На рідну землю треба дивитися лише закоханими очима. Тоді пробачиш чимало, а ще більше просто недобачиш або нафантазуєш. Поет і шляхтич Стах з Заміхова зі своєї хмаринки у подільському раю вже сімнадцяту декаду такими очима споглядає за Поділлям реальним. Бо тут його "miły domek" - все ще стоїть, скромний, не більший за селянську хату, неподалік від костелу. Зараз у ньому ФАП чи амбулаторія, щось лікувальне. Костел Яна Непомуцена (1808-1820) - ретранслятор, випромінює навсібіч сигнали чогось забутого подоляками: архітектури, гармонії, стилю. Хоча й сам - скромний-скромнісенький, десь на польських чи чеських вуличках такий пройдеш і не помітиш. Але ж ми не там, а тут, на Поділлі, містичній землі обітованій. Тут у нього перша скрипка - і він грає свою партію з гідністю. Його помічаєш ще за добрий кілометр: він в центрі, трохи обабіч траси - і всі інші старі споруди, а їх у Заміхові трохи є, блякнуть на його фоні.
Он зовсім поруч, за кілька десятків метрів, якось бочком на схилі пагорбу стоїть церква св. Дмитра (1851), зведена на місці дерев'яної попередниці з ґонтовим дахом на гроші говорського дідича Ксаверія Стадницького. Щось там не так пішло з проектом, купол храму завалився ще в процесі будівництва, зупинивши його на кілька років. Закінчили через це храм аж у 1862 р. (за іншими даними, у 1863 р.). Кошти вже давав не пан, а самі парафіяни збирали.
Це ще не всі пам'ятки Заміхова. Ще до костелу минатимете сільську школу. Поруч з нею - очевидно стара споруда, яка валиться на очах. За нею - ще кілька будівель. Все це разом - комплекс колишньої земської лікарні (1903) плюс того ж року побудови волосне правління. Що саме от-от завалиться, лікарня чи правління - важко розібратися. За логікою будівель якщо - валиться саме правління з колись ошатними решітками на даху.
UPD-2019: станом на вересень 2019 р., програло правління (зовсім руїна), а от лікарня у непоганому стані.
Там поруч ще багато чого є - у всього різний ступінь зношеності та збереженості. Школа - на першому плані, позаду - їдальня, будинок лікаря, якісь господарські споруди. Архітектура неоковирна, але надійна, добротна.
І костел, і правління, і лікарня - сліди іншого життя. Того, коли до Нової Ушиці було не з десяток кілометрів, а сім верст, а найближчі суд та пошта були аж у Летнівці, це ще далі, ніж Нова Ушиця. В ті часи у Заміхові було 210 будинків і 1674 жителі. 950 з них були іудеями - тож крім церкви і костелу у селі були синагога і молитовна школа. Хоча чому селі - містечку, заснованому шляхтичами Заміхівськими у саму що не на є сарматську епоху (XV ст.). Як кожне містечко, Заміхів мав базари (кожний другий вівторок місяця) - продавали тут переважно худобу та гончарні вироби. Були і щорічні ярмарки - на Василя (1 січня). Школу тут відкрили ще у 1885 р. Працювали шкіряний завод, 16 магазинів.
І тоді костел був головною, найпоказнішою спорудою Заміхова. Але далеко не першим римо-католицьким храмом. Перший був дерев'яний, з 1749 р. Заміхівський вікарій Лавський задумав спорудити мурований храм - і задум втілив. Мурований храм освятив (чомусь аж у 1841 р.) кам'янецький єпископ Мацкевич. В середині ХІХ ст. храм прикрашали кам'яні скульптури.
Храм наче діючий, але навіть в неділю зачинений.
Відомо, що у 1734 р. Заміхів сплюндрували якісь козаки-гайдамаки. Власниками містечка були Заміхівські, Гумецькі, Старжинські (Стажинські), Богуші (до цього часу тут є топонім Богушів Горб), Даровські, Моравські і Собанські. Найвідоміший уродженець Заміхова - граф Станіслав Доліва Старжинський, більше відомий як вже згаданий вище поет Стах з Заміхова. Зараз його навіть поляки не пам'ятають - бо хоч творив він щедро. та публікаціями віршів не переймався, навіть уникав їх. Все, що залишилося після нього, - коротенькі пісеньки та нечасті вірші у чужих альбомах. Був вольтеріанцем і самітником, писав також "правдиві випадки" (нариси про різні події) і прозу - правда, часто кидав твори, так і не закінчивши їх.
Подивишся на картинки з Заміхова - сумно якось все, неприкаяно. Стах з Заміхова міг оспівати і таке. У мене не вийшло.
