Гуцули - вкрай аполітичний народ, маржина (худоба) для них завжди була важливіша політ-дебатів. Тому підтвердження - радянських часів монументи загиблим у Другій світовій поруч з Карпатським музеєм визвольного руху (вул. Свободи, 269).
Трохи осторонь, над автостанцією - мініатюрна Успенська церква (1904). Під бляхою лише дахи - вже добре. Біля храму - сучасного вигляду місце під велосипеди. Хороше починання.
Якщо ж від музею рухатися в південному напрямку, обов'язково наткнемося на дитячі санаторії по обидві сторони від дороги. В одному з них - цвинтар радянських статуй, всі ці безрукі дівчини-спортсменки і жваві діти у фонтанах. Через гілля чогось вічнозеленого скульптурний гуцул з топірцем-барткою очманіло спостерігає за бандитсткого виду трійцею «дітей різних народів». Афро-американець в розстебнутій сорочці і спортивних штанях потрясає в сторону дороги кулаком - і дивно схожий на середньостатистичних наших гопників.
Ще з культурно-пізнавальної програми: спуск до Прута повз згорілі руїни санаторіїв польських часів; відвідування Карпатського національного парку з вольєром з дикими тваринами (вул. Грушевського); похід до водоспаду «Капливець» (туди ходив і Іван Франко).
Давайте краще ще раз про "Гуцульщину" (вул. Петраша, 2) згадаємо: вона мене вразила, коли мама мене, семирічну, вперше привезла в Карпати, вона вражає мене і тепер. Коли архітектор Іван Бондарчук у 1965 році зводив цей диво-ресторан, він керувався принципами народної гуцульської архітектури: от якою вона може бути, коли є талант і смак. Те, що цвяхи при будівництві не використовували, подають як якесь диво, але насправді все так і має бути: розумно продумані зруби цвяхів і не потребували. Тонке, філігранне різьблення по деревині прикрашає і інтер'єри закладу. В "Гуцульщині" зібрані старовинні меблі та предмети гуцульського побуту. Тільки не очікуйте від ресторану високої кухні, він не про це - та й місце занадто курортне, туристське. В таких місцях дешево і якісно водночас не буває.
Добре, що ресторан "Гуцульщина" стоїть - інша чудова робота Івана Бондарчука і Ко, турбаза-тезка (теж "Гуцульщина") в карпатському стилі, зведена у 1963 році, давно занепала. Кілька корпусів розібрано, інші доживають віку. Я пам'ятаю турбазу теж - вона виглядала казково-прекрасно, я, маленька, заздрила дітям, що відпочивали там. Проект компелксу розробляли також В.Лукомський та І.Гринів. Те, як там було гарно, зараз можна хіба побачити у музичному фільмі "Червона Рута" (1971). Правда, це кіно фантастичне (там в перших же кадрах поїзд їде з ТАКИМИ чистими вікнами, які не снилися навіть ДойчеБану. Ну і Ротару там неймовірно вродлива, гостра, яскрава).
