Оксана Калиновська, бабуся котрої мешкала в Дібрівці, допомогла дізнатися нове про село. Бабуся цікавилася історією поселення і спілкувалася з місцевими довгожителями. Ось уривок з її спогадів:

"Маєток було зведено ще до скасування кріпосного права. Біля нього із дубів побудували кілька хат для кріпаків та цегельню. Саме з цієї цегли і будували маєток.

Чутка про скасування кріпосного права прилетіла в село зненацька, саме у жнива. Коли селяни відробляли панщину, з'явився вершник і почав виганяти людей з поля, вигукуючи: "Бо вже ми всі вільні!". І старі, і молоді почали плакали, падати на коліна, жінки галасували: "І як же ми будемо далі жити!".

Старі Драчевські потравилися з переляку. Їхні склепи довго ще були навпроти маєтку (туди в 1930-их роках, лазив мій дід разом із такими ж хлопчаками).

Під час революції маєток було розграбовано. І залишилися на горищі лише мішки сушеної шовковиці (пан експортував її за кордон)."

Сама ж Оксана дізнавалася про продаж маєтку. Ось що вона повідомляє:

"По ініціативі районного керівництва, в 2004 році, будівлю було переведено у комунальну власність (!). Організували цю аферу Вараниця Федір (тодішній голова райдержадміністрації) та Крак Петро (ймовірно його замісник). Щоб уникнути колотнечі в селі, діяли через місцевого голову с/г підприємства (раніше ця посада називалась голова колгоспу) Гука Петра, який відразу ж після продажу маєтку погасив борги по кредиту. Угода купівлі-продажу укладалася з "бізнесменом" на прізвище Монтаг, разом з ним був компаньйон - Персіянов. Навесні 2004 р., вони придбали нерухомість за 35 тис. грн !!!!!

Зараз сільським головою є - Ялинчук Григорій Андрійович. "

Пан Монтаг і є, напевно, тим самим негром. :).

А тепер інформація з статті Тетяни Дзюбенко "Останнім власником панського маєтку в Дібрівці перед революцією був міністр фінансів України Антонович" (рубрика "Маловідома Монастирищина", газета "Алекс" за 6.11.2008).

В статті згадано, що ще в 1716 р. в Дібрівці, що постала 400 років тому на місці великої діброви, освятили найдавнішу на Монастирищині дерев'яну Михайлівську церкву (не збереглася?). Згадані мною Антоновичі виявилися родиною міністра фінансів того часу. Маєток записали на ім'я дружини міністра Віри. Антоновичі бували в Дібрівці лише наїздами, всім господарством керував економ. Значно регулярніше за батьків в Дібрівку навідувався син міністра Анатолій - ще в перший свій приїзд сюди він був вражений красою покоївки Ганни Богач. Так народилося нерівне кохання: багатий, ще й одружений - і бідна селянка. Після 1880 р. Анатолій Антонович майже постійно мешкав в селі, Ганна народила від нього сина Миколу. Панич дав дитині своє прізвище, а Ганні - шматок землі та невеликий цегляний будиночок неподалік маєтку. Вже на старості Ганни її діти, четверо синів, (а Ганна двічі була заміжною) звели на місці тієї хатинки "времянку", де вона й доживала віку, проживши аж до 1970-х рр. Зараз навіть та тимчасова споруда не збереглася.

Місцеві розповідають, що в часи революції Анатолій приїхав в село з золотом (?), а потім разом з управителем маєтку втік до Козятина, де його вбили. Микола ж Антонович одружився з вчителькою німецької мови з Дашева. Коли в село увійшли німці, Ольга зустрічала їх хлібом-сіллю, а наступного дня переїхала мешкати до маєтку, чоловіка ж влаштувала поліцаєм... Правда, добра натура Миколи не дала кривдити когось з односельців. Після війни його було відіслано до Сибіру, де він помер від тифу. Ольга ж Антонович все ще жива і мешкає в Криму.

В самому ж маєтку після революції встигли побувати дитячий будинок, лікарня, колгоспна контора.