 |
|
|
|
|
|
Говори в лютому-2008 і перед 1914 р. |
Карта
Координати: 49°20′13″ пн. ш. 26°42′22″ сх. д.
Близько 550 жителів.
Термін "глуш" можливий при наявності альтернативи: тут в нас центр, там в нас провінція, а о-ось там - глибока, найглибша, найдальша точка Всесвіту. Здесь птицы не поют, деревья не растут - десь так.
Так от, Говори - не глуш, тому що критерії розмиті, а до хоч якоїсь центровості звідси як до Плутона.
Це міфічний Neverneverland, це легендарна топографічність десь між Задупинцями і Накраюсвітівкою. Віньковецький район, річка Жван - все звучить так, неначе існує насправді, а повірити в це чомусь важко. ХХІ століття. Повна відсутність асфальту як класу. Чорнозем глибиною в безодню замість сільських доріг.
В вас немає власного транспорту? Йдіть сюди чумаками. Справжній атракціон "В ХІХ століття і назад".
Ну але ж тут пам'ятка всеукраїнського значення. Довелося добиратися.
Цей подвиг варто повторювати лише фанатам краєзнавства. Всім іншим... Звиняйте, хлопці, бананів немає. Шедеврів теж.
Навіть Роман Афтаназі, автор багатотомного каталогу палаців і дворів польських кресів, в випадку Говорів майже розводить руками: інформація про це місце знайшлася лише в Т.Жихлінського - і все. Проте і одного джерела досить, щоб дізнатися, що вже з кінця XVIII століття це поселення належало подільській гілці роду Стадницьких гербу Шринява (Szreniawa).
Про те, що було до Стадницьких, скупо повідомляє літопис СПТУ, яке зараз розмістилося в приміщенні колишнього маєтку. Цей зшивок кількох під копірку писаних листочків (де замість "і" окличні знаки, що надає просякнутому статистикою тексту ноток деякої екзальтованої істеричності) зберігається в пту-шному читальному залі. Так от, там фігурує фраза "В 1630 роц! територ!єю заволод!ла польська шляхта". А далі відбувається те, що і мусить бути в краю легенд і сакрального часу казок. Далі йде ДЕСАКРАЛІЗАЦІЯ:
"Земл! територ!!, де знаходиться училище, польський король в!ддав у волод!ння графу СКОТНИЦЬКОМУ.
Все. Далі на тебе спускається розуміння, як творилася історія віки тому, коли грамотність була прерогативою монахів, які, замучені спермотоксикозом, години і дні витрачали на механічне переписування пергаментів і літописів. Це як з Рюриком "з дружиною і дітьми", який перетворився на "Рюрика з Синеусом і Трувором". Це з того ж класу, що й "полуклініка" і "калідор". Граф був скотом вже хоча б тому, що був графом. Стадницький, Скотницький - яка до біса різниця тим, хто графа обслуговував? Ніякої. А Історія - наука не точна, вона легше за дим, вона привид, не більше. Нестор-літописець, що писав історію одного конкретного ПТУ у Віньковецькому районі Хмельниччини, був плоттю і кров'ю тисяч своїх давньоруських попередників.
Продовжимо цитату (тільки я все-таки вживатиму "і", а то ліміт окличних знаків на 2008 рік закінчиться ще до наступного абзацу).
"На західній околиці с. Говори, в віковому бору граф Скотницький організував маєток і побудував будинок, який нині являється головним корпусом училища".
Ось вам ще одна ознака казкового часу: в 1630 році поляки загарбали, далі відразу граф будує маєток.
Швидко казка мовиться, не так швидко справа робиться. Повернімося до Р.Афтаназі.
Першим власником Говор з роду Стадницьких був Пьотр (Петро) Каетан (див. портрет трошки вище), маршалек кам'янецький, який помер у 1791 р. Далі маєток перейшов до брата Пьотра Каетана - Ігнація Стадницького (помер в 1815 р.). Ігнація б в часи Тамерлана - круту б кар'єру зробив би. Хоча батько залишив йому єдине сільце Горнашівку, невдовзі граф накопичив у своїх руках чимало маєтків: Горинець, Говори, Поросятківці... Поховано збарача земель подільських було в кармелітському монастирі у Купині.
Старший син Ігнація Стадницького, Ксаверій Францішек (помер у 1857 р.) пішов ще далі за батька і накопичив ще не лише з півдесятка сіл, а й містечко Стару Синяву. Від нього Говори потім перейшли до наймолодшого з його синів, Ігнація ІІ (1834 - близько 1895). Далі ниточка власників маєтку переходить у руки дочки Ігнація ІІ, Рози марії, яка у 1893 р. вийшла заміж за художника, відомого ілюстратора і скульптора Олександра Тишкевича. Так садиба Стадницьких ледь не стала гніздом Тишкевичів - на заваді стала революція в Росії.
Літопис ПТУ милосердно залишає О.Тишкевичу його прізвище, плутаючи дати: на думку анонімного Нестора, скульптор оселився тут ще в 1869 році. Чи правильно літопис приписує розквіт Говорів саме з ім'ям Тишкевича, сказати важко. Можливо, заідеалогіхованій радянській владі подобалося, що хоч хтось з цих графів працював таки руками. Скульптор - це краще ніж Скотницький, ага.
Р. Афтаназі датує класицистичний і симетричний палац в Говорах межею XVIII і ХІХ століть. Чотиритомник "памятники архитектуры и градостроительства УССР" абсолютно з ним погоджується в датуванні появи споруди, і рішуче стає на бік птушного літопису щодо етапів перебудов. За версією чотиритомника, в уже згаданому 1869 р. саме Тишкевич віддав наказ перебудувати свою резиденцію з одноповерхової в двоповерхову, та ще й з новими декораційними елементами (сотнями усміхнених лев'ячих глоів на фасадах), плюс прибудованою оранжереєю. Дата "1869" як час ремонту не викликає в Афтаназі нарікань, але він стверджує, що в той час могла відбуватися лише дуже незначна перебудова маєтку. Всі джерела сходяться на тому, що пивниці в палацу були чималі.
Літопис пише, що ліс, який частково вирубали, а частково перетворили в парк навколо палацу, був "старовинним". Хто б сумнівався.
Світлину палацу, зроблену перед революцією, Роман Афтаназі називає єдиним фотодокументом, який зберігся про Говори в Історії. Меблі в маєтку були старовинні і стильні, деякі з них на початку революційних заворушень було перевезено до Львова, до палацику по вул. Мохнацького. Це продовжило життя креденсів і крісел аж до 1939 року. Бібліотеку на польській і французькій мовах, однак, вивезти з Говорів не вдалося, як і колекцію японської порцеляни та картини пензля самого Олександра Тишкевича. Все це зникло безслідно.
Я не буду зануджувати саму себе архітектурними термінами, цікавими лише вузьким спеціалістам. Я шукаю естетику, а не креслення і аналіз будівельних процесів. Мені пощастило потрапити до палацу. Тут збереглися ліплення на стінах кількох приміщень, плюс геральдично-дерев'яна стеля в колишньому тракторному, а зараз компьютерному класі. Не вдалося побачити фрагменти розпису (вони є в якійсь "каптьорці", ключа від якої не знайшли), проте бачила оранжерею - зараз там читальний зал. Теж своєрідна така оранжерея - для квітів життя:).
З двох симетрично розташованих флігелів, які обіцяє чотиритомник, зберігся лише один. Інший занадто перебудований. Є стара брама. Зірка на місці гербу Стадницьких в променях вечірнього сонця палала рубіном.
От, в принципі, і вся розповідь. А, ну так: з 1 липня 2003 р. Говорське ПТУ № 32 реорганізовано у Говорський аграрний ліцей. А ще колись тут був радгосп-технікум, який переїхав - на жаль, на жаль - в мій рідний Кам'янець.
План садиби з чотиритомника. Квіти життя в оранжереї. Оздоблення дверей актового залу. Дерев'яна стеля компьютерного класу. |
Фасад з боку парку, 12.02.08. Збережений флігель. Один з сотень левів. Брама. |
|
|
|
|
|
|
"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567
євровий - 5168757402858452
Patreon
Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.
Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю |
Розробник 
|
|
|
