English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Дібрівка
Палацик в Дібрівці, 8 квітня 2008 р.
Палацик в Дібрівці, 8 квітня 2008 р.

Карта

 

Крихітне (240 мешканців) село в Монастирищенському районі. На відміну від Леськова, бусики з райцентру сюди ходять досить регулярно - і, як і я, роблять це окольною дорогою, через Халаїдове. Є значно коротший шлях - через поля грунтівкою. Не для всіх і не завжди. Бачила я ту грунтівку після дощу, кошмарне видовище.

 

В Дібрівці накрила якась філософська хвиля: для чого ми подорожуємо? Збагатитися духовно, пізнати свою країну, побачити щось нове - все так. Але мені завжди ходить про красу в першу чергу. І я заздалегідь знала: в Дібрівці шедеврів архітектури шукати не варто - нема їх там. Але відправилася туди все одно.

Не хочеться відвідувати об'єкти "для галочки", для маси. Не кількість в подорожах головне.

Палацик і негр

Палацик з боку дороги

Менше з тим. Подивимося, чим багата Дібрівка, колишні маєтності Тарновських, Лянцкоронських і Невлинських.

 

Великий місцевий парк на березі ставка з острівцем (ставків в районі стільки, що у Волині сміливо можна забирати епітет "синьоока" і присуджувати його Монастирищинському району). Через занедбаність парк зараз значно більше схожий на ліс, але початково це ж був парк!

Від Невлинських Дібрівку купив польський хорунжий Юзеф Ян Драчевський, а потім село перейшло до його сина Фелікса (Щенсного) та онука Олександра (народився в 1850 р.). Вже на початку ХХ ст. Дібрівку в Драчевських купили Антоновичі.

Від садиби поміщиків Драчевських лишилося небагато. Ближче до ставу, далі від дороги ховається за короткою алеєю класицистичний палацик (1845). Тут довгий час розташовувались сільські заклади - здається, сільрада і садок. В часи кучмування палацик, якому не судилося потрапити в національний реєстр архітектурного надбання (там взагалі ЖОДНОГО представника з Монастирищини!), був куплений. Купив, кажуть, негр.

Ні, ви не зрозуміли: ви уявляєте, чим є для крихітного села в центрі України купівля головної сільської споруди НЕГРОМ? Отож і воно!

Заклади з палацика були відселені, але загосподарювати в Дібрівці новий власник не встиг: влада змінилася. Так і стоїть палац пустим, нікому не потрібним. Про його старовинне походження нагадує парковий фасад з 4 колонами. Поруч - маленькі господарські приміщення. Фонтан, який був десь тут колись, не зберігся.

Ще фото:

Став в парку. Хатинка біля палацика. Ще раз палацик.
Став в парку.
Хатинка біля палацика.
Ще раз палацик.

Нові подробиці про Дібрівку

Оксана Калиновська, бабуся котрої мешкала в Дібрівці, допомогла дізнатися нове про село. Бабуся цікавилася історією поселення і спілкувалася з місцевими довгожителями. Ось уривок з її спогадів:

 

"Маєток було зведено ще до скасування кріпосного права. Біля нього із дубів побудували кілька хат для кріпаків та цегельню. Саме з цієї цегли і будували маєток.

Чутка про скасування кріпосного права прилетіла в село зненацька, саме у жнива. Коли селяни відробляли панщину, з'явився вершник і почав виганяти людей з поля, вигукуючи: "Бо вже ми всі вільні!". І старі, і молоді почали плакали, падати на коліна, жінки галасували: "І як же ми будемо далі жити!".

Старі Драчевські потравилися з переляку. Їхні склепи довго ще були навпроти маєтку (туди в 1930-их роках, лазив мій дід разом із такими ж хлопчаками).

Під час революції маєток було розграбовано. І залишилися на горищі лише мішки сушеної шовковиці (пан експортував її за кордон)."

 

Сама ж Оксана дізнавалася про продаж маєтку. Ось що вона повідомляє:

"По ініціативі районного керівництва, в 2004 році, будівлю було переведено у комунальну власність (!). Організували цю аферу Вараниця Федір (тодішній голова райдержадміністрації) та Крак Петро (ймовірно його замісник). Щоб уникнути колотнечі в селі, діяли через місцевого голову с/г підприємства (раніше ця посада називалась голова колгоспу) Гука Петра, який відразу ж після продажу маєтку погасив борги по кредиту. Угода купівлі-продажу укладалася з "бізнесменом" на прізвище Монтаг, разом з ним був компаньйон - Персіянов. Навесні 2004 р., вони придбали нерухомість за 35 тис. грн !!!!!

Зараз сільським головою є - Ялинчук Григорій Андрійович. "

 

Пан Монтаг і є, напевно, тим самим негром. :).

А тепер інформація з статті Тетяни Дзюбенко "Останнім власником панського маєтку в Дібрівці перед революцією був міністр фінансів України Антонович" (рубрика "Маловідома Монастирищина", газета "Алекс" за 6.11.2008).

В статті згадано, що ще в 1716 р. в Дібрівці, що постала 400 років тому на місці великої діброви, освятили найдавнішу на Монастирищині дерев'яну Михайлівську церкву (не збереглася?). Згадані мною Антоновичі виявилися родиною міністра фінансів того часу. Маєток записали на ім'я дружини міністра Віри. Антоновичі бували в Дібрівці лише наїздами, всім господарством керував економ. Значно регулярніше за батьків в Дібрівку навідувався син міністра Анатолій - ще в перший свій приїзд сюди він був вражений красою покоївки Ганни Богач. Так народилося нерівне кохання: багатий, ще й одружений - і бідна селянка. Після 1880 р. Анатолій Антонович майже постійно мешкав в селі, Ганна народила від нього сина Миколу. Панич дав дитині своє прізвище, а Ганні - шматок землі та невеликий цегляний будиночок неподалік маєтку. Вже на старості Ганни її діти, четверо синів, (а Ганна двічі була заміжною) звели на місці тієї хатинки "времянку", де вона й доживала віку, проживши аж до 1970-х рр. Зараз навіть та тимчасова споруда не збереглася.

Місцеві розповідають, що в часи революції Анатолій приїхав в село з золотом (?), а потім разом з управителем маєтку втік до Козятина, де його вбили. Микола ж Антонович одружився з вчителькою німецької мови з Дашева. Коли в село увійшли німці, Ольга зустрічала їх хлібом-сіллю, а наступного дня переїхала мешкати до маєтку, чоловіка ж влаштувала поліцаєм... Правда, добра натура Миколи не дала кривдити когось з односельців. Після війни його було відіслано до Сибіру, де він помер від тифу. Ольга ж Антонович все ще жива і мешкає в Криму.

 

В самому ж маєтку після революції встигли побувати дитячий будинок, лікарня, колгоспна контора.



"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник