Карта
Координати: 49°06′19″ пн. ш.27°16′28″ сх. д.
Близько 900 жителів.
Про це нічого особливо розказувати, тут нічого особливо показувати. Місце, яке відвідають не туристи, а фанати краєзнавства. Ми, себто ці фанати, трошки інфантильні, а ще ми обов'язково колекціонери (що теж межує з інфантилізмом). Бо їхати в Охрімівці можна лише за галочкою: була, бачила, все сумно, але в колекцію вражень треба і таке. Для повноти картини.
За красою - точно не сюди.
Черговий маєток багатющих подільських поміщиків Скибневських (Скібнєвських, транскрибуйте на власний розсуд) певний час слугував сільською школою, але потім виявився непотрібним - і швидко помирає. Як і купа господарських приміщень поруч.
Шукати ці старі споруди-черепки треба в околицях сільського ставу та церкви, це південна частина села. Поруч парк, який дехто за старою пам'яттю називає Огруд. На став глипають пустими віконницями напівзруйновані старі корівники.
Зведено досить скромну резиденцію на початку ХІХ ст. Віктором Скибневським із Нового Поріччя, останнім власником був Юзеф Скибневський. Селяни називали його Юзеком і ненавиділи: пан був і справді жорстоким. В 1905 р. селяни підняли страйк, спалили дві стодоли і відмовилися виходити на роботу, аж поки Скибневський не погодився на їхні умови і підняв їм заробітню плату до 1 карбованця на добу.
Ще один селянський бунт розгорівся у березні 1917 р. Хоча Юзеф викликав на підмогу загін козаків, селяни знову спалили стодоли і сплюндрували маєток. За рік пан повернувся в Охрімівці і заставив селян повернути йому все, що було вкрадене із палацика. Не надовго: влада у 1918 р. змінювалася часто, Скибневський знову спробував втекти - але був вбитий десь в Деражні.
Поруч з церквою зберігся старовинний підвал: певно, на даний момент це найцікавіше, що є в Охрімівцях. Внизу кілька приміщень, у першому збереглися дві кам'яні ванни. Мабудь, якісь допотопні холодильники - але чому в такому разі вони за кілька сотень метрів від палацу?
Відомо, що Скибневські розбили в Охрімівцях прекрасний яблуневий і грушевий сад. Садженці нібито везли аж із Франції
Село колись належало князям Чарторийським, потім - княгині Марії Віртемберг, наступним власником був багатій Черкаш (?). Його сестра одружилася з кимось зі Скибневських, які й володіли селом до жовтневого заколоту.
На сайті сільської школи згадується переказ про першопоселенця, біглого кріпака Охріма Мазура, який півтисячоліття тому поселився на лісовій галявині, яку називають Довжок. Невдовзі теслі з Божиківців та Женишківців звели на прохання Охріма на горбку церкву. Вулиця, де колись жили Охрім з синами, до цього часу називається Мазурова.
Серед старих топонімів ще Вигін (місце громадського випасання худоби) та кут Круглик (так назвали круглу ділянку, яку розчистили для забудови від лісу). Після жовтневого перевороту в місцевого попа відібрали пасіку - там теж виникла частина села, яка, зрозуміло, називається Пасіка. Є ще сучасніший кут Садиби.
