Карта

Координати: 49°30′42″ пн. ш. 31°44′39″ сх. д.^G O

Біля 4 тис. мешканців.

Перша письмова згадка - 1494 р. у дарчій грамоті Олександра Ягеллончика. 

Велике село (майже містечко!) у Черкаському районі, знамените своєю неймовірною псевдоготично-мавританською Преображенською церквою. 

Мошни - це гідроойконім. Болотиста Вільшанка колись тут називалася Мошною - певно, чимало мала комарів. Так і повелося. Ні, ну є ще версія про те, що Мошни - від мошни, гаманця, багатства. 

Цілих 20 років, з 1930 по 1950 рр., село називалося взагалі Дудницьким - на честь радянського діяча Якима Дудника. 

Крім неймовірної церкви у Мошнах є і є на що дивитися:музей Тараса Шевченка; залишки забудови ХІХ століття; дерев'яний будинок лікаря, спроєктований Владиславом Городецьким (1904); руїни жіночої школи, та навіть сільські хати з прозорими, кришталево-прекрасними верандами (поки їх не позносили у манії утеплювати все, що існує, у світі, що все сильніше нагрівається). Мене особливо зацікавило панно на стіні місцевого будинку культури - я його навіть з автобуса не бачила, не з того боку сиділа, але на Гуглкартах помітила. Але я була тут 10 хвилин пізно увечері, ледь не вночі - у травні вечори вже пізні. І за те, що таки була - велика подяка чудовій Світлані Ніколіній і її фірмі "Хоч куди". 

Магдебурзьке право Мошнам вибив у 1592 р. тодішній власник поселення, князь Вишневецький. Довгий час пізніше Мошни належали князям Радзівіллам: у гайдамаччину селяни і козаки палили їхні маєтки тут. 

Власників тут було чимало: у середині XVIII ст. село належало графу Моравському, потім перейшло до могутнього роду Любомирських. Хтось з них обміняв Смілянський ключ з Мошнами Потьомкіну - взамін на маєтки на Стародубщині. Любомирські планували там полювати. 

Племінниця князя Григорія Потьомкіна Олександра Енгельгардт, отримала Мошни і маєтки у Криму у подарунок від свого дядька. Все це дісталося як посаг її чоловікові Францишеку Ксаверію Браницькому. Їхня донька Єлизавета (Ельжбета) вийшла за князя Михайла Воронцова - а вже той на початку ХІХ ст. вирішив облаштувати у Мошнах свою резиденцію. 

І дуууже постарався все зробити якісно і з розмахом. Навколо болота? Висушимо меліорацією. Хочеться власної ріки навколо маєтку? Прокопаємо майже 60 км каналів, щоб навколо резиденції текла рукотворна Фосса (Фоса). Та Фосса до цього часу є, хай палацу і нема. 

Велетенський палац на 80 кімнат звели посеред не менш велетенського горбистого лісу, який перетворили на англійський ландшафтний парк з скульптурами, альтанками, місточками - а панів ним катав фаетон зі спеціально навченими кіньми. Поруч з палацем було кілька флігелів. У найвищій точці парку (а він же на Мошногірському кряжі стоїть) поставили красиву вежу Святослава - і відразу в дусі часу (мода на все античне, поганське, древнє) придумали легенду, нібито тут часто бував руський князь Святослав Ігоревич. На вершину вежі вели 158 сходинок. на першому поверсі споруди була їдальня для гостей, зверху - оглядова кімната. Кажуть, з неї було аж Київ видно. 

Так як власники села були або поляками, або споляченими і запрошували сюди поляків на проживання, у Мошнах був костел. Спочатку дерев'яний, зведений у 1753 р. Міхалом Казимиром Радзівіллом. У 1857 р. на кошти вдови Ельжбети Браницької-Воронцової, дружини графа Михайла Воронцова, звели мурований храм. Досить цікавий архітектурно, присвячений Різдву Діви Марії. Він зберігся, тільки я його не бачила. В радянський час то була майстерня сільгосп.підприємства, а висока дзвіниця використовувалася як водонапірна вежа. Пізніше в храмі влаштували млин, але й той пізніше покинули. Така експлуатація згубно позначилася на пам'ятці, котра просто благає про реставрацію. 

Але для власної резиденції Воронцов звів інший храм. І поставив його там, де колись був місцевий замок. Для проєкту він найняв відомого у тогочасній росії архітектора Джорджо Торрічеллі (1796-1843) з швейцарського Лугано. Торрічеллі гарно зарекомендував себе як міський архітектор Одеси та творець генерального плану міста. Пргерна церква в мавританському стилі теж за своє життя натерпілася: постраждала від більшовицької атаки у 1917-му, була концентраційним табором у Другу світову, а далі працювала стайнею. Дзвіницю військові використовували як оглядовий пункт. 

Висота дзвіниці храму - 44 метри. Вигадливі готичні капітелі та орнаменти на кутах церкви - справжня окраса споруди. 

Від палацу Воронцових не лишилося і сліду: все знесли більшовики у 1920-му. Вежа святослава дожила до Другої світової і була зруйнована радянськими військами під час відступу в 1941 р. Є невелика будівля, схожа на сторожку, деякі сайти називають її чомусь "офісом Воронцова" - певно, це була канцелярія графського маєтку.