Славну, я вже писала. Ну а від маєтку пана Бондаря в Славній вже видно Плісняни - між селами і кілометра не буде. Плісняни трохи більші (понад 500 жителів), але асфальту забракло і тут.

Що тут є дерев'яна церква перенесення мощей св. Миколая дізналася з книги "Зборівщина: історія і сьогодення" (Тернопіль, 2008). Там зібрані статті про всі села району, але Пліснянська стаття особлива - з билинним якимось початком:

"На цій великій загадковій планеті Земля усе має своє місце, своє розташування. Маленькою краплинкою розмістилось поселення, яке з поколінь несе назву Плісняни".

Ох і любить словесні вихиляси секретар сільради Ольга Целеп! Але матеріал зібрала цікавий. Самі судіть:

Версію про плісняву як праматір даного топоніму автор не розглядає, проте висуває здогадку, що першопоселенці могли бути родом з Пліснеська. Перша згадка про село датована 1684 р., коли Ян ІІІ Собєський призначив державцем Пліснян і сусідньої Храбузни Івана Рижневського. Є ще легенда про повноводну річку (не таку маленьку, як Мала Cтрипа), котра протікала селом до Вірліва. З часом від річки лишилася лише трясовина, де й розмістилося село.

Перша згадка про першу, теж дерев'яну Миколаївську церкву в Пліснянах (за іншими даними, храм зараз носить титул Усіх Святих Українського народу) - за 1880 р. Тоді в селі мешкало майже стільки ж люду, як і нині: з 500 жителів 43 були євреями, 341 - греко-католиком, а 116 - римо-католиками. Стару церквицю знищили в 1909 р., а в 1910-му постала значно більша нова (площею в 250 кв. м). На той час Плісняни підросли до 767 жителів. Храм закрили в 1961 р. і повернули віруючим у 1991 р. Інтер'єри і розпис храму були оновлені кілька років тому.

Кошти на костел на сусідньому з церквою горбочку дала якась анонімна жителька польської Ченстохови - і в 1932-36 рр. було зведено цегляну святиню з вікнами-вітражами. Вже за кілька років з храму костел перетворився на колгоспний млин, а зараз стоїть покинутий і занедбаний.

Був на окраїні села і маєток німецького пана Келя з двоповерховим палациком з колонами і куполом. Поруч розташовувались господарські приміщення, кузня. Далі починався ліс Сині Дуби. Все, навіть ліс, було знищене в радянський час. Зараз ліс відновлюється. Маєток себе ж не відродить. Хоча в вересні 1939 р. радянська влада змусила Келя покинути свою вотчину, пан зла на малу батьківщину не тримав - в часи Другої світової він побував тут з німецьким фронтом - й, можливо, тому жоден нацистський окупант не заподіяв ніякої шкоди жителям села. Є навіть переказ, що Кель зустрів руйнівника свого маєтку - і сказав йому: "Я мав би заплатити тобі тим самим - але я людина".

Нащадки Келя відвідали село в 2002 та в 2006 рр.

Відомо, що в 1864 р. в місцевій філіальній школі було 54 учні. Пізніше діяли "Просвіта" та хата-читальня. В лісі біля Пліснян є два старих дуби, котрі - за переказами - посадив Богдан Хмельницький.