1. Герліц - найсхідніше місто Німеччини. Саме-саме східне, їхня Японія. Належить до землі Саксонія. 

2. Герліц лежить на березі річки Ниси-Лужицької (це по-нашому, по-слов'янськи, а німці її називають Нейсе, Lausitzer Neiße) - і ось ця Ниса зараз є кордоном Німеччини та Польщі, а колись просто ділила велике місто Герліц навпіл.

3. Після Другої світової війни Герліц, а.к.а лужицьке місто Згоржеліце (Zgorzelice), було розділене навпіл по річці. Східна частина міста - зараз польске місто Згожелець (Zgorzelec, 32 тис. жителів). Ми туди увечері ходили за їжею та пивом для Міка - у перед-святковому Герліці всі магазини були вже зачинені. З польської частини, якщо гарненько пошукати між панельними багатоповерхівками, можна знайти чудові точки з панорамними видами на Герліц. На мості через Нису, на який 40 років було зась навіть ступити для більшості, колись стояли будочки прикордонників. Одна така - вже зовсім декоративна - збереглася з польського боку. Обидва міста разом брали участь у конкурсі на звання Європейської культурної столиці (в цій ролі були вже і Вільнюс, і румунське Сібіу - та багато міст). 

4. Герліц практично не бомбили у Другу світову, тому його старе місто дійшло до нас практично в неушкодженому вигляді - хіба трішки погризене міллю часу. Полякам образливо - у Згожельці з архітектурних цікавинок хіба великий сецесійний будинок культури під масивним зеленим куполом. Будівля й справді масштабна і цікава, але все інше залишилося там, за Нисою, в німців. 

З 1991 року триває відновлення міста за загально німецькою програмою відновлення історичних пам'яток. Крім державного фінансування Герліц має й щедрого таємничого спонсора - цей анонімний меценат надав своїй колишній малій батьківщині 50 млн. євро. Тому Герліц сьогоднішній, напевно, сильно відрізняється від соціалістичного - так, у травні 2011 р. повним ходом йшла реконструкція вулиці, що веде від вокзалу до історичного ценру (вона переважно всіяна шикарними модерністськими та еклектичними кам'яницями). 

Начебто голівудські кіношники саме у Герліці фільмували Париж ХІХ ст. для "80 днів навколо світу". 

5. В Герліці проживає близько 56 тисяч жителів. Разом зі Згожельцем чимале б місто було. 

6. Через Герліц проходить 15 мерідіан, за яким визначається Центрально-європейський час. 

7. Дивна трохи назва міста пояснюється просто: поселення вперше згадується під 1071 р. як Горелець (була тут колись ве-е-лика пожежа, точно була!). Он. в Чернівцях є тезка Герліца - Гореча. І перше, і друге означають землю, розчищену після великого вогню. 

8. Дістатися до Герліца нам, українцям, найзручніше зі Вроцлава: електричка ходить аж в Герліц, але формально вона ніби до Згожельця. А там вже заходить німецький контролер, який і обілечує мандрівників між країнами. З Герліца в Згожелець і навпаки бігає й автобус. 

9. Російські туристи найбільше вавкають над герлицьким "Святим гробівцем" (Heilige Grab). Це така розводка для середньовічних неуків ("Баудоліно" Умберто Еко читали?), яким не по кишені було їздити аж до Єрусалиму. Легенда стверджує, що тут все, навіть ландшафт і будівлі, повністю повторюють єрусалимські місця. Це, звичайно ж, неправда. 

10. Чи не самі імпозантні споруди у Герліці - три башти. Місто пережило велику пожежу не лише на зорі свого існування, а й у 1525 р. - і почало активно після неї розбудовуватись, відновлюватись. З тих часів і дійшли три вежі. Товста (Dicken Turm) башта (1250) - якраз напроти нашого тризіркового  "Золотого страусу" на Марієнплац. 45 метрів у висоту, білосніжна, прикрашена гербом з девізом "Для сміливості немає доріг, які не пройти" (INVIA VIRTUTI NULLA EST VIA). 

Райхенбахська вежа (Reichenbacher Turm, ХІІІ ст.) - місце дії міської легенди про триногого собаку, який кожну новорічну ніч шукає дорогу додому. Вартові колись не пустили до міста цю знедолену тваринку - і поплатилися за це. Райхенбахська вежа чимось невловимо нагадує північну Італію - мерлони тут майже такі самі, як і там, за Альпами. З усіх веж міста вона, розташована на Нижньому ринку, найвища. 

Миколаївська вежа - дозвольте так українізувати Nikolaiturm (1250) - теж, як і інші, колись була частиною міських укріплень. 

11. Зайти до Петропавлівського собору таки варто! Не заблукаєте - світлі неоготичні його вежі помітні здалеку (ще б пак - 84 метри заввишки). Первісний храм на цьому місці був вже у 1230 р. Сучасна святиня вростає коріннями у 1425 рік, коли взялися до будівництва великого кам'яного готичного собору - на східно-німецьких землях ще панувала готика (справжня. без префіксу "нео"). Будували до 1497 року - тоді це швидко не робилося. Ну але й результат вражав - перед нами самий великий готичний храм у Саксонії! Довжина будівлі 72 м, ширина - 39, висота центральної нави - 27 м (бічні по 25 м). Храм пережив пожежу у 1691 р., після якої був відновлений у бароковому стилі. Вежі - найпізніша прибудова споруди, бо з 1889-1891 років. 

Петропавлівський собор в Герліці відомий своїм "Сонячним органом", зведеним у 1687-1703 рр. Йоганном Конрадом Бухау. в ролі сонячних променів - органні труби. Променів багато - 6219. Вже заради одного органу варто зайти до середини собору. Правда, перед нами не оригінал, а більш пізня репліка (і вже не перша - орган поновлювали кілька разів у ХІХ ст., а теперішній варіант походить з 1997 р.). 

Хоча майже всі храми Герліца заслуговують на увагу: пізньоготична Фрауенкірхе поблизу Поштової та Маріяцької площ (колись це був костел при госпіталі для бідних), реформатська цегляна красуня з початку ХХ століття...

Де багато міських вертикалей, там багато баштових годинників. В Герліці все саме так. Але не всі міські годинники показують правильний час. Довіряти тим, які розміщені на височенній башті євангелістської Троїцької церкви (Die Dreifaltigkeitskirche) на Верхньому ринку, ніяк не можна: брешуть. Хвилинна стрілка поспішає, час тут на сім хвилин відрізняється від правильного (так і є - я перевіряла). Містяни кажуть: "Монах пробив" - і не зважають: до головного калатання курантів ще сім хвилин. Ніяк не перевірити версію про те, що дуже вже поспішали на обід монахи-францисканці (а саме їм довгий час належав цей храм, зведений ще у 1234-1245 рр.). Більш ймовірною є версія, що годинник пов'язаний з історією провулка Зрадників (Verraetergassen). У 1527 р. у місті повстали майстри, що виробляли сукно. Ватажок повстанців Петер Лібліх мешкав саме у цьому провулку, і саме сюди збиралися його колеги - обговорити плани. Зграю людей помітив монах-францисканець, що якраз піднімався на башту дзвонити у дзвони. Він забив на сполох на сім хвилин раніше - і цієї фори вистачило владі, щоб упіймати повстанців - а потім їх стратити. В провулку є дошка, що розповідає про ці події. А у храмі - хоч він і діючий - щось на кшталт музею. Фотографувати там не можна.

На 55-метровій вежі Старій ратуші (1511-1516) - аж два годинники, один з них, як і на нашій кам'янецькій ратуші, має не 12, а 24 позначки - він показує не час, а фази Місяця. Нижній годинник показує час та дати за григоріанським календарем. До ратуші ведуть гарні ренесансні сходи, поруч - фігура Правосуддя. 

Та це не єдина легенда Герліца. Проминемо всіяну бароковими порталами Братську вулицю (Bruderstrasse) між Верхнім та Нижнім ринками, дістанемося Петерштрасе. Саме тут колись з'являвся перехожим навіжений кучер на катафалку - той самий, який звільняв вулиці міста від трупів під час епідемії чуми.

Наступна легенда - про невтомного коваля, що в якийсь момент зламався, запив. Працювати доводилося його юному помічнику. Якось до кузні завітав таємничий похмурий вершник (напевно, сам нечистий) і замовив ковалю браму. "Добре", - сказав коваль, та й цю роботу звалив на підмайстра, а сам - до чарки. Час йшов, юнак десь подівся, а замовлення потрібно було виготовити на наступний день. Нічого не поробиш, коваль взявся до праці сам. Всю ніч гнув він кільця для брами - та вони раз по разу розпрямлялися. Не встиг коваль - і коли прибув вершник, брама не була готова. розлютився чорт - і зник коваль з кузні. Назавжди і без сліду. Зараз на місці кузні ресторан. 

Сама ж відома "візитівка" Герліца - брама Флюстербоген (Fluesterbogen, брама шопоту) неподалік від Нової ратуші та аптеки з сонячним годинником (це все на Нижньому ринку). На будинку, який колись слугував гостиним двором, на вхідній брамі - кам'яний жолоб. Атракціон виглядає так: один наївний турист встає до одного кінця жолобу, другий наївний турист - до протилежного. Один щось шепоче в жолоб, всі слова чітко чути туристу № 2, що спричиняє дику радість. Акустику чи хоча б фізику туристи не вчили. 

Ще одна візитівка - барбакан Kaisertrutz (імператорський бастіон, 1641) поблизу Райхенбахської вежі. Бастіон було відновлено у 1848 році, коли Європою котилася революція. Тут стояв пруський гарнізон. У 1932 р.. після значної реконструкції комплексу, сюди переїхав історичний музей. Відділ музею працює також у Райхенбахській вежі та у бароковому домі за адресою Neissstrasse 30