Ми вибиралися до палацу з боку Охримівців. На дорогу особливих нарікань немає (хоча кавалок, що веде до села лісом, і не надто хороший). Село неймовірно довге, цього ми не очікували: праворуч тягнуться то хатки, то якісь залишки радянської промислової революції, ліворуч - ліс та луг, потім рештки заводу чи фабрики. Його корпуси виглядають досить антикварними, тож легко здогадатися, що вони були зведені ще на поміщиків. Але що саме це за приміщення, я не знаю. Так, у Божиківцях були цукровий та крохмальний заводи. Останній завод запрацював у 1930 р., та розмістився він у приміщенні панської ґуральні (1909). Певний час в її корпусах була кондитерська фабрика, тут виробляли цукерки та повидло. Далі вже перекваліфікувалися на крохмаль, котрий виробляли до початку ХХІ ст. Зараз вже ні.
З 1847 р. у селі працювала цукровня.
Наскільки знаю, крохмальний завод розібрали до камінчика. Можливо, висока одинока труба, яку бачила, - це все, що від нього залишилося. Тоді що було в тих корпусах, котрі збереглися? Не знаю.
В радянський час село взагалі було дуже вже пролетарським: те, що пани тут створили, за інерцією продовжувало працювати і далі. В селі крім крохмального заводу був млин, три цегельні та винний цех. До цього часу центральна вулиця Божиківців називається Заводською.
Про власника палацу, випускника Сорбонни Здислава Колонна-Чосновського, відомо, що був він вправним господарем, непогано давав раду з своїми трьома фільварками (лише в Божиківцях він володів 1121 десятиною землі). Згаданий вище млин належав йому. І винний цех (екс-гуральня) - теж. А ще одна з цегелень та кузня. Тримав пан Здислав і коней, мав у Божиківцях чималу стайню.Старожили згадували, що пан влаштовував свята дожинок (обжинок) щоліта, коли врожай був зібраний - так що Ігнацій Сцибор-Мархоцький у своїх церемоніях свята Церери був не одиноким. Колонна-Чосновський, правда, бикам роги не золотив і у тозі до людей не виходив. Все було простіше: для селян влаштовувався великий обід.
Якби не жовтневий заколот і не наступна громадянська війна, маєток успадкував би хтось з трьох синів поміщика. Не судилося - родина Колонна-Чосновських емігрувала у 1918 р. з України до Польщі. За рік пан Здислав повернувся (на Поділлі тоді зовсім короткий час заправляли польські військові) - і застав палац розграбованим. Ну, це дуже м'яко сказано - розграбованим. Селяни забрали собі весь сільгосп-реманент, всю худобу, стадо панських коней-напівкровок, винесли все, що було у хлівах. Розібрали всі будівлі на двох панських фільварках, познімали бляху з дахів. Війна ж, а це тепер нічиє.
Дмитро Антонюк у ІІ томі своєї праці "155 польських замків і резиденцій в Україні" ("Грані-Т") пише, що селяни відшкодували своєму колишньому господарю вартість пограбованого золотом. Це, напевно, найдивніша легенда, яку доводилося читати про наші палаци.
Школу в палац перенесли в 1923 р., я вже згадувала це. У флігелі запрацював дитячий садок - і теж працює до цього часу. Флігель поруч, за парканом. Клуб облаштували у господарському приміщенні маєтку.У цей флігель-садок, палац-школу та господарський клуб ходили і Борис Олійник (1934-1999), перший президент Укрзалізниці (у Деражні є на вокзалі музей його імені), і народжений у 1962 р. скульптор, заслужений художник України Василь Корчовий. Останній подарував рідному селу і рідній школі скульптуру Мислителя - серйозний бородань у тозі замислився, опираючись ногою на глобус. Знизу на невеликому камені присвята - "Вчителям".
Панський дім демонструє себе селу і світу з найкращого боку. Тут ошатні галереї, тут гарно декоровані вікна. З боку парку це ж просто велика споруда з цегли без зайвих прикрас.Всередині жодних слідів панської розкоші - всю ліпнину зі стін та стель позбивали під час ремонту в 2006 р.
Між школою-палацем та поштою - супер-скромна церква. В селі до пізньорадянських часів був дерев'яний храм (пыдозрюю, синодального типу), але його було зруйновано.
