Ви знаєте, я перед подорожами стараюся очистити голову від будь-яких візуальних образів, пов'язаних з метою поїздки: мені цікаво відкривати, а не відвідувати. Та перед поїздкою в Люботин я чудово пам'ятала картинку з старого путівника Україною - знаєте, синя така товстенька книга, видана в 1994 р.? Одноповерховий будиночок літерою Г, з напівкруглою центральною частиною. Класицизм. А ще вичитала, що сам палац має риси неоготики. Якісь собі очікування в мене були. Хто ж знав, що на Харківщині до нечисленних пам'яток області ставляться ТАК...

Електричка привезла нас з галасливого Дня Харкова в тихий Люботин. Кілька опитаних на вокзалі тітоньок пояснили, що треба нам в Гиївку, це присілок Люботина. Автобусна зупинка була поруч. Розклад повідомляв, що ми якраз вчасно: бусик от-от відійде. Натовп майбутніх пасажирів ховався в автобусному затінку, бо більше прохолоди в цей спекотний серпневий день знайти було ніде.

За чахлими анчарами... е-е-е... деревами з'являється сіра тінь якоїсь споруди. Палац.

Збудований баснописцем  В.Г.Масловичем, куплений княгинею Святополк-Мирською. 

Якщо б я не знала, що ця споруда нараховує без малого 200 років, в житті б не повірила. Перший садибний будинок виник тут ще в 1815-1820 році, в 1840-х роках на його основі було збудовано комплекс, який так-сяк зберігся в Гиївці й понині.

Будували князі з розмахом, поєднавши модний на початку ХІХ ст. класицизм з нео-готикою 1830-1840-х років. Свіжіший "тренд" наганяв моду-попередницю. Не знаю, яким був палац до перебудов радянських часів, які перетворили садибу на дитячу напів-тюрму. Планування - це збереглося практично без змін: витягнутий по повздовжній осі з заходу на схід будинок складається з двох двоповерхових корпусів, що у плані нагадують літеру "Г". Корпуси поставлені витягнутими частинами паралельно один одному на відстані в 43,9 м. З'єднані частини палацу одноповерховою критою галереєю з підкреслено підвищеною центральною частиною. Тут колись був зимовий сад та оранжерея, а зараз гуляє вітер.

Під західним корпусом начебто зберігся підвал зі склепінчастим дахом - та зараз палац стоїтть такою страшною руїною, що лазити всередині щось досліджувати я побоялася.

Про колишню неоготику зараз нагадують лише стрільчасті вікна - і все. Жодного іншого елементу декору споруди знайти вже не вдасться.

Про те, що якийсь час споруду використовували діти, нагадує міні-стадіон з тилу палацу та рештки скульптур в високій сухій траві. Іван-царевич приречено закляк перед кам'яною жабою. Цілуй її, не цілуй - принцеса не з'явиться. Дивись на палац, не дивись - відчуття, що ти знаходишся поряд з видатною пам'яткою архітектури не з'являється. З тильного боку палац взагалі справляє над-гнітюче враження. Галерея, що з'єднує два корпуси, втратила будь-які риси старовини. Скажіть мені, що це збудували в 1987 році - повірю, а чого б ні? 

Храм знаходиться на протилежному березі чималого ставка на річці Мерефа.

 Досить традиційна архітектура, але річка внизу творить диво, створює з типового проекту майже шедевр.

 Збудовано церкву в 1843р. в стилі класицизму. Споруда з одним куполом, хрестова в плані, з триярусною дзвіницею з західного боку. Особливість планування: розділення вівтарної частини стіною на дві половини. Фасади розчленовані пілястрами, в нижній частині оброблені горизонтальним рустом.

Біля храму збереглися надгробки князів Святополк-Мирських і місцевих священиків.  

Рибаків на березі чимало. Очерету теж. Водяться щуки. 

Маєток був великим, а доходу особливо не приносив. Там був розташований дерев'яний панський будинок, 4 млини на Мерефі та винокурні -аж 6 штук. Кам'яний палац в Гиївці почав будувати ще І.Познанський, хоча в Гиївці він і не жив. Коли в 1820 р. почалося будівництво кам'яних палацу і церкви, Познанський жив у Масловича, зберігая там чимало срібного посуду, картин, колекцію бронзи та порцеляни, дорогі меблі, найбільшу на Харківщині бібліотеку. Мав два десятки найкращих жеребців, кілька чудових карет. Гиївці від всієї цієї розкоші теж дещо перепало.

Після смерті І.Познанського його рідний брат довго судився з В.Масловичем за Гиївку. Спадщину письменник отримав аж в 1836 р.

В жовтні 1833р. Маслович та архітектори оглянули Миколаївську церкву поблизу маєтка, яка будувалася за проектом 1820р. Архітектори розкритикували фундамент (мовляв, не витримає) і запропонували храм розібрати, а потім збудувати таку ж саму, але вже за всіма будівничими правилами. Роботи йшли повільно - у Масловича на це не вистачало коштів. Попередниця кам'яної, дерев'яна церква в Гиївці, була вже зовсім старенькою. По-справжньому храмом зайнялися аж в 1838 р., а будівництво його було закінчено вже після смерті Василя Масловича, його дружиною Надією Дмитрівною з дому Перичевих (1794).  

Микола Васильович Маслович, син видавця і губернський секретар, приділяв маєтку в Гиївці багато уваги, особливо парку. Його дружина Віра Петрівна з дому Ольховських виросла в сусідній Шарівці, до речі.