 |
|
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Університет і пам'ятник В. Каразіну |
 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
Харків. Найкраще в світі фото Харківського університету. 1935 рік. |
1910 р. Університетський сад. Видно пам'ятник В. Каразіну. А зараз монумент перенесли під головний вхід університету. А так було в 1930 р. |
Переписувати біографію Василя Назаровича Каразіна (1773-1842) я не буду - в Інеті її можна знайти без проблем. Лише кілька моментів, які не завадить знати:
<typolist>
він був українцем грецького походження (з роду Караджі), хоча часом називав себе то болгарином, то сербом,
народився в родинному маєтку - селі Кручику під Богодуховим, яке його батько, полковник, отримав в дарунок від Катерини ІІ,
не дивлячись на надзвичайний внесок в українську і світову науку, життя своє подвижник закінчив у бідності,
Василь Каразін був справжнім новатором: ініціював створення Міністерства освіти (1802), відкрив першу в Україні школу для кріпаків, першу в Європі метерологічну станцію (принаймні, якщо вірити його листам), серед його винаходів (відомих, знову ж таки, виключно з його власних слів і не більше) - парове опалення та економні способи консервації, а також процеси виготовлення штучних алмазів, спирту, селітри, цементу, дубильних речовин,
саме він заснував у 1805 р. Харківський університет. Ось це вже сумнівам не підлягає.
</typolist>
Ох, не дарма на харківському пам'ятнику Каразіну написані його ж слова: «Блажен уже стократно, що випадок дав мені можливість зробити хоча б найменше добро любій моїй Україні».
На час заснування університуте Каразіну було всього тридцять років! А запропонував провести реформування системи освіти він ще раніше - 27-річним юнаком, простим служителем канцелярії.
Як не дивно, запропонував він це зробити у... анонімці, залишеній у царських покоях Олександра І, де натякнув, що правління молодого царя покращать розумні реформи. Імператору сподобався цей анонімний лист - і він попросив знайти його автора. Цар вислухав Каразіна, який наголошував на неефективності забюрократизованої системи освіти. Василю Назаровичу було доручено написати проект реформування також судової системи, створити університетський статут і розробити структуру Міністерства народної освіти. Якщо пізніше статути Харківського, Московського та Казанського уніерситетів і перероблялися, то лише в бік утисків вольностей цих закладів.
Працював Каразін і над учбовими планами для середньої та вищої шкіл. З 1801 р. він голова училищної комісії.
Навчальних закладів в імперії не вистачало - потрібно було створювати нові. Цар вважав, що Україні вистачить одного нового університету - у Києві, на базі Києво-Могилянської академії. В. Каразін, виходець зі Слобожанщини, переконав Олександра І, що Харків більше підходить на роль університетського міста. По-перше, географічно він більш вигідно розташований, а по-друге...
Як і в випадку з побудовою Чернівецького університету, не останню роль зіграло фінансове питання: Каразін переконував, що більшу частину видатків місто візьме на себе. Ця новина була досить несподіваною для харківських дворян - гроші вони не дуже-то й дають. Каразін з красномовнстю Цицерона переконує громаду, що університет перетворить місто на нові Афіни, а коли й це не подіяло - встає на коліна і просить не робити його в царських очах безчесним брехуном. (Пізніше він напише професору Тимковському: "Я погоджуюся бути смішним, аби лише встигнути бути корисним").
Ну, після ТАКОГО виступу громада посоромилася сказати "ні" - і почався збір 400 000 крб. (кошти довелося збирати самому В. Каразіну, об'їжджаючи поміщика за поміщиком та обіцяючи кому нагороду, кому орден), а харківське козацтво подарувало 125 десятин землі під майбутній навчальний заклад. Гроші надходили повільно, Каразін не вилазив з боргів, неодноразово закладав власний маєток, та свого добився.
Бібліотеці університету він дарує раритети з власної колекції. З-за кордону виписуються професори, які викладатимуть у навчальному закладі. Та все це не вберегло Каразіна від кляуз, якими заздрісники засипали царя. Через кавардак у фінансових справах університету Олександр І відсторонює Василя Назаровича від усіх справ, пов'язаних з університетом. Кошти, які подвижник вкладав у будівництво з власної кишені, йому так ніхто й ніколи не поверне.
Та головним було те, що 17 (29) лютого 1805 р. Харківський університет було відкрито - щоправда, без участі В. Каразіна. Спочатку працювало лише чотири факультети: моральних і політичних наук, фізичних і математичних наук, медичних та мовних наук, плюс йшло навчання військовій справі.
Цікавий факт: народ пам'ятав про добрі справи, зроблені Каразіним - і навіть коли після революції чекісти хотіли заарештувати його правнучку, Лілію Борисівну Каразіну та її матір, селяни відбили жінок і навіть дали їм грошей на дорогу (Каразіна виїхала до Узбекістану).
В випадку з Каразіним точно не можна сказати, що на дітях геніїв природа відпочиває. Микола Миколаєвич Каразін (09.12.1842-19.12.1908), онук Василя Назаровича, не лише написав шість романів, масу повістей, оповідань та казок, а й був непоганим художником, засновником "Товариства російських акварелістів", членом Академії красних мистецтв та знаменитим ілюстратором. До ілюстрації він ставився цілком серйозно (серед його робіт - ілюстрації до творів Пушкіна, Некрасова, Достоєвського). Але саме - для мене - цікаве про М. М. Каразіна є те, що його вважають першим видавцем листівок у Росії. Його поштівки випускалися Общиною Святої Катерини.
Вже в 1811 р. заслуги В. Каразіна перед Харківським університетом були визнані офіційно, а пізніше (1907) йому поставили пам'ятник, присвятивши його втсановлення сторіччю заснування університету. Монумент виявився справжнім мандрівником: спочатку він переїхав з з Університетського саду на вул. Університетську (див. нижче), а на його місце поставили пам'ятник Тарасу Шевченку, в 1963 р. В. Каразін знову переїжджає - тепер до нового корпусу учбового закладу.
Перед святкуванням 200-річчя університету (2005) монумент було перенесено до головного входу до університету. Там я його й побачила у серпні 2006 р.
Старий університетський корпус знаходиться досить далеко від пам'ятника Каразіну і, відповідно, нового головного корпусу університету - по вул. Університеттській, 12.
Класицистичну споруду звели за проектом архітектора М. Тихменева в 1766-1777рр. В ті часи вона слугувала будинком губернатора. За будівництвом слідкували архітектори І. Вільянов і П. Ярославський.
З 1805 по 1958 роки тут розміщався Харківський університет. Тут багато чого відбувалося. Вчився І. Мєчніков (1862-64). Зустрічалися Гулак-Артемовський та Міцкевич (1825). Виголошував промови ідеолог націоналізму М. Міхновський. В 1905 р. перед будинком з'явилися барикади... Коротше, цікава доля випала споруді.
З півночі старий корпус фланкує хімічний корпус університету (кінець XVIII ст), зведений як флігель будинку. З півдня - та сама картина, але там вже фізичний корпус. Між старим корпусом та фізичним і хімічним збереглися дві брами.
По вул. Університетській, 25 розташований новий корпус з університетською церквою (1823-1831), збудований за проектом професора Харківського університету Є. Васильєва.
В 1804 р. професором Делявиним та садівниками Стровальдом і Цетлером було засновано Університетський ботанічний сад. Не на пустому місці - на базі Контемирівського саду, закладеного в 1792 р.
|
|
|
|
|
|
"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567
євровий - 5168757402858452
Patreon
Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.
Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю |
Розробник 
|
|
|
